Тема 7 вартість та оптимізація структури капіталу

Час: 2 год.

Мета: розкрити сутність і особливості управління капіталом підприємства; охарактеризувати особливості управління власним капіталом підприємств різних організаційно-правових форм господарювання; розглянути політику управління позиковим капіталом; висвітлити сутність вартості капіталу та надати методику її оцінки; розкрити поняття структури капіталу та виокремити підходи щодо її оптимізації.

План

7.1 Економічна суть капіталу та значення управління ним у системі фінансового менеджменту

7.2 Принципи формування капіталу новостворюваного підприємства.

7.3. Політика формування власних фінансових ресурсів.

7.4 Політика залучення позикових засобів.

7.5 Вартість капіталу і принципи її оцінки.

7.6 Оптимізація структури капіталу.

Література: [1], [5], [9], [12, с.211-332], [13, с. 287-4 7], [17, с.222-273], [25, с. 271-388], [26, с.187-193], [41, с.225-273]

7.1 Економічна суть капіталу та значення управління ним у системі фінансового менеджменту

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів.

Розглядаючи економічну суть капіталу підприємства слід в першу чергу відзначити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід. У цьому своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого чинника - у формі позикового капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

4. Капітал підприємства є головним вимірником ринкової вартості. У цій якості виступає перш за все власний капітал підприємства, що визначає об'єм його чистих, активів.

5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарською діяльності. Здібність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. В той же час зниження об'єму власного капіталу є, як правило, слідством неефективної, збитковою діяльності підприємства.

Управління капіталом – система принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з оптимальним його формуванням з різних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання у різних видах господарської діяльності підприємства.

Завдання управління капіталом підприємства:

1. Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби в капіталі для фінансування необхідних підприємству активів, формування схем фінансування оборотних і необоротних активів, розробки системи заходів щодо залучення різних форм капіталу з передбачуваних джерел.

2. Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності й напрямами використання. Це завдання реалізується шляхом дослідження можливостей найбільш ефективного використання капіталу в окремих видах діяльності підприємства й господарських операціях; формування пропорцій майбутнього використання капіталу, що забезпечують досягнення умов найбільш ефективного його функціонування й росту ринкової вартості підприємства.

3. Забезпечення умов досягнення максимальної прибутковості капіталу при передбаченому рівні фінансового ризику. Максимальна дохідність (рентабельність) капіталу може бути забезпечена на стадії його формування за рахунок мінімізації середньозваженої його вартості, оптимізації співвідношення власного й позикового видів використовуваного капіталу, залучення його в таких формах, які в конкретних умовах господарської діяльності підприємства генерують найбільш високий рівень прибутку.

4. Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов'язаного з використанням капіталу при передбаченому рівні його прибутковості. Якщо рівень прибутковості сформованого капіталу заданий або спланований заздалегідь, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику операцій, що забезпечують досягнення цієї прибутковості. Така мінімізація рівня ризиків може бути забезпечена шляхом диверсифікації форм залученого капіталу, оптимізації структури джерел його формування, запобігання окремим фінансовим ризикам, ефективних форм їх внутрішнього й зовнішнього страхування.

5. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості й платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку й забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і його авансуванням у необхідних обсягах у високоліквідні види активів.

6. Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників.

7. Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства. Вона характеризує здатність підприємства швидко формувати на фінансовому ринку необхідний обсяг додаткового капіталу при несподіваній появі високоефективних інвестиційних пропозицій або нових можливостей прискорення економічного росту.

8. Оптимізація обороту капіталу. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління потоками різних форм капіталу в процесі окремих циклів його кругообороту на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків капіталу, пов'язаних з операційною або інвестиційною діяльністю.

9. Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу. У зв'язку зі зміною умов зовнішнього економічного середовища або внутрішніх параметрів господарської діяльності підприємства ряд напрямів і форм використання капіталу можуть не забезпечувати передбачений рівень його прибутковості. Тому важливу роль має своєчасне реінвестування капіталу в найбільш дохідні активи й операції, що забезпечують необхідний рівень його ефективності в цілому.

Розглянемо детальніше окремі види капіталу підприємства відповідно до систематизації за основними класифікаційними ознаками.

