§ 1. Поняття та особливості фінансово-правової норми.

Фінансове право, як галузь права, має свої первинні, вихідні елементи, якими є фінансово-правові норми.

Фінансово-правова норма – це встановлене державою і забезпечене засобами державного примусу правило поведінки у відносинах, які виникають в процесі створення, розподілу і використання грошових фондів держави.

Фінансово-правові норми мають характерні риси, що притаманні будь-яким правовим нормам, так і специфічні, характерні тільки для норм фінансового права. До загальних ознак фінансово-правової норми відносяться такі:

- норму встановлює держава, а тому її виконання забезпечується примусовою силою держави;

- норма є правилом поведінки загального характеру, яке стосується всіх учасників відносин, що нею регулюються;

- норма покладає на учасників відносин юридичні обов’язки і надає їм суб’єктивні права;

- норма завжди виражена у будь-якому правовому нормативному акті – законі, указі, постанові, інструкції, який прийнятий компетентним державним органом чи органом місцевого самоврядування.

Специфічні ознаки фінансово-правової норми обумовлені в кінцевому результаті особливостями предмета і метода фінансово-правового регулювання.

Перш за все, фінансово-правові норми відрізняються від всіх інших норм права своїм безпосередньо цільовим призначенням, яке визначається предметом фінансово-правового регулювання, тобто відносинами, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, з приводу створення, розподілу і використання державних фондів грошових коштів.

З точки зору походження фінансово-правових норм їх особливість полягає в тому, що вони рідко виникають як фактичні, тобто в громадському житті рідко складаються правила поведінки, які є прототипом фінансово-правової норми. І дійсно, фінансові відносини не існують і не виникають самі по собі. Держава надає фінансовим відносинам адекватні форми прояву: встановлює конкретні види платежів, порядок їх надходження в державні фонди, встановлює напрями використання фінансових ресурсів, їх розподіл і т.д. Все це проводиться за допомогою фінансово-правових норм, модель яких створюється державою.

Але не можна забувати про те, що в процесі фінансової діяльності виникають і такі відносини, які не є фінансовими з економічної точки зору, бо в рамках цих відносин не відображається рух грошових засобів, що є основною ознакою фінансів.

Наприклад, відносини з бюджетного процесу, по встановленню податків, зборів, по державному, фінансовому контролю і т.д. Практика показує, що в цій групі відносини інколи виникають як організаційні, і тільки після цього набувають правового оформлення. А це означає, що спочатку створюється фактична модель поведінки, а потім вона оформляється нормою права.

Фінансово-правові норми відрізняються від інших норм в системі права своєю нестабільністю, що обумовлено двома причинами. По перше, відносини, які виникають в процесі фінансово-господарської діяльності держави, за своєю сутністю є економічними, а це означає, що вони зазнають впливу різних економічних коливань у зв’язку із структурними змінами в системі управління, змінами в політиці та ін.

Нестабільність відносин, які являють собою предмет фінансово-правового регулювання, призводить до нестабільності самого фінансово-правового регулювання, і перш за все, до скасування старих і появі нових фінансово-правових норм. По друге, фінансово-правові відносини, які охоплюються сферою фінансової діяльності держави, є первісно не стабільні. Вони існують в рамках правових актів про бюджет, які діють тільки один фінансовий рік. Таким чином, бюджетно-правові норми як частина фінансово-правових, періодично виступають з прийняттям відповідних законів про бюджет і втрачають свою силу із закінченням фінансового року.

Особливості відносин, які складають предмет фінансово-правового регулювання обумовлюють наявність в системі фінансово-правових норм малої різноманітності норм, а особливо: норм розрахунків. Це пов’язано з грошовим характером фінансів, а отже, із вимогами фіксації і рахунку. Прикладом норм розрахунків є норми щорічного прийняття законів про бюджет, які містять числові показники доходів і видатків бюджетів, державного боргу і т д.

Фінансово-правові норми мають ряд особливостей, обумовлених методом фінансово-правового регулювання, в якості якого виступає метод владних приписів.

Перш за все, фінансово-правові норми – в переважній більшості є зобов’язуючими (чи імперативними), тобто ними встановлюються обов’язки різних суб’єктів фінансового права. І це є природно, бо метод владних приписів, домінуючий у фінансовому праві, припускає, що рішення будь-якого питання виконується однією стороною, а точніше: державою. Держава встановлює в законах, а органи місцевого самоврядування – в рішеннях конкретні правила поведінки, які зобов’язують суб’єктів до їх виконання. Наприклад, держава, встановивши податки і збори, не залишає суб’єктам ніякої самостійності, а тільки зобов’язує їх сплатити у відповідності до своїх вимог. Імперативність фінансово-правових норм розповсюджується на суб’єктів, що їх дотримуються. Державні органи, уповноважені видавати владні приписи, самі зв’язані вимогами фінансово-правових норм.

Крім цього, значну частину фінансово-правових норм складають компетенційні норми, тобто такі, якими встановлюються компетенції державних органів і органів місцевого самоврядування у сфері фінансів. В законодавстві такі норми найчастіше подаються у нейтральному формулюванні чи формуються через права відповідних суб’єктів.

Також у фінансовому праві мають місце правові норми, які встановлюють права суб’єктів фінансового права в класичному їх розумінню, тобто не обтяжені ознаками обов’язковості. Але число таких норм відносно зобов’язуючих (імперативних) і компетенційних відносно не велике. Це зумовлено методом владних приписів, домінуючим у фінансовому праві, для якого не характерно надання суб’єктам права свободи міркування, можливості вибору поведінки. Особливість уповноважених фінансово-правових норм полягає в тому, що вони в більшості випадків є похідні, вторинні від зобов’язуючих. Вони ніби «прив’язані» до зобов’язуючих (імперативних) фінансово-правових норм, утворюючи з ними цілий комплекс норм. Без зобов’язуючих норм уповноважені норми не мали б ніякого сенсу і у суб’єктів фінансового права не виникало б потреби в їх реалізації.

Перевага в системі фінансово-правових норм зобов’язуючих (імперативних), компетенційних норм, а також специфіка уповноважуючих фінансово-правових норм дозволяє констатувати, що в цілому вони мають імперативний характер.