3. Функції грошей і їх взаємозв'язок

Класики економічної теорії і деякі її представники кінця XIX — початку XX ст. виділяють п'ять функцій грошей: засобу вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичення вартості і світових грошей.

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираз і вимірювання вартості товарів, надаючи їм форму ціни. Двояке призначення цієї функції — виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнянням її з товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загально прийнята. І лише через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів.

Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою функції міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Його не можна ні протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи тільки до рахункових грошей.

В умовах обороту неповноцінних грошей механізм міри вартості істотним чином змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає “золотої ціни”. Відпала потреба у ваговій кількості золота, яка прийнята за грошову одиницю і служить масштабом цін. Всі держави миру перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення, до забезпечення практики ціноутворення рахунковою одиницею.

Функцію міри вартості виконують ідеальні гроші. Виробник наперед, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно його продати. Але і при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей в будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки і ін.) не обов'язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається у момент операції купівлі-продажу. Тим більше немає необхідності в реальній готівці у разі встановлення товарних цін державними органами. Проте, ці органи повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб встановити ціну, адекватну вартості товару.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахунку. З їх допомогою можна надати кількісний вираз всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворювання, без чого неможлива їх організація і управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам одноманітної форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може наперед визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів і т.п., без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші виступають посередником в обміні товарів і забезпечують їх оборот.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою Т-Г-Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т-Т.

Важливою ознакою грошей як засоби обігу є те, що вони є реальним втіленням мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцю і замість одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в який формі вони виступають — повноцінних грошей (золотої або срібної монети), розмінних або нерозмінних знаків грошей (грошова готівка), або просто у вигляді записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують рух товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять з сфери обігу. Проте, самі гроші залишаються в обороті, переходячи від одного суб'єкта до іншого.

Ця особливість засобу обігу визначає характер зв'язку обороту грошей і товарів. Так, в обороті завжди знаходиться певна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, яка підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати на який-небудь момент, то маса грошей повинна приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за певний проміжок часу, то середня маса грошей, що знаходиться в обороті, може бути менше суми цін реалізованих товарів на величину, яка визначається швидкістю обороту грошей. Кожна грошова одиниця за цей час може забезпечити реалізацію декількох товарів. Вказана залежність між масою грошей в обороті і сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу.

До грошей у функції засобу обігу з боку ринку висувається ще ряд вимог, які пов'язані переважно з організаційними і технічними аспектами їх функціонування. Вони повинні бути портативними, економічно ділимими і однорідними у всій своїй масі, відносно міцними, дешевими у виготовленні і здібними до швидкого відтворювання в будь-якому необхідному для обороту їх кількості і ін.

Швидкий розвиток ринкових відносин, у тому числі завдяки грошам як засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї функції і якісної зміни механізму його здійснення.

Формування різносторонніх і постійних мінових відносин між товаровиробниками при активному обслуговуванні їх банками веде до посилення взаємної залежності і довіри між суб'єктами ринку. Тому продаж товарів все частіше здійснюється в кредит. Наявність грошей є не обов'язковою: товаровиробник продає свій товар і купує інший у позику, а товарна метаморфоза одержує вигляд Т-К-Т. Заміна в ньому Г на К (кредит) має значні позитивні наслідки для всієї сфери товарно-грошових відносин.

Зокрема, звузилася сфера використання грошей як засобу обігу і виникла потреба в грошах для погашення боргів, проте це вже інша їх функція — функція засобу платежу, сфера використання якої невпинно розширюється. Крім того, з кредитного відношення (К) в товарній метаморфозі з'явилося боргове зобов'язання (вексель) як втілення мінової вартості реалізованого товару. Виникла принципово нова форма грошей — кредитні.

В сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі і ін. Проте, і в цих сферах поступово звужує використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, які виникають в процесі розширеного відтворювання.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як наголошувалося вище, поява її була обумовлена продажем товарів в кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотним чином інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється чинником часу, який відділяє реалізацію товару (у борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник і кредитор і т.п. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у позику, або вартості грошей, які були віддані у борг. Економічні відносини, які виникли при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять в собі свою першооснову — купівлю-продаж товару, а і відображають багато інших явищ, які відбулися в економіці за час користування кредитом: зміна вартості грошової одиниці, цінові зміни, втручання держави в грошову сферу, зміна позикового відсотка і т.п.

По мірі поглиблення економічних відносин, перетворення їх в суто грошові, а народного господарства — в грошове і широкого розвитку кредитних і фінансових зв'язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі товарного обігу і сталі обслуговувати погашення різноманітних зобов'язань в суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші сталі здійснювати самостійний рух без прямого зв'язку з оборотом товарів, обслуговувати односторонній рух вартості в процесі розширеного відтворювання, зокрема при платежах до державного бюджету і до інших централізованих фондів цільового призначення і фінансуванні суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення банківських позик і т.п.

Гроші як засіб платежу, подібно засобу обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють оборот. Тому якщо йдеться про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обороті включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу розповсюджуються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті ж вимоги, що і до засобу обігу, хіба що в іншій мірі. Зокрема, необхідність постійності грошей в цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут, як вже вказувалося вище, діє чинник часу. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої їм вартості і понесе втрати, оскільки він не зможе купити за повернену суму грошей попередню кількість товарів у зв'язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно знеціненню грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позикового відсотка є інфляційним чинником і приводить до подальшого знецінення грошей.

Засіб накопичення — це функція, в якій гроші обслуговують накопичення вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворювання.