1. За приналежністю підприємству виділяють власний і позиковий види його капіталу.

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності і використовується ним для формування певної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, є чистими активами підприємства.

Позиковий капітал характеризує ті грошові засоби або інші майнові цінності, що залучаються для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі. Всі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, являють собою його фінансові зобов'язання, що підлягають погашенню в передбачені терміни.

2. За цілями використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: продуктивний, позиковий і спекулятивний.

Продуктивний капітал характеризує засоби підприємства, інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності.

Позиковий капітал є тією його частиною, яка використовується в процесі інвестування в грошовий інструмент (короткострокові і довгострокові депозитні внески в комерційних банках), а також в боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселя і тому подібне).

Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів в спекулятивних цілях і тому подібне).

3. За формами інвестування розрізняють капітал в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволене законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні об'єму їх статутних фондів.

4. За об'єктом інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства.

5. За формою знаходження в процесі кругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства в грошовій, виробничій і товарній його формах.

6. За формами власності виявляють приватний і державний капітал, інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Таке розділення капіталу використовується в процесі класифікації підприємств за формами власності.

7. За організаційно-правовими формами діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і тому подібне) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.п.).

8. За характером використання в господарському процесі в практиці фінансового менеджменту виділяють капітал той, що працює і той, що не працює.

Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

Непрацюючий капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не приймають безпосередньої участі в здійсненні різних видів господарською діяльності підприємства і формуванні його доходів.

9. За характером використання власниками виділяють споживаний і накопичуваний (реінвестований) види капіталу.

Споживаний капітал після його розподілу з метою споживання втрачає функції капіталу.

Накопичуваний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і тому подібне.

10. За джерелами залучення розрізняють національний (вітчизняний) і іноземний капітал, інвестований в підприємство. Таке розділення капіталу підприємств використовується в процесі відповідної їх класифікації.

7.2 Принципи формування капіталу новостворюваного підприємства.

Основною метою формування капіталу новостворюваного підприємства є залучення достатнього його обсягу для фінансування придбання необхідних активів, а також оптимізація його структури з позицій забезпечення умов наступного ефективного використання.

Процес формування капіталу новостворюваного підприємства має такі особливості:

1. До формування капіталу створюваного підприємства не можуть бути залучені внутрішні джерела фінансових засобів, які на цій стадії його життєвого циклу відсутні. Так, потреба у власному капіталі створюваного підприємства не може бути задоволена за рахунок його прибутку, а потреба у позиковому капіталі - за рахунок поточних зобов'язань за розрахунками (рахунків нарахувань), які до початку функціонування підприємства ще не сформувалися.

2. Основу формування стартового капіталу створюваного підприємства становить власний капітал його засновників.

3. Стартовий капітал, що формується у процесі створення нового підприємства, може бути залучений його засновниками в будь-якій формі. Такими його формами можуть виступати грошові кошти; різні види основних засобів (будинки, приміщення, машини, устаткування тощо); різні види матеріальних оборотних активів (запаси сировини, матеріалів, товарів, напівфабрикатів тощо); різноманітні нематеріальні активи (патентні права на використання винаходів, права на промислові зразки й моделі, права використання торговельної марки або товарного знаку тощо); окремі види фінансових активів (різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку).

4. Власний капітал засновників (учасників) новостворюваного підприємства вкладається в нього у формі статутного капіталу.

5. Особливості формування статутного капіталу нового підприємства визначаються організаційно-правовими формами його створення. Це формування здійснюється під регулюючим впливом держави. Так, державні нормативно-правові акти регламентують мінімальний розмір статутного фонду капіталу підприємств, що створюються у формі відкритого акціонерного товариства й товариства з обмеженою відповідальністю. По корпоративних підприємствах, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства, регламентується також порядок проведення емісії акцій, обсяг придбання пакета акцій його засновниками, мінімальний обсяг придбання акцій всіма акціонерами у період передбаченого строку відкритої підписки й деякі інші аспекти первісного формування їх капіталу.

6. Можливості й склад джерел залучення позикового капіталу на стадії створення підприємства вкрай обмежені.

