6. Міжнародні ринки грошей і капіталів

Складовими світового грошового ринку є міжнародні ринки грошей і капіталів. Критерієм їх розмежування можуть бути терміни кредитів і їх цільова спрямованість. Кошти, які надаються на тривалий термін, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти — до ринку грошей.

В процесі поглиблення міжнародного розподілу праці і економічних зв'язків відбувається інтеграція національних ринків грошей і капіталів. Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за національні межі. В умовах повної конвертованої валют унаслідок переплетення різних національних грошових ринків створюються міжнародні ринки грошей і капіталів, який підвищує мобільність грошового капіталу.

Участь національних ринків грошей і капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками:

• наявністю розвинутої кредитної системи і фондової біржі;

• місцем країни в світовій економічній системі господарства і її валютно-економічним станом;

• стриманістю податкового тиску;

• пільговим валютним законодавством, яке відкриває іноземним позичальникам доступ на національний ринок грошей і капіталів і іноземним цінним паперам — до біржового котирування;

• вдалим географічним положенням;

• відносною стабільністю політичного режиму.

Ці чинники обмежують коло національних ринків грошей і капіталів, які виконують міжнародні операції. Унаслідок конкуренції склалися світові фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майне, Сінгапур і ін.

До Першої світової війни відомим фінансовим центром був Лондон. Це визначалося високим рівнем розвитку капіталізму у Великобританії, його широкими торговими зв'язками з іншими країнами, відносною постійністю фунта стерлінгів, розвинутою кредитною системою країни.

Після Першої світової війни ведучий світовий фінансовий центр перемістився до США. В Західній Європі активно здійснюють міжнародні кредитні операції Швейцарія і Люксембург. Частинка останнього складає близько 1/4 всіх євровалютних кредитів. Новим світовим фінансовим центром став Токіо унаслідок посилення позицій Японії на світових ринках, створення могутньої закордонної банківської сіті, відміна валютних обмежень. Останнім часом з'явилися нові фінансові центри, такі як Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн і ін., що пов'язаний з пільговим податковим законодавством і незначними операційними витратами в цих країнах.

Формування сучасного світового ринку позикових капіталів відбулося на початку бы0-х років XX ст. До того в умовах світової економічної кризи, валютних обмежень ринок капіталів був паралізований. З кінця 50-х літ почали здійснюватися короткострокові фінансові операції, разом з тим зростав попит на довгострокові позики. В кінці 60-х літ розвиток світового ринку позикових капіталів активізувався, а в 70—80-ті роки його масштаби значно збільшилися.

Потоки світового капіталу, який з кожним роком зростають, посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція тисне на уряди окремих країн, яка сприяє зменшенню втручання держави в діяльність суб'єктів на внутрішньому ринку і лібералізації міжнародного руху капіталів. Так, масштаби фінансових ринків Великобританії значно зросли після відміни в 1979г. контролю над рухом капіталу і здійснення реформи ринку акцій («великий шок») в 1986г жовтні. Починаючи з 1980р. Японія почала лібералізацію ринку іноземної валюти і внутрішнього фінансового ринку. Значно зросли японський ринок іноземних облігацій і грошові ринки.

З інституційної точки зору міжнародний ринок капіталів і грошей — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. До таких установ належать: приватні фірми, банки, перш за все ТНК і ТНБ, фондові біржі, державні і муніципальні органи, міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації, регіональні банки розвитку і ін.

Міжнародний ринок грошей — це сектор фінансового ринку, на якому купують і продаються короткострокові боргові інструменти (термін погашення яких менший ніж один рік).

Цінні папери на ринку грошей звичайно купують і продаються частіше, ніж довгострокові папери, і тому цей ринок більш ліквідний. Крім того, короткострокові цінні папери характеризуються меншим коливанням цін, ніж довгострокові, що робить їх найбезпечнішими для інвестицій. Як наслідок, корпорації і банки активніше використовують цей ринок для отримання відсотків на надмірні кошти.

Інструментами міжнародного ринку грошей є: векселі державної скарбниці, оборотні сертифікати банківських депозитів, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп, федеральні резервні фонди, євродолари і ін.

Міжнародні ринки грошей розрізняються за територіальною і валютною ознаками. В першому випадку йдеться про національні грошові ринки. Покупцями і продавцями на них є представники з інших країн. Такі міжнародні грошові ринки функціонують в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурт-на-Майне, Цюріху. Здійснення операцій на них регулюється національним законодавством, а міжнародний характер їх виявляється в тому, що як мінімум одна із сторін проводить операції в іноземній валюті. Але це не «чисті міжнародні ринки». Вони є провідними національними грошовими ринками. Такі ринки можуть отримати міжнародне значення лише унаслідок адекватної політики центрального банку. В другому випадку йдеться про «чисті міжнародні грошові ринки», де попит на грошові кредити для внутрішньонаціональних заходів задовольняється за допомогою іноземної валюти — доларів США, фунтів стерлінгів, німецької марки, швейцарського франка і ін. На їх основі створилися самостійні грошові ринки.

Міжнародний ринок капіталів — це такий ринок, на якому купують і продаються довгострокові (термін погашення яких більше одного року) боргові зобов'язання і акції. Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживацькі і банківські комерційні позики.

