Інвестиційні фінансово-кредитні установи

Інвестиційні фонди (банки, компанії) – це фінансові посередники, які спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій і в державні цінні папери.

Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, здатні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків і високий рівень прибутковості за своїми цінними паперами – акціями, інвестиційними сертифікатами.

Надійність інвестиційних фондів забезпечується, перш за все, високим рівнем диверсифікації активів. Доходи фондів формуються з дивідендів і відсотків за цінними паперами, які є в їх портфелях і курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів по власним цінним паперам і змінам їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди діляться на інвестиційні фонди відкритого типу і інвестиційні фонди закритого типу, взаємні фонди грошового ринку.

Власники акцій фондів відкритого типу мають право продати їх самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди характеризуються тим, що власники їх акцій можуть в певних сумах виписувати чеки на рахунок фондів в банку.

В Україні ці фонди не грають істотної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку відсутні достатні умови. По-перше, не сформувався середній клас, який формує масових дрібних інвесторів, готових віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам. По-друге, самі інвестиційні фонди не мають нагоди диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні і високодоходні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії мають ту особливість, що мобілізовані кошти направляють в позики фізичним і юридичним особам для придбання товарів виробничого і споживчого призначення.

Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібного придбання товарів народного споживання; на кредитуванні придбання певних товарів у певних фірм або торгових компаній, магазинах конкретної фірми; на кредитуванні торгових організацій під продаж ними товарів з відстроченням платежу. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові і факторингові компанії, оскільки вони до певної міри кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно носять короткостроковий характер і невеликі за своїм розміром. Тому активи фінансових компаній достатньо диверсифіковані, що сприяє ослабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників.

Послуги фінансових компаній користуються стійким попитом в країнах з розвинутими ринковими економіками, активно конкурують з банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

Кредитні кооперативи (спілки, союзи) – це посередники, які працюють на кооперативних умовах і спеціалізуються на задоволенні потреб в кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу всіх форм власності, фермерських, домашніх господарств, фізичних осіб.

Ресурси кредитних кооперативів формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, отримання позик в банках, отримання доходів від поточної діяльності. У ряді країн таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні і інші спеціальні рахунки, кошти на яких також формують їх ресурсну базу.

Мобілізовані кошти розміщуються перш за все в коротко- і середньострокові позики своїм членам – під відсотки, нижче, ніж банківські. Не розміщені в позики кошти кредитні кооперативи можуть берегти на прибуткових депозитах в банках або інвестувати в короткострокові цінні папери високої ліквідності.

Окрім позик, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги – консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, встановлювати касові автомати і ін. коло послуг, які надають кредитні суспільства, поступово розширяється, поступово наближаючись до числа послуг, які надають комерційні банки.

Таким чином, вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов і методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників вельми сприятливою для фінансових новацій, для розробки, апробації і упровадження нових фінансових інструментів. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових стане можливим в Україні тільки за умови, що швидшатиме ринкова трансформація економіки, підвищиться монетизація економіки до рівня розвинутих країн, істотно підвищиться рівень і якість життя основної маси населення, відбудеться реальна макроекономічна стабілізація і постійна стабілізація національних грошей.