7. Формування капіталу новостворюваного підприємства за рахунок позикових і залучених джерел вимагає, як правило, підготовки спеціального документа - бізнес-плану. Бізнес-план являє собою основний документ, що визначає необхідність створення нового підприємства, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються його основні характеристики й прогнозні фінансові показники.

8. Для підготовки бізнес-плану засновники новостворюваного підприємства повинні здійснити певні передстартові витрати капіталу. Ці витрати пов'язані з оплатою праці розробників бізнес-плану й фінансуванням пов'язаних із цим досліджень. Передстартові витрати капіталу в суму статутного капіталу створюваного підприємства як правило, не включаються.

9. Ризики, пов'язані з формуванням (і наступним використанням)капіталу новостворюваного підприємства, характеризуються досить високим рівнем. Це визначає відповідно високий рівень вартості окремих елементів позикового капіталу, що залучається на стадії створення підприємства.

Оптимізація загальної потреби в капіталі новостворюваного підприємства являє собою процес розрахунку реально необхідного обсягу фінансових засобів, які можуть бути ефективно використані на початковій стадії його життєвого циклу.

Оптимізація загальної потреби в капіталі підприємства, що створюється, досягається такими методами:

1. Балансовий метод оптимізації загальної потреби в капіталі ґрунтується на визначенні необхідної суми активів, що дозволяють новому підприємству почати господарську діяльність. Цей метод розрахунків виходить із балансового алгоритму - загальна сума активів новостворюваного підприємства дорівнює загальній сумі інвестованого в нього капіталу.

2. Метод аналогій передбачає визначення обсягу використовуваного капіталу на підприємствах-аналогах. Підприємство-аналог для здійснення такої оцінки підбирається з врахуванням його галузевої приналежності, регіону розміщення, розміру, технології, яка використовується, початкової стадії життєвого циклу й низки інших факторів.

3. Метод питомої капіталомісткості є найбільш простим, однак дозволяє одержати найменш точний результат розрахунків. Цей розрахунок ґрунтується на використанні показника "капіталомісткість продукції", що дає уявлення про те, який розмір капіталу використовується у розрахунку на одиницю виготовленої (або реалізованої) продукції. Використання цього методу розрахунку загальної потреби в капіталі для створення нового підприємства здійснюється тільки на попередніх до розробки бізнес-плану етапах. Цей метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки показник середньогалузевої капіталомісткості продукції істотно коливається у розрізі підприємств під впливом окремих факторів.

У системі управління формуванням капіталу новостворюваного підприємства важлива роль належить обґрунтуванню схеми та вибору джерел його фінансування.

При формуванні структури капіталу підприємства, що створюється, розглядаються звичайно дві основні схеми його фінансування

1. Повне самофінансування передбачає формування капіталу новостворюваного підприємства винятково за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовим формам нового бізнесу. Така схема фінансування, що характеризується в закордонній практиці терміном "фінансування без левериджа", характерна лише для першого етапу життєвого циклу підприємства, коли його доступ до позикових джерел капіталу ускладнений.

2. Змішане фінансування передбачає формування капіталу новостворюваного підприємства за рахунок як власних, так і позикових його видів у різних пропорціях. На початковому етапі функціонування підприємства частка власного капіталу (частка самофінансування нового бізнесу) звичайно істотно перевищує частку позикового капіталу (частку кредитного фінансування).

На вибір схеми фінансування й конкретних джерел формування капіталу новостворюваного підприємства впливає ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів.

1. Організаційно-правова форма підприємства, що створюється.

2. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства.

3. Розмір підприємства.

4. Вартість капіталу, що залучається з різних джерел.

5. Свобода вибору джерел фінансування.

6. Кон'юнктура ринку капіталу.

7. Рівень оподаткування прибутку.

8. Ступінь прийнятого засновниками ризику при формуванні капіталу.

9. Визначений рівень концентрації власного капіталу для забезпечення необхідного фінансового контролю.

7.3 Політика формування власних фінансових ресурсів

Фінансову основу підприємства складає сформований їм власний капітал.

