Місцеві фінансові інститути та їх характеристика

Сутність місцевих фінансів, як економічної категорії, та зміст їх основного призначення знаходять свій прояв у складі місцевих фінансових інститутів, до яких належать: місцеві бюджети, місцеві податки і збори, цільові фонди органів місцевого самоврядування, комунальний кредит, місцеві позики. Центральне місце у системі місцевих фінансів займають місцеві бюджети, яких в даний час є понад 12 тисяч, до їх складу належать: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування; до останніх віднесено – бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Доходна частина місцевих бюджетів формується за рахунок власних і закріплених доходів, а також міжбюджетних трансфертів. Перелік власних і закріплених доходів визначений у Бюджетному кодексі України на тривалу перспективу, що створює необхідні передумови для розвитку адміністративно-територіальних одиниць і здійснення перспективного планування. За економічною природою, власні доходи місцевих бюджетів – це доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, що приймають органи місцевого самоврядування; їх надходження не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє встановленню безпосередньої заінтересованості органів місцевого самоврядування у нарощуванні доходної бази. Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю  це загальнодержавні податки, збори або доходи, що традиційно формують доходну частину місцевих бюджетів (податок з доходів фізичних осіб, державне мито, плата за ліцензії та торгові патенти тощо). Відповідно до чинної бюджетної практики, найбільш вагому частку закріплених доходів складає податок з доходів фізичних осіб, надходження якого розщеплюються між місцевими бюджетами окремих видів. У доходи місцевих бюджетів надходять кошти з державного бюджету у вигляді дотацій і субвенцій, які призначені для фінансування делегованих повноважень органів місцевого самоврядування і проведення фінансового вирівнювання. Крім цього надання міжбюджетних трансфертів спричинено недостатністю власних і закріплених доходів для фінансування видатків органів місцевого самоврядування. В сучасній бюджетній практиці застосовуються наступні види міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Частина доходів місцевих бюджетів обов’язково формується за рахунок місцевих податків і зборів, перелік яких визначений у чинному законодавстві і в даний час включає 2 місцевих податки (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок) і 3 місцевих зборів (збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір). Органи місцевого самоврядування мають певні права щодо запровадження місцевих податків і зборів, встановлення розмірів ставок і надання пільг окремим платникам в межах, передбачених Податковим кодексом України. Проте, на сьогодні місцеві податки і збори не відіграють відчутної ролі у формуванні як доходів місцевих бюджетів, так і загалом фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.

Наступним місцевим фінансовим інститутом є цільові фонди органів місцевого самоврядування, практика функціонування яких за роки незалежності була досить суперечливою. На початку 1990-х років було передбачено право органів місцевого самоврядування утворювати і використовувати позабюджетні фонди, але в наступні роки відбувалося поступове згортання сфери їх функціонування шляхом включення до спеціального фонду відповідних місцевих бюджетів. Згідно Бюджетного кодексу України створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Самостійним інститутом місцевих фінансів є комунальний кредит, як сукупність економічних відносин, що виникають між органами місцевого самоврядування, з одного боку, та фізичними і юридичними особами  з другого боку, за яких місцеве самоврядування виступає в якості частіше усього позичальника, рідше  кредитора. Діючим законодавством передбачено можливість створення місцевими радами комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, але на практиці не створено жодного комунального банку.

Найбільш поширеною формою комунального кредиту є місцеві запозичення. У зарубіжних країнах практика місцевих запозичень досить поширена, а облігації органів місцевої влади користуються попитом і довірою у населення, держава всемірно сприяє здійсненню місцевих запозичень. В Україні випуск місцевих позик поки що має не систематичний, а епізодичний характер. Діяльність місцевих рад у цій сфері не набула значного поширення, що спричинено: нестабільністю умов господарювання, недосконалістю і суперечливістю законодавчої бази; не достатнім розвитком вітчизняного фондового ринку і, зокрема, відсутністю необхідної інфраструктури; негативним попереднім досвідом у практиці випуску місцевих позик і небажанням органів місцевого самоврядування брати на себе відповідальність за розміщення і погашення позик. Проте незважаючи на такі несприятливі передумови для здійснення місцевих запозичень, протягом останніх років можна відзначити позитивну тенденцію відновлення і поширення випуску облігацій місцевих позик.