4. Сутність і види грошових реформ

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і приведення в порядок грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони є повною або частковою перебудовою грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, поліпшення механізму регулювання грошового обороту щодо нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, які проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися своєю метою, глибиною реформування існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами і т.п. Їх можна класифікувати за декількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи і реформи часткового типу.

Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового або кредитного обігу. Було необхідне не тільки замінити один вид грошей на іншій, а і здійснити важливі структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах і т.п. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, які вводяться в оборот, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

Прикладом таких реформ є грошова реформа, проведена в Росії в 1895—1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 90-е роки.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи, структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. При таких реформах найбільш часто змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей і т.п. В сучасних умовах, коли у всіх країнах використовуються неповноцінні гроші, які мають здібність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найтиповішими в світовій практиці. Самими показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 і 1961 рр. в СРСР.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін в грошовій системі на:

- формальні реформи, при яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється;

- деномінаційні реформи, при яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові і перерахунком всіх грошових показників по певному співвідношенню. Внаслідок чого маса грошей в обороті відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується. Формальні грошові реформи проводилися в СРСР в 1990 р., коли були замінено на нові купюри 50 і 100 рублів. Зараз подібна реформа проводиться в США, які поступово замінюють купюри 100 і 50 доларів. Приводом для такої заміни купюр може бути ненадійна їх захищеність, яка приводить до масової фальсифікації грошей.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють:

- неконфіскаційні

- конфіскаційні грошові реформи.

При неконфіскаційних реформах по єдиному співвідношенню обміну грошей здійснюється зниження ціни запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від представлених в обмін запасів старих грошей або інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси і т.п.). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

При конфіскаційних реформах співвідношення обміну грошей диференціюється залежно:

- від величини представленого в обмін запасу старих грошей (чим вона більше, тим менше співвідношення обміну, або встановлюється ліміт на обмін банкнотів);

- від форми збереження запасу старих грошей (внески в банках можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж грошова готівка взагалі або співвідношенням 1:1);

- від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися по більш пільговій пропорції, ніж для приватних). До цього типу реформ відноситься і так звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Проведення конфіскаційних реформ звичайно викликано необхідністю вилучення незаконних доходів, відновленням соціальної справедливості і т.п.

За порядком введення в оборот нових грошей розрізняють:

• одномоментні грошові реформи;

• реформи паралельного типу.

При одномоментних реформах введення нових грошей в оборот здійснюється за короткий строк (7-15 діб), протягом яких технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то термін обміну повинен бути якомога коротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «заховати» їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона був неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 діб. А якщо хтось із поважної причини не зміг обміняти гроші в ці терміни, то їх обмін дозволяли протягом декількох наступних місяців.

При реформах паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових умовах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою по співвідношенню 1:1. В цьому випадку старі гроші вилучаються з обороту поступово по мірі надходження їх в банки. Замість них банки видають в оборот вже нові гроші.

Якщо ж нові і старі гроші емітуються на різних умовах, наприклад, старі прямують на покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитування економіки, або емісія нових має певне забезпечення (золоте або інвалютне), а емісія старих не має, то в обороті між ними виникне конкуренція. Внаслідок цього менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватися. Курс обміну їх на нові на ринку весь час змінюватиметься. Держава буде вимушена вживати спеціальних заходів для підтримки «падаючих грошей», щоб вони не були негайно витиснені з обороту. Але це ще більше ускладнить функціонування грошової системи. Держава вимушено буде остаточна вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові по пропорції, близької до ринкового їх курсу напередодні обміну. Так була проведена грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр. Паралельний характер мала невелика грошова реформа в Україні на початку 1992 р., коли український рубль тривалий час обертався паралельно з рублем.

Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприклад грошова реформа в Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 1992—1996 рр. і ін.

Чим би ні була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті або інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: накопичення золотовалютних і матеріальних резервів, припинення або значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку і т.п.

ТЕМА: “ РОЛЬ КРЕДИТУ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ”

План.

1. Передумови і економічні чинники необхідності кредиту.

2. Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту.

3. Стадії і закономірності руху кредиту.

4. Форми, види і функції кредиту.

5. Характеристика основних видів кредиту.

6. Позиковий відсоток.

1. Передумови і економічні чинники необхідності кредиту

Кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засоби обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати і функцію засобу платежу, одним з ознак якої є розрив в часі між передачею товару і грошей з рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому і обумовлюється не тільки потребами сфери обміну, а і інших сфер суспільного відтворення — виробництва, споживання.

Історична наука затверджує, що кредит був відомий не менше, ніж 3000 років тому назад в Ассірії, Вавілоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого— надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиво і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Як показало вивчення ученими Львівської міської книги за 1382— 1389 рр., в Львові (напевно, і в інших російських містах) були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші займалися під заставу із сплатою відсотків. Окрім цього, надання кредиту було пов'язано і з торгівлею, зокрема з так званим складським правом, якщо непроданий протягом відведеного купцю часу товар залишався в кредит.

Перераховані причини, а також потреба розширювати виробництво в умовах відсутності накопичених для цього власних коштів, безперечно, свідчить про те, що кредит необхідний вже функціонуючому товаровиробнику. Проте ще більш він потрібен тому, хто бажає організувати власне виробництво або почати якусь іншу підприємницьку діяльність, але ще не зміг накопичити для цього власний капітал. Приблизно така ж ситуація виникає і у сфері споживання.

Таким чином, без кредиту нормальне функціонування товарного виробництва, товарного обігу і споживання в сучасному суспільстві взагалі неможливо. Він стає обов'язковим атрибутом господарювання. “Купуй зараз - плати потім”, — такий принцип кредитного господарства, як називають сьогоднішню економіку, яка всю пронизано кредитними відносинами.

Окрім цих загальних причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників, які її деталізують:

1. Майнове розшарування суспільства в період розпаду первіснообщинного суспільства, коли бідний повинен був звертатися за позикою до більш багатого. В сучасних умовах така закономірність не є обов'язковою. Через різні причини тимчасово вільна вартість в грошовій або натуральній формі може бути у одних юридичних або фізичних осіб, а потреба в їх запозиченні виникає в інших. Тому необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику є однією з основних передумов кредитних відносин.

2. Довіра — фундамент кредитних відносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення. Проте, нині ця передумова часто відступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладання кредитної угоди самої довіри зараз мало, оскільки майже завжди існує ризик невчасного або неповного повернення кредиту. А тому кредитору, як правило, потрібні певні гарантії його повернення, отримані або від самого позичальника (наприклад, у вигляді застави), або від того, хто має певний капітал або майно і т.п..

3. Перетинання економічних інтересів кредитора і позичальника. Воно досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди — розмір і термін позики, величина позикового відсотка і порядок його сплати і т.п. Таким чином, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом досягнутого ними компромісу.

4. Отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними може бути виручка від реалізації товарів, одержувані заробітна платня, пенсія і т.п., надходження податків і ін. Як правило, через відсутність цієї передумови кредит не надається. Наприклад, він не може надаватися організаціям, установам і установам, які повністю знаходяться на бюджетному фінансуванні. Але в окремих випадках, якщо є надійна гарантія виділення бюджетних асигнувань в недалекому майбутньому, їм також може бути наданий кредит.

5. Функціонування суб'єктів господарювання на основах комерційного або господарського розрахунку.