Міжнародний неринковий перерозподіл фінансових ресурсів

Позаринковий механізм склався в основному у повоєнні роки і, подібно до ринкового механізму, відбиває інтеграційні тенденції розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. У рамках офіційного перерозподілу рух фінансових ресурсів між позичальниками і кредиторами регулюється через міжнародні фінансові організації глобального та регіонального рівня. Тому наступною важливою складовою міжнародних фінансів є фінанси міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій, роль яких у сучасних міжнародних відносинах безперервно зростає.

Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи. Відповідно до першого – міжнародна організація – це створене на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб’єктністю і засноване відповідно до міжнародного права. Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування спільного бюджету чи цільових фондів. Отримані кошти використовуються на основі затвердженого бюджету на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Відповідно, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, що стосуються її чи поширюються на неї. Таким чином, за своєю внутрішньою організаційною формою, фінанси міжнародних організацій подібні до державних фінансів, проте їх головним суб’єктом є не держава, а міжнародна організація. Важлива ознака міжнародних організацій – існування постійних компетентних органів із відповідними функціями та порядком функціонування. Провідними міжнародними організаціями є ООН та ЄС.

Відповідно до другого підходу міжнародна організація (міжнародна фінансова інституція) – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, що у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів наднаціонального регулювання. Міжнародні фінансові інституції можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці Другої світової війни, її економічна діяльність включає чотири головні напрями:

• вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

• сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;

• сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

• вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів. Хартія ООН зобов’язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими інституціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Поява міжнародних фінансових інституцій була спричинена низкою подій у світовій економіці:

• посиленням інтернаціоналізації господарського життя, агресивним розвитком транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, діяльність яких вийшла за межі національних економік;

• розвитком міждержавних форм регулювання валютно-кредитних і фінансових зв’язків як складової регулювання міжнародних економічних відносин;

• посиленням нестабільності світової економіки, у тому числі – валютної системи та світових ринків капіталів.

Загальними цілями діяльності міжнародних фінансових інституцій є такі:

• стабілізація світового господарства й міжнародних фінансів на основі об’єднання зусиль світового співтовариства;

• здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

• розробка і координація стратегії і тактики міжнародної валютної і кредитно-фінансової політики.

Таким чином, мета їхньої діяльності – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед міжнародних фінансових інституцій відіграють, так звані, Бреттон-Вудські інститути – Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є важливою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Статтями Угоди закріплено основні цілі створення МВФ:

• розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;

• сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;

• забезпечення стабільності валютних курсів, недопущення конкурентного знецінення валют;

• допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-учасницями, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

• надання загальних ресурсів Фонду у тимчасове користування країнам-учасницям для запобігання нерівноваги платіжних балансів.

Для вико­нання своїх функцій МВФ, як й інші організації, потребує коштів. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його капітал утворюється за рахунок внесків країн-членів Фонду. Частка кожної країни залежить від рівня її економічного розвитку та її місця у світовій торгівлі. Як відомо, в 1992 р. Україна вступила до МВФ. На час вступу до Фонду Україні була визначена квота у сумі 665 млн. одиниць SDR (спеціальних прав запозичення).

Ресурси МВФ використовуються у межах певної політики та розроблених механізмів і, відповідно, до статутної діяльності, що охоплює три основні напрями:

• кредитування з метою надання фінансової допомоги окремим країнам, яке здійснюється з різними цілями, у різних формах та на різних умовах.

• регулювання міжнародних валютних відносин з метою узгодження валютної політики країн – членів Фонду. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження: країни – члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів;

• постійний нагляд за світовою економікою з метою систематизації інформації як в цілому по світовій економіці, так і стосовно окремих країн.

Група Світового банку є другою за значенням фінансовою інституцією у системі міжнародних фінансів. Світовий банк – це багатостороння кредитна організація, яка складається з п’яти тісно пов’язаних між собою установ, що входять у систему ООН, загальною метою яких є надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Групу Світового банку складають: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – головна складова групи, заснований в 1944 р.; Міжнародна фінансова корпорація (МФК, заснована у 1956 р.); Міжнародна асоціація розвитку (МАР, заснована у 1960 році); Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ, засноване у 1988 р.); Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів (МЦЗІС, заснований у 1966 р.). Юридично і фінансово незалежні, ці установи мають власні статути, власний акціонерний капітал, окреме членство і окремі штати працівників.

Таким чином, міжнародні фінансові інституції відіграють важливу роль у світовій економіці: забезпечуючи концентрацію і перерозподіл фінансових ресурсів вони сприяють надійному функціонуванню національних фінансових систем, а їх кредити є важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою.