4. Валютні системи і валютна політика

Валютна система — це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі співпадають з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж діляться на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн.

Міжнародні і світова валютні системи базуються на багатьох валютах провідних країн світу і міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР і ін.) і формуються на підставі міждержавних угод і світових традицій.

Національна валютна система складається з цілого ряду елементів:

1. Найменування, купюрність і характер емісії національної валюти.

2. Ступінь конвертованої національної валюти.

3. Режим курсу національної валюти.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться або відміняються законодавчими органами залежно від економічної ситуації в країні.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів.

8. Регламентація міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їх прав і обов'язків в цій сфері

Важливим призначенням національної валютної системи є розробка і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових і економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, направлених на досягнення визначених державою цілей.

Валютне регулювання — це діяльність держави і уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів і їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація в тій чи іншій мірі розповсюджується на все складові валютних відносин і валютного ринку, і, перш за все, на:

- процес курсоутворення;

- виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

- діяльність комерційних банків і інших структур на валютному ринку;

- здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

- здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу і розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення і вивіз валютних цінностей через державний кордон;

- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

- формування і використання золотовалютних резервів.

Валютні обмеження є досить могутнім, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Вводячи або відміняючи ті або інші обмеження (у вигляді норми, заборони, правила і т.п.), держава має нагоду негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік в напрямі, який відповідає сучасній ситуації в економіці або на грошовому ринку. Разом з тим цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин.

Окрім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:

- курсова політика;

- облікова (дисконтна) політика і інші інструменти монетарної політики;

- валютна інтервенція (девізна політика);

- регулювання сальдо платіжного балансу;

- формування і використання золотовалютних резервів.

Особливу роль у валютному регулюванні грають такі інструменти, як платіжний баланс і золотовалютні резерви.