При створенні підприємства його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства визначається за такою формулою:

Власний капітал (ВК) (початковий капітал) = Вартість активів

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, тобто створює борги. Тоді власний капітал визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Формула, за якою обчислюється власний капітал набуває такого вигляду:

ВК = Активи - Боргові зобов’язання

Тобто власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших – на товар або інші види цінностей.

Власний капітал відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" включає такі елементи:

статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Крім основних складових елементів власного капіталу П(С)БО 2 визначає також коригуючи показники, які відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління.

До коригуючих показників власного капіталу відносяться: неоплачений капітал, вилучений капітал

Статутний капітал - характеризує первинну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так, статутний капітал:

• для акціонерних товариств (АТ) - це номінальна вартість всіх емітованих акцій;

• для товариств з обмеженою відповідальністю - це сума час­тин всіх власників;

• для державних підприємств - це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб'єктом на правах повного госпо­дарського розрахунку;

• для кооперативу - це вартість майна, яке надано учасникам для здійснення господарської діяльності.

Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних та юридич­них осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарсь­кої діяльності.

Додатковий вкладений капітал відображає суму, на яку вартість реалі­зації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.

Для АТ різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву "Емісійний дохід".

Інший додатковий капітал відображає суму до оцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.

Нерозподілений прибуток - характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування в розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є одним з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток в майбутньому періоді.

Неоплачений капітал відображає суму заборгованості власників (учас­ників) за внесками до статутного капіталу підприємства.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників, має від'ємне значення та вираховується при визначенні величини власного капіталу підприємства.

Загальне визначення елементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно від організаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановле­но організаційні форми підприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих підприємств.

Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. В процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Основні джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства поділяються на дві групи: внутрішні; зовнішні.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків засобів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії і реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел може бути фінансова допомога, що надається йому і не потребує повернення. В число інших зовнішніх джерел входять матеріальні і нематеріальні активи, що включаються у склад балансу і надаються підприємству безкоштовно.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів З метою забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві зазвичай розробляється спеціальна фінансова політика, що спрямована на залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел у відповідності з потребами його розвитку в майбутньому.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний об'єм формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і об'єму реалізації продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів в загальному об'ємі формування фінансових ресурсів в передплановому періоді.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник „коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається по наступній формулі:

,

де П_вфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;

П_к - загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

У_вк - планована питома вага власного капіталу загальній його сумі;

ВК_п - сума власного капіталу на початок періоду, що планується;

П_р - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства

4. Забезпечення максимального об'єму залучення зібраних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел.

Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Проте слід мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань в процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних засобів приводить до певного зменшення суми чистого прибутку. Тому при знаходженні резервів зростання власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел слід виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто з наступного критерію:

ЧП + АВ  ВФР_макс

де ЧП - планова сума чистого прибутку підприємства;

АВ - планова сума амортизаційних відрахувань;

ВФР_макс - максимальна сума власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх джерел.

5. Забезпечення необхідного об'єму залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Об'єм залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частина, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників чи інших інвесторів), додатковій емісії акцій або за рахунок інших джерел.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації ґрунтується на наступних критеріях:

а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує заплановану вартість залучення засобів, то від такого формування власних ресурсів слід відмовитися;

б) забезпеченні збереження управління підприємством початковими його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може привести до втрати такої керованості.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється з допомогою коефіцієнту самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується по наступній формулі:

,

де К_сф- коефіцієнт самофінансування майбутнього розвитку підприємства;

ВФР - запланований об'єм формування власних фінансових ресурсів;

А - запланований приріст активів підприємства;

ПП - запланований об'єм споживання чистого прибутку.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням таких основних завдань:

- забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

- формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

- формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу.

7.4 Політика залучення позикових засобів

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності об'єм його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються таким чином:

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми позикового капіталу, що функціонує на підприємстві, з терміном його використання більш одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові засоби (заборгованість по податковому кредиту; заборгованість по емітованих облігаціях; заборгованість по фінансовій допомозі, наданій на поворотній основі і тому подібне), термін погашення яких ще не наступив або не погашені в передбачений термін.

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (по товарах, роботах і послугах; по виданих векселях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами; по оплаті праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

В процесі розвитку підприємства у міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством вельми різні.

Управління залученням позикових засобів - є цілеспрямованим процесом їх формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку. Різноманіття задач, що вирішуються в процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій області на підприємствах, що використовують значний об'єм позикового капіталу.

Політика залучення позикових засобів представляє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел у відповідності з потребами розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає наступні основні етапи.

1. Аналіз залучення і використання позикових засобів і попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення об'єму, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального об'єму залучення позикових засобів в даному періоді; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, об'ємів операційної і інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових засобів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів, що використовуються підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення об'ємів використовуваних підприємством позикових засобів за періодом їх залучення. У цих цілях проводиться відповідне групування позикового капіталу, що використовується, за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових засобів підприємства і їх відповідність об'єму оборотних і необоротних активів.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства і умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових засобів в цілому і окремих їх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності і рентабельності позикового капіталу. Перша група цих показників зіставляється в процесі аналізу з середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу служать основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві в об'ємах, що склалися, і формах.

2. Визначення цілей залучення позикових засобів в майбутньому періоді. Ці засоби залучаються підприємством на цільовій основі, що є одним з умов подальшого ефективного їх використання. Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:

а) поповнення необхідного об'єму постійної частини активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використало підприємство, у всіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позикових засобів;

в) формування недостатнього об'єму інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів в цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); оновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і тому подібне.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників.

д) інші тимчасові потреби.

3. Визначення граничного об'єму залучення позикових засобів. Максимальний об'єм цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового лівериджу. Оскільки об'єм власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума власного капіталу, що використовується може бути визначена заздалегідь. По відношенню до неї розраховується коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового лівериджу обчислюється граничний об'єм позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових засобів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових засобів в своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позиковому капіталі.

5. Визначення співвідношення об'єму позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в об'ємах коротко- і довгострокових позикових засобів ґрунтується на цілях їх використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються, як правило, для розширення об'єму власних основних засобів і формування недостатнього об'єму інвестиційних ресурсів (хоча при консервативному підході до фінансування активів позикові засоби на довгостроковій основі залучаються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей їх використання.

6. Визначення форм залучення позикових засобів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових засобів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових засобів. Основними кредиторами підприємства є зазвичай його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До найважливіших з цих умов відносяться: а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати суми основного боргу; д) інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків по отриманих кредитах. З метою цього забезпечення по найбільш крупним кредитам може заздалегідь резервуватися спеціальний возвратний фонд. Платежі по обслуговуванню кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий об'єм позикових засобів у формі фінансового і товарного (комерційного) кредиту, загальна політика залучення позикових засобів може бути деталізована потім в розрізі вказаних форм кредиту.

7.5 Вартість капіталу і принципи її оцінки.

Ціна капіталу - загальна сума коштів, яку підприємство повинно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, розрахована у процентах до цього обсягу.

Вартість капіталу є ціною, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить з того, що капітал, як один з важливих чинників виробництва, має як і інші його чинники, визначену вартість, що формує рівень операційних і інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових в системі управління фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни залученні капіталу, а визначає цілий ряд напрямів господарською діяльності підприємства в цілому. Розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства служить мірою прибутковості операційної діяльності. Оскільки вартість капіталу характеризує частину прибутку, яка повинна бути сплачена за використання сформованого або залученого нового капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції, цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, нижньою межею при плануванні його розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критеріальний в процесі здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, по якій сума чистого грошового потоку приводиться до справжньої вартості в процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він служить базою порівняння з внутрішньою ставкою прибутковості за даним інвестиційним проектом - якщо вона нижча, ніж показник вартості капіталу підприємства, такий інвестиційний проект повинен бути відхилений.

3. Вартість капіталу підприємства служить базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерій цієї ефективності задається самим підприємством, то при оцінці прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки реальну ринкову вартість або прибутковість окремих інструментів фінансового інвестування, але і сформувати найбільш ефективні напрями і види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. І природно, цей показник служить мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.

4. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм ухвалення управлінських рішень відносно використання оренди (лізингу) або придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, застосування цього напряму формування виробничих основних засобів для підприємства невигідно.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих елементів використовується в процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового лівериджу.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим вимірником рівня ринкової вартості цього підприємства. Зниження рівня вартості капіталу приводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і навпаки

7. Показник вартості капіталу є критерієм оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (в першу чергу - оборотних).

Важливість оцінки вартості капіталу при управлінні його формуванням визначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на наступних основних принципах:

1. Принцип попередньої поелементної оцінки вартості капіталу. Оскільки капітал підприємства складається з неоднорідних елементів (перш за все - власного і позикового видів, а усередині них - за джерелами формування), в процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожен з яких повинен бути об'єктом здійснення оціночних розрахунків.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в звітному періоді визначається по наступній формулі:

,

ВК_фо - вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в звітному періоді, %;

ЧП_С - сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі його розподілу за звітний період;

ВК- середня сума власного капіталу підприємства в звітному періоді.

Вартість капіталу, що додатково залучається, за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується по формулі:

,

де ВВК_пр - вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій %;

Д_пр - сума дивідендів, передбачених до виплати відповідно до контрактних зобов'язань емітента;

К_пр- сума власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій;

ЕВ - витрати по емісії акцій, виражені в десятковому дробі по відношенню до суми емісії.

Вартість додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), розраховується по наступній формулі:

,

де ВВК_па - вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), %;

К_а - кількість акцій, що додатково емітуються;

Д_па - сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію у звітному періоді (або виплат на одиницю паїв);

ПВ_т - планований темп виплат дивідендів (відсотку по паям), виражений десятковим дробом;

К_па - сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв);

ЕВ - витрати по емісії акцій, виражені в десятинному дробу по відношенню до суми емісії акцій (додаткових паїв).

Вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту оцінюється по наступній формулі:

,

де ВБК- вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського кредиту %;

ПК_б - ставка відсотка за банківський кредит, %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЗП_б - рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Вартість фінансового лізингу оцінюється по наступній формулі:

,

де ВФЛ - вартість позикового капіталу, що залучається на умовах фінансового лізингу, %;

ЛС - річна лізингова ставка, %;

НА - річна норма амортизації активу, залученого на умовах фінансового лізингу, %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЗП_фл - рівень витрат по залученню активу на умовах фінансового лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом.

Вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій, визначається по такій формулі:

,

де ВОЗ_к - вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій %;

СК- ставка купонного відсотка по облігації, %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЕВ_о - рівень емісійних витрат по відношенню до об'єму емісії, виражений десятковим дробом.

Вартість товарного кредиту, що надається у формі короткострокового відстрочення платежу, розраховується по наступній формулі:

,

де СТК_к - вартість товарного (комерційного) кредиту, що надається на умовах короткострокового відстрочення платежу, %;

ЦС - розмір цінової знижки при здійсненні наявного платежу за продукцію («платежу проти документів»), %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ПО- період надання відстрочення платежу за продукцію, в днях.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства враховувалася за нульовою ставкою до 2000 року, оскільки являла собою безоплатне фінансування його господарської діяльності за рахунок цього виду позикового капіталу. Однак, у зв’язку з впровадженням фінансових санкцій за несвоєчасну сплату, вона отримала правову основу для визначення:

де СКЗ – вартість кредиторської заборгованості, %;

ДСБ – депозитна ставка банку, %;

КЗ_к та КЗ_п – кредиторська заборгованість на кінець і на початок року (різниця береться за абсолютною величиною), тис. грн.;

КЗ – середньорічна кредиторська заборгованість.

2. Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу. Поелементна оцінка вартості капіталу служить передумовою для узагальнюючого розрахунку цього показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість капіталу. Початковою базою його формування є наступні дані, отримані в процесі поелементної оцінки капіталу:

З урахуванням приведених показників визначається середньозважена вартість капіталу (СВК), принципова формула розрахунку якої має вигляд:

Розрахована середньозважена вартість капіталу є головним критеріальним показником оцінки, про яку йшла мова раніше.

