Тема 3. Валютний ринок

77

Фіксований валютний курс — це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національ­ною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як спів­відношення цін у даній країні з цінами країн головних торго­вельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономіч-них показників. Теоретично обмінна вартість національної гро­шової одиниці може бути розрахована таким способом, щоб забез-печити стабілізацію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебуваютьу жорсткій відповідності до долара США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти до євро, деякі —до валют сусідніх держав (Бутан — до індійської рупії, Лесото — до ранда ПАР), або до кількох валют (кошика валют), наприклад, до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 70-х роках Бретгон-Вудськоїсистеми більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту та пропозиції валют на валютному Ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із роз­виненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для

78 СО. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, шо досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит та пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, а не змінюючи розмір валютних резервів). Отже, у разі вико­ристання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити свою власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Регульоване плавання валют. Такий режим характеризу-ється тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який згладжує різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його більш передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим регульованого "плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний коридор". Валютний коридор - можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної гро­шової одиниці до іноземних валют. В Україні встановлювався валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні до долара США, яке визначалось урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридора для збільшення довіри як націо­нальних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стій­кості національної валюти.