11.1. Методичні поради до вивчення теми

Професійна діяльність на фондовому ринку – діяльність суб’єктів господарювання, для яких вона є виключною, та банків щодо перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів та їх похідних. Склад професійних учасників фондового ринку представлений на рис. 11.1:

Рис. 11.1. Професійні учасники фондового ринку.

На фондовому ринку можуть здійснюватись такі види професійної діяльності (рис.11.2):

Рис. 11.2. Професійна діяльність на фондовому ринку.

У ролі емітентів на фондовому ринку виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі національного уряду і органів місцевого самоврядування. Рефінансування бюджетів місцевих адміністрацій за допомогою випуску боргових зобов’язань вже близько ста років є нормою фіскальної політики будь-якої країни з розвиненою ринковою економікою. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самоврядування та знижує тиск на загальнодержавний бюджет. 

Отже, ринок цінних паперів можна поділити на ринок корпоративних цінних паперів (що випускаються юридичними особами) та ринок державних цінних паперів. 

На первинному ринку розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою; на вторинному ринку відбуваються переважно спекулятивні операції з похідними цінними паперами.

Професійна діяльність на фондовому ринку спрямована на реалізацію фінансових послуг у сфері випуску і обігу цінних паперів, управління активами інституційних інвесторів, обліку прав за цінними паперами, здійснення спільного інвестування у фінансові інструменти. Завданнями діяльності професійних учасників фондового ринку є (рис.11.3):

Рис. 11.3. Завдання оферентів фондового ринку.

Покупцями цінних паперів є як індивідуальні, так й інституційні інвестори (юридичні особи). Найбільшими інституційними інвесторами є пенсійні та ощадні фонди, страхові компанії, банки, інвестиційні фонди, трастові компанії та інші фінансово-кредитні інститути. У цінні папери також вкладають кошти корпорації, холдингові компанії, церкви, профспілки, університети тощо.

Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися: 

• безпосередньо їх емітентом; 

• через посередників;

• на аукціонах.

Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і, головним чином, тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв’язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді їх продажу безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов’язаних зі складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і, крім того, уникнути гласності.

Посередники, які беруть участь в операціях з цінними паперами, поділяються на брокерів та дилерів. Брокер зводить продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні. Дилер купує цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу.  У ролі посередників виступають як окремі особи, так і цілі фірми, інтегруючи у своїй роботі брокерські та дилерські операції, а також комерційні банки. Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними дилерами (банками, домами), біржовими і дилерськими фірмами. 

В економічно розвинених країнах найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів – через інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку. Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює аналіз економічної доцільності, тобто вигідності передбачуваного випуску. Наприклад, якщо мова йде про випуск цінних паперів акціонерною компанією, він вивчає фінансовий стан компанії-емітента та перспективи її розвитку, аналізує стан галузі, в якій діє компанія, та економіки країни у цілому.

Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андеррайтингом), а сам дилер – передплатником (андеррайтагентом).

Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, тільки якщо знайде покупців.  Дилер може виступати у ролі агента емітента – брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається їх продати.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк держави. Разом з Міністерством фінансів та Казначейством він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і, таким чином, на стан їх кредитної діяльності та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.