Необхідність, зміст і роль позабюджетних фондів цільового призначення

Позабюджетні фонди – важлива складова державних фінансів і самостійна ланка фінансової системи країни; їх виникнення та функціонування пов’язане із наявністю товарно-грошових відносин, а порядок утворення та використання регламентується фінансовим правом. Фонди цільового призначення є одним із методів перерозподілу ВВП на користь певних соціальних груп населення. Державні цільові фонди були запроваджені задовго до формування бюджету як єдиного централізованого грошового фонду й існували у вигляді спеціальних фондів та особливих рахунків.

Виконуючи властиві для конкретного етапу розвитку функції, держава забезпечує фінансування заходів щодо соціального захисту населення, підтримки державного сектору національної економіки, реалізації пріоритетних загальнодержавних програм. Ринкові умови господарювання і наявність різних форм власності створюють об’єктивні умови для функціонування позабюджетного механізму розподілу грошових коштів, який дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб і направляти їх на суспільні потреби.

Державні цільові фонди є формою перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб. Поняття “фонд” означає кошти, які акумульовані на спеціальному рахунку і призначені на конкретні цілі. Позабюджетні фонди можна класифікувати так:

• за рівнем управління: загальнодержавні та регіональні;

• за періодом функціонування: постійні й тимчасові;

• за формою власності: державні та недержавні;

• за цільовим призначенням: соціальні, кредитні, страхові, військові, економічні, науково-дослідні, інвестиційні

В Україні найбільшого поширення набули загальнодержавні соціальні позабюджетні фонди, що мають постійний характер і які доцільно розглядати як особливе явище товарно-грошових відносин; вони є формою перерозподілу ВВП у грошовому вираженні з метою формування централізованих фондів грошових коштів та їх використання на соціальні програми. Головна причина створення таких фондів полягає в необхідності виділення важливих для суспільства витрат у спеціальні групи та забезпечення їх самостійними джерелами фінансування. Матеріальним вираженням позабюджетних фондів цільового призначення є централізовані фонди грошових коштів, яким притаманні такими ознаками: цільове призначення коштів; правове регулювання формування і використання коштів; кошти знаходяться у розпорядженні спеціальних органів державної виконавчої влади; перерозподіл коштів всередині кожного напряму соціальної політики; динамічність; мобільність; наявність резервних фондів у їх складі.

За формою бюджети соціальних позабюджетних фондів є фінансовими планами спеціальних органів державної виконавчої влади, які мають особливий склад і структуру доходів та видатків, характеризуються певним порядком складання, затвердження і виконання.

Організаційна структура позабюджетних фондів складається з правлінь та виконавчих дирекцій, що розпоряджаються коштами цільового призначення. Основним призначенням соціальних позабюджетних фондів є забезпечення спеціальних органів державної виконавчої влади таким обсягом фінансових ресурсів, який був би достатнім для виконання ними своїх повноважень.

Соціально-економічна роль позабюджетних фондів виявляється в наступному:

• фонди є важливою формою перерозподілу ВВП, яка активно застосовується державою в умовах ринкових перетворень;

• формуючи позабюджетні фонди, держава використовує додаткові до бюджетних канали надходження грошових коштів у формі обов’язкових внесків для своєї соціальної політики, закріплюючи за страховими внесками конкретні соціальні виплати й послуги;

• соціальні позабюджетні фонди функціонують на страхових засадах, що передбачає солідарний перерозподіл коштів між учасниками;

• позабюджетні фонди є інструментом соціального захисту населення: держава гарантує громадянам матеріальну підтримку при настанні пенсійного віку, втраті працездатності, втраті годувальника, безробітті, народженні дитини тощо;

• соціальні позабюджетні фонди є важливим інструментом державного впливу на ринок праці, при вирішенні демографічних проблем, організації охорони праці на підприємствах.