19.3. Організація, структура і динаміка союзного бюджету

Владні повноваження в ЄС, як і функції управління, розподіляються за принципом субсидарності. А саме: кожному рівню ієрархії надаються тільки ті компетенції, які необхідні для вирішення проблем цього рівня. Центр втручається у вирішення питань локального характеру тільки тоді і тільки в такій мірі, коли вони не можуть бути вирішені на місцях.

До 1970 р. країни-члени ЄС за рахунок коштів своїх бюджетів робили внески в загальний бюджет. З квітня 1970 р. він має у своєму розпорядженні власні кошти незалежно від країн, що входять у нього. Цей факт надає адміністративним органам ЄС великий ступінь незалежності. Сьогодні бюджет ЄС становить 100 млрд. дол.

Доходи союзного бюджету складаються з: ввізних мит, які компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні-імпортері і на зовнішньому ринку, крім мита Європейського об'єднання вугілля і сталі, певної частини відрахувань від податку на додану вартість та інші кошти.

Починаючи із середини 80-х рр., ці доходи вже не могли покривати постійно зростаючі витрати, і після тривалих переговорів у лютому 1988 р. на нараді глав урядів країн-членів була прийнята нова система фінансування ЄС.

Відповідно до цієї системи на кошти бюджету ЄС виділяється 1,2-1,3% валового суспільного продукту всіх держав, що відповідає значному (майже 20%) збільшенню бюджету цієї організації.

Видаткову частину Європейського Союзу становлять такі витрати: (у 1999 р. бюджетні витрати 15 країн становили 47% ВВП):

• субсидії та інші витрати по сільському господарству (приблизно 73%);

• субсидії на впровадження в життя регіональної політики, тобто на надання фінансової підтримки менш розвинутим регіонам, наприклад, Південній Італії, Португалії і т.д.(5,8%);

• витрати із субсидування наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок, кошти, які виділяються на енергетику, промисловість і транспорт (2,6%);

• економічна допомога країнам, що розвиваються (3,8%);

• адміністративні витрати (4,7%);

• інші витрати (4,4%).

Постійне зростання витрат сільського господарства призвело до того, що в останні роки витрати ЄС перевищили його доходи. Так, прагнення Франції одержати якомога більше коштів для своїх селян із загального бюджету сприяло появі істотних розбіжностей між країнами-членами, у першу чергу між Великобританією і Францією.

Англійський уряд, частково погодивши дане питання з іншими країнами-членами - ФРН, Бельгією, Голландією, намагається обмежити розмір цих субсидій на користь вільнішої зовнішньоторговельної політики в галузі сільського господарства. Такого роду протиріччя вирішуються звичайно на зустрічах у верхах.