Цей показник складається під впливом багатьох чинників, а саме:

- середня ставка відсотка, що склалася на фінансовому ринку;

- доступність різних джерел фінансування (кредиту банків; комерційного кредиту; власній емісії акцій і облігацій і т.п.);

- галузеві особливості операційної діяльності, які визначають тривалість операційного циклу і рівень ліквідності активів;

- співвідношення об'ємів операційної і інвестиційної діяльності;

- життєвий цикл підприємства;

- рівень ризику операційної, інвестиційної і фінансовій діяльності.

Облік цих чинників проводиться в процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і позикового капіталу підприємства

3. Принцип зіставності оцінки вартості власного і позикового капіталу. В процесі оцінки вартості капіталу слід мати на увазі, що суми власного і залученого капіталу, що використовуються і відбиваються в пасиві балансу підприємства, мають незіставне кількісне значення. Якщо наданий у використання підприємству позиковий капітал в грошовій або товарній формі, оцінений за сумою в цінах наближених до ринкових, то власний капітал, наданий у балансі, по відношенню до поточної ринкової вартості, як правило, істотно занижений. У зв’язку із заниженою оцінкою суми власного капіталу його вартість в процесі розрахунків штучно завищується. Крім того, з тієї ж причини виявляється заниженим його реальна питома вага у загальній сумі капіталу підприємства, що призводить до некоректності показники середньозваженої його вартості.

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу. Фактори, що впливають на показник середньозваженої вартості капіталу, вельми динамічні, тому із зміною вартості окремих елементів капіталу, повинні вноситися корективи і в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки передбачає, що вона може здійснюватися як по вже сформованому, так і по запланованому до формування (залученню) капіталові.

5. Принцип взаємозв'язку оцінки поточної і майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв’язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує рівень вартості кожної нової його одиниці, що додатково залучається підприємством.

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок позикових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства свої економічні межі і, як правило, пов’язано із зростанням середньозваженої його вартості.

6. Принцип визначення межі ефективного використання капіталу, що додатково залучається. Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена виробленням критеріального показника ефективності його додаткового залучення. Таким критеріальним показником є гранична ефективність капіталу. Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється по наступній формулі:

,

де ГЕК - гранична ефективність капіталу;

Р_к - приріст рівня рентабельності капіталу;

СВК- приріст середньозваженої вартості капіталу.

Викладені принципи оцінки дозволяють сформувати систему основних показників, що визначають вартість капіталу і межі ефективного його використання.

7.6 Оптимізація структури капіталу.

Структура капіталу - співвідношення всіх форм власних і позикових фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі його господарської діяльності для фінансування активів.

У процесі фінансового управління капіталом оптимізація його структури є одним з найбільш важливих і складних завдань.

Оптимізація структури капіталу – це важливий етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою у кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

Основними цілями оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, мінімізація витрат по залученню довгострокових джерел фінансування, а також забезпечення власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових коштів.

Основні завдання оптимізації структури капіталу:

- формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток підприємства;

- забезпечення умов, за яких підприємство отримуватиме максимальну суму прибутку.

Оптимальна структура капіталу - співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Оптимізація структури капіталу підприємства є складним процесом фінансового управління і включає ряд послідовних етапів:

1. Аналіз капіталу підприємства. Прогнозування можливої потреби в капіталі.

2. Визначення джерел, форм та лімітів залучення капіталу.

3. Прогнозування альтернативних варіантів структури.

4. Оцінка вартості капіталу за альтернативними варіантами.

5. Оцінювання основних факторів, що впливають на формування структури капіталу.

6. Визначення критеріїв та методів оптимізації структури.

7. Розрахунок оптимальної структури капіталу за визначеним критерієм.

8. Коригування оптимальної, визначення цільової структури капіталу.

9. Порівняння витрат по проведенню з вигодами від оптимізації. Формування плану-графіка оптимізації структури.

Найважливішим етапом проведення процесу оптимізації структури капіталу є вибір методу оптимізації.

Пріоритетність критеріїв оптимізації структури капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.

Цільова структура капіталу – це співвідношення власних та позикових коштів, що дозволяє повною мірою забезпечити досягнення вибраного критерію оптимізації. Відповідна цільова структура капіталу забезпечує заданий рівень дохідності та ризику діяльності підприємства, мінімізує середньозважену його вартість чи максимізує ринкову вартість підприємства.