Традиційний інструмент на міжнародному ринку капіталів — іноземні облігації. Ці облігації продаються в зарубіжній країні і номіновані у валюті цієї країни. Іноземні облігації були важливим інструментом на міжнародному ринку капіталів протягом багатьох сторіч. Власне, значний відсоток залізниць США, що побудовані в XIX ст., фінансувався продажем закордонних облігацій в Британії.

Новацією є єврооблігація, тобто облігація, яка номінована в іншій валюті, ніж валюта країни, в якій вона продається. Наприклад, облігація, яка номінована в доларах США, продається в Лондоні. Нині понад 80% нових випусків на міжнародному ринку облігацій — це єврооблігації, і ринок цих цінних паперів зростає дуже швидко. Це — головний цінний папір на міжнародному ринку капіталів.

Щонайпотужніший ринок капіталів в світі мають США. Нью-Йорк — центр ринку капіталу США.

Найбільшим міжнародним ринком грошей і ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий, євровалютний ринок. Термін «євроринок» застосовується також і до аналогічних ринків інших регіонів. Мінімальна сума ділової операцій — 1 млн долл.

Народження ринку євродоларів пов'язано з Радянським Союзом. На початку 50-х років СРСР мав величезні доларові залишки в банках США. Оскільки радянський уряд боявся, що уряд США може заморозити ці активи, то прагнули перемістити внески до Європи, де вони б були захищені від експропріації. Переведення депозитів в доларах в європейські банки породило ринки євродоларів. Вони створюються тоді, якщо внески на рахунках Сполучених Штатах переводяться в банк закордонної країни.

Євровалюта — це терміновий депозит, який знаходиться в банку за межами країни-емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є терміновими внесками, причому більше половини з них — сертифікати депозитів з термінами тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів перевищує 2 трлн долл., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших фінансових ринків в світовій економіці.

Головним центром ринку євродоларів є Лондон. Євродолари також можуть вкладатися поза меж Європи, особливо в місцях, які надають цим депозитам статусу офшорних — Гонконг, Сінгапур, Багамські і Кайманові острови.

Офшорні банківські центри діляться на «паперові» і функціональні. «Паперові центри» зберігають документацію, банківські операції вони виконують в незначних розмірах або не проводять взагалі. Функціональні центри, навпаки, здійснюють депозитні операції і надають кредити. Обидва типи центрів допомагають переміщати кошти з могутніх міжнародних фінансових центрів, таких як Лондон, Нью-Йорк, кінцевим позичальникам. Банки використовують «паперові центри», такі як Багамські і Кайманові острови, для того, щоб мінімізувати податки і виключити регулювання своєї діяльності.

Євроринки не підлеглі національним правилам, зокрема щодо резервних вимог і ін., тому банки можуть працювати на них більш ефективно і з меншими витратами. Унаслідок конкуренції на цих ринках з'являється взаємозв'язок між процентними ставками на євроринках і на внутрішніх грошових ринках. Наприклад, якщо відсоток по внутрішніх депозитних сертифікатах в США вище, ніж по євродепозитних, банки США прагнутимуть одержувати позики на євроринках через свої філіали за межею.

Між традиційними міжнародними фінансовими ринками і євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може отримати синдиковані позики на євроринках. Євроринки і офшорні ринки тісно пов'язані. Вони обслуговуються однією групою банків. Обидва види ринків мобілізують ліквідні кошти, виконують посередницькі функції і майже не підкоряються внутрішньому регулюванню. Євровалютні ринки є ринками позик і депозитів, міжнародні валютні ринки забезпечують базові засоби платежу.

Серцевиною ринку єврокапіталів є європозики. Основна валюта єврооблігацій — долар США. Позика єврооблігації характеризується такими особливостями:

розміщується одночасно на ринках низки країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик, які випускаються на одному ринку країни-кредитора;

валюта європозики, як правило, є іноземною для кредиторів і позичальників (наприклад, позика в доларах США розміщується в Японії, Німеччині і ін.);

емісія єврооблігацій не підпадає під національні правила проведення операцій з цінними паперами країни, валюта якої є валютою позики, і т.п.. Емісія єврооблігацій здійснюється консорціумом (синдикатом) банків, в яких беруть участь від 2 до 30-40 кредитних установ різних країн.

Міжнародні консорціуми (синдикати) банків — це угоди між банками з метою загального проведення великих міжнародних операцій і розподілу ризику серед учасників відповідно їх частці в угоді. Консорціум включає банк-лед-менеджер, який формує групу банків-гарантів, або банків, які безпосередньо продають облігації. Банк-менеджер зобов'язав надати 10-20% єврокредиту, а інші учасники — не менше, ніж 1 млн долл. Частка кредитів банківських консорціумів постійно зростає.

Вартість кредиту на світовому ринку грошей і капіталів включає змінну частину ЛІБОР і постійну — «спред», тобто премію за банківські послуги (маржу). Маржа коливається від 0,75 до 3% і залежить від співвідношення попиту на кредит і його пропозиції, терміну позики, кредитоспроможності клієнта, кредитного ризику. Не дивлячись на відносну самостійність ставок євроринку, зберігається їх функціональна залежність від ставок національних ринків. Разом з цим існує і зворотний зв'язок.