12.1. Соціально-економічна сутність і функції фінансів домашніх господарств у ринковій системі господарювання

У макроекономічному аналізі під домашнім господарством розуміють групу осіб, спільно приймаючі економічні рішення. У системі економічних відносин домашні господарства мають винятково важливе значення, оскільки вони є власниками факторів виробництва, що перебувають у приватній власності. В економічній системі домашні господарства грають наступні ролі:

(а) виступають на ринку як покупців товарів і послуг, вироблених фірмами;

(б) надають тим же самим фірмам фактори виробництва;

(в) зберігають частину сформованого в економіці сукупного доходу, здобуваючи реальні й фінансові активи.

Відомо, що фінансові відносини носять, як правило, грошовий характер. Там, де не передбачається рух грошових коштів і (або) їхніх еквівалентів, немає й фінансових відносин (у цьому випадку ми абстрагуємося від деяких специфічних операцій, наприклад операцій, оформлюваних договорами міни). Ведення домашнього господарства в умовах ринкової економіки неможливо без використання грошей, виходить, існує реальна база для виникнення фінансових відносин на рівні домашнього господарства. Однак відомо, що не всі грошові відносини можна вважати фінансовими. До них навряд чи можна віднести, наприклад, відносини обміну (Т - Д - Т), у які постійно вступає домашнє господарство. Тому представляється досить виправданою, хоча й не безперечною, позиція ряду економістів, що пропонують, вважати фінансами лише грошові відносини, які виникають з приводу формування й розподілу фондів коштів.

Домашнє господарство в умовах ринкової економіки не може перебувати поза фінансовими відносинами, воно постійно вступає в такі відносини, що виникають як усередині домашнього господарства, так і із зовнішніми по відношенню до домашнього господарства ринковими суб'єктами.

До внутрішніх фінансів домашнього господарства належать відносини, що виникають між його учасниками із приводу формування сімейних грошових фондів, що мають різне цільове призначення: страхового резерву для підтримки рівня поточного споживання; грошового резерву для підвищення рівня капітальних видатків; грошового фонду з метою його подальшого інвестування й ін.

Система зовнішніх фінансових відносин домашнього господарства показана на рис. 12.1. Як ми бачимо, домашнє господарство може вступати у фінансові відносини:

Рис. 12.1 - Система зовнішніх фінансових відносин домашнього господарства

• з іншими домашніми господарствами із приводу формування й використання спільних грошових фондів (до них не ставляться відносини взаємного обміну, у яких також можуть брати участь домашні господарства);

• з підприємствами, що працюють у різних сферах матеріального виробництва або виробництва послуг і виступаючими як роботодавців стосовно учасників домашнього господарства із приводу розподілу частини виробленого валового внутрішнього продукту у вартісній формі;

• з комерційними банками із приводу залучення споживчих кредитів, їхнього погашення; із приводу розміщення тимчасово вільних коштів на банківські рахунки;

• зі страховими організаціями із приводу формування й використання різного роду страхових фондів;

• з державою із приводу утворення й використання бюджетних і позабюджетних фондів.

Перераховані вище відносини становлять соціально-економічний зміст категорії «фінанси домашнього господарства». Отже, фінанси домашнього господарства - це сукупність грошових відносин із приводу створення й використання фондів коштів, у які вступають домашнє господарство і його окремі учасники в процесі своєї соціально-економічної діяльності.

Соціально-економічна сутність фінансів домашніх господарств проявляється через їхні функції. Найважливішою функцією фінансів домашніх господарств є розподільна функція.

У число учасників домашнього господарства входять неповнолітні діти, повнолітні, але не працюючі по різних причинах члени родини. Частина національного доходу, що доводиться на частку окремого домашнього господарства, у тій або іншій пропорції розподіляється між всіма його учасниками саме в рамках розподільної функції.

Виконуючи розподільну функцію, фінанси домашніх господарств забезпечують матеріальними ресурсами безперервність процесу відтворення робочої сили - як одного з виробничих факторів. Саме через цю функцію фінансів домашніх господарств відбувається забезпечення кожної людини ресурсами, необхідними йому для підтримки життя.

Об'єктом дії розподільної функції є розташовуваний дохід домашнього господарства - частина сукупного доходу, що залишилася в розпорядженні домашнього господарства після виплати податків і інших обов'язкових платежів.

До суб'єктів розподілу належать всі учасники домашнього господарства.

Ще однією функцією фінансів домашніх господарств є контрольна функція.

Домашнє господарство в умовах ринкової економіки є самостійним господарюючим суб'єктом, тобто рівень життя членів домашнього господарства повністю залежить від величини доходу, що доводиться на його частку. На цю величину впливає цілий ряд факторів. Під їхнім впливом вона може змінюватися як убік збільшення, так і убік зменшення. Тому, маючи на меті підтримка звичайного рівня споживання, домашнє господарство просто не може обійтися без контролю розподілу отриманого доходу по різних фондах, а також за цільовим використанням коштів цих фондів.

Отже, фінанси домашнього господарства виконують ще одну важливу функцію - регулюючу, котра підтримує збалансований розвиток домашнього господарства як єдиного цілого. Досягається це шляхом перерозподілу фінансових ресурсів. Важливо підкреслити, що на рівні домашнього господарства регулювання його розвитку відбувається в основному за допомогою саморегулювання. Воля учасників домашнього господарства в цьому процесі не може бути обмежена державою.

Важливою функцією фінансів домашніх господарств у системі суспільного відтворення виступає також інвестиційна. Вона укладається в тім, що домашні господарства є одними з основних постачальників фінансових ресурсів для економіки. Зростання доходів домашніх господарств є матеріальною основою для виконання даної функції. Часто інвестиційну функцію домашніх господарств пов'язують тільки із часткою капіталізованих доходів, тобто. використовуваних як заощадження (вкладення коштів у різні фінансові інститути й у реальне виробництво). Але цей підхід є однобічним. Насправді й збільшення частки споживання є чинником, що сприяє росту інвестицій в економіці. На це звертав увагу ще Дж. Кейнс, що виробив концепцію ефективного попиту, що складається зі споживчого й інвестиційного компонентів. Скорочення споживчих видатків, якими б факторами воно не викликалося, природно стримує й розвиток виробництва. Так, у сучасній Україні через низький рівень заробітної плати підприємства не можуть нарощувати виробництво й товарообіг.