Виокремлюють три методи оптимізації структури капіталу:

• оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;

• оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості;

• оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Найбільш значущим з наведених критеріїв, на думку багатьох вчених, є рентабельність власного капіталу, що характеризує ефективність використання капіталу, інвестованого власниками підприємства.

Серед існуючих методичних підходів щодо оптимізації структури капіталу виділяють ті, що базуються на оцінці ефекту фінансового левериджу та виробничо-фінансового левериджу, ЕВІТ-ЕРS підхід, метод «Дюпона», метод «WACC» (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика методичних підходів щодо оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації фінансової рентабельності підприємства

Серед недоліків використання перших чотирьох методів на практиці слід відзначити обмеженість врахування комплексу чинників, які безпосередньо впливають на формування оптимальної структури капіталу. Деякою мірою це враховується під час використання методу «WACC».

Класичний підхід щодо визначення оптимальної структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності передбачає врахування лише відсотків за користування кредитними коштами. Однак на практиці джерелом позикових коштів виступають не лише кредити, але й капітал, що залучається, наприклад, за рахунок випуску власних цінних паперів, фінансового лізингу та інших джерел. Крім того, при фінансуванні своєї діяльності господарюючі суб’єкти використовують не лише позиковий капітал, а й власний, який в свою чергу, також має вартість та повинен прийматися до уваги при формуванні оптимальної структури капіталу.

Врахування загальної вартості капіталу здійснюється на основі використання показника середньозваженої вартості капіталу.

З урахуванням зазначеного чинника ефект фінансового левериджу за методом «WACC» можна визначити наступним чином:

, (2)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ПК – позиковий капітал, тис. грн.;

ВК – власний капітал, тис. грн.;

- рентабельність активів,%;

СЗВК – середньозважена вартість капіталу, %.

Приклад. Визначимо оптимальну структуру капіталу для сільськогосподарських підприємств Запорізької області за класичним підходом і з використанням методу «WACC».

За класичним підходом оптимальна структура капіталу підприємства відповідає максимальному приросту рентабельності власного капіталу. При цьому рентабельність активів покриватиме лише відсотки за користування позиковими коштами, тим самим вона визначатиме межу їх залучення. У випадку подальшого використання позикових ресурсів кожна додаткова одиниця залучення негативно відбиватиметься на прирості рентабельності власного капіталу (зі збільшенням питомої ваги позикового капіталу зменшується приріст рентабельності власного капіталу).

За методом «WACC» оптимальна структура капіталу підприємства відповідає максимальному значенню ефекту фінансового левериджу.

Таблиця 2

Порівняльний аналіз класичного підходу і методу «WACC» щодо визначення оптимальної структури капіталу підприємств Запорізької області, %

Розрахунок оптимальної структури капіталу підприємств за класичним підходом показав, що питома вага позикового капіталу може досягати досить високого рівня (до 60%) при значному розмірі фінансової рентабельності. Однак слід зауважити, що при цьому не враховується виникнення фінансового ризику. В свою чергу врахування середньозваженої вартості капіталу та рівня фінансового ризику за методом «WACC» передбачає значно менший обсяг залучення позикового капіталу сільськогосподарськими підприємствами, що більше відповідає сучасним умовам їх господарювання.

Фактори, що впливають на формування оптимальної структури капіталу:

• галузеві особливості операційної діяльності підприємства (фондомісткість, період операційного циклу);

• стадія життєвого циклу підприємства;

• кон'юнктура товарного ринку (втрата позиції на ринку, частка ринку);

• кон'юнктура фінансового ринку (подорожчання або здешевлення позикового капіталу);

• прибутковість діяльності;

• операційний леверидж (частка постійних витрат, обсяг реалізації продукції);

• ставлення кредиторів до підприємства (кредитний рейтинг, втрата довіри до підприємства з боку кредиторів);

• рівень оподаткування прибутку (податкові пільги);

• фінансовий менталітет власників та менеджерів підприємства;

• рівень концентрації власного капіталу;

• асиметричність інформації (позитивна кредитна історія, повнота та достовірність інформації про вартість фірми).