Виникнення функції засобу накопичення історично стало можливим тоді, якщо товаровиробник виявився здатним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживацьких вартостей, необхідних для виробництва або особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі і споживацькі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на його основі, але раніше, ніж функція засобу платежу: товаровиробник міг зважитися продати свій товар у позику лише за умови, що покупець зможе накопичити вартість для повернення боргу.

Спочатку накопичення грошей мало лише одну певну мету — збереження вартості. Для цього було достатньо упредметнити вартість в звичайних шматках або брусках дорогоцінного металу і зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь.

В такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, яке називалося скарбом. Накопичення грошей як скарбу було стихійним слідством і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.

Економічним призначенням звичайного (примітивного) скарбу є:

• збереження від знецінення первинної вартості накопиченого багатства;

• укриття накопиченого багатства від крадіжки, пограбування і т.п.;

• створення резерву страхування цінностей на випадок руйнівних подій — стихійної біди, озброєного нападу, хвороби і т.п.

Чим більшою була роль грошей в суспільстві, тим сильніше ставало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу сталі надавати форму предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, яка перестала бути просто мертвим багатством і придбала певне споживацьке значення. Разом із збереженням вартості скарбу в такій формі почали задовольнятися важливі потреби людини — потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні і ін.

З часом сформувалася ще одна мета накопичення скарбу - створення резерву платіжних засобів, яке додало йому відтворювальний характер і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця мета визначалася ускладненням самих умов і потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність і забезпечувати розширення свого виробництва. Виникнення нової мети накопичення скарбу корінним чином змінило його характер. Скарб вже не міг довго залишатися без руху і продуктивно забезпечувати потреби суспільного відтворювання, перетворившись на резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу.

Товаровиробники почали накопичувати скарб безпосередньо ради розширення виробництва і отримання додаткового прибутку в майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних паперах, які приносили їм прибуток у вигляді відсотків, дивідендів. Потім скарб перетворився на цілеспрямоване накопичення грошей для збереження вартості як моменту в процесі розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції. На відміну від функції накопичення скарбу її сталі називати функцією накопичення вартості.

З розвитком функції накопичення вартості змінювалися вимоги до форми грошей, які її виконували. Спочатку слабшала, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення накопичених грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки накопичення втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла і потреба тримати їх у вигляді запасу золота або срібла; їх нову роль, яка передбачає конкретизацію мети і термінів накопичення вартості, стали успішно виконувати знаки грошей — паперові, депозитні, електронні.

В сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу накопичення вартості розділилася на дві частини. В той з них, де накопичення вартості зумовлюється потребами розширеного відтворювання, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. В тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами зміцненого процесу суспільного відтворювання, воно має форму скарбу і обслуговується справжніми грошима — золотом.

Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу накопичення вартості дає можливість визначити механізм зв'язку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних умовах виконують функцію страхування накопичень вартості у формі нерозмінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі свідчить про наявність зв'язку золотих запасів з грошовим обігом, де і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей зв'язок виявляється через вплив зміни золотих запасів на накопичення грошових знаків.

Гроші, які виконують функцію засобу накопичення вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб'єктів економіки унаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу або засіб платежу. Гроші ж, які обслуговують накопичення вартості, на певний час виходять з обороту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.

Залежно від суспільної мети накопичення сфера цієї функції грошей підрозділяється на накопичення у виробничій сфері і у сфері особистого споживання. В умовах командно-адміністративної системи господарювання через надмірне одержавлення власності на засоби виробництва між вказаними сферами була чітко виражена непереборна межа: підприємства і господарські організації здійснювали грошові накопичення у виробничій меті, населення — з метою розвитку особистого споживання. Населення було позбавлене будь-якої можливості здійснювати грошові накопичення виробничого призначення. Якщо ж його грошові кошти через механізм банківського кредитування прямували на розвиток виробництва, то це здійснювалося без відома і дозволу населення, зовні тією метою, ради якої ці засоби воно нагромаджувало.

Крім того, сама система розподілу національного доходу і оплати праці була сформована так, що грошові доходи забезпечували переважно поточні споживацькі потреби населення. Накопичення вартості за цих умов здійснювалося переважно за рахунок економії на поточних витратах. Тому грошові накопичення населення були справедливо названі заощадженнями і розглядалися як самостійна сфера даної функції грошей, а сама функція називалася в учбовій літературі функцією засобу накопичення і заощадження населення.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємостосунків між країнами.

Виділення функції світових грошей обумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються розділенням цього ринку державними межами. Завдяки такому розподілу тут з'являється специфічний суб'єкт економічних відносин — держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні розбіжності більш високого рівня, ніж на внутрішньому. Вони роблять вплив і на відносини безпосередніх покупців і продавців.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші — це комплексна функція, яка повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією можна було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно конвертованими. Проте це не так — функціонування грошей більшості держав обмежено виключно їх національними межами. І якщо економічні суб'єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Це і дає підстави виділяти світові гроші в окрему функцію.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими і фінансовими позиками і т.п., то вони виконують функцію засобу платежу. Якщо вони витрачаються для негайної покупки товарів або послуг і замість їх певної суми, яка вивозиться (пересилається), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Використання цієї функції менш вигідно, ніж першої, оскільки вимагає попереднього накопичення резерву світових грошей.

Якщо світові гроші переміщаються з однієї країни в іншу без стрічного переміщення товарного еквівалента або погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції, наданні грошових позик або допомозі, вивозі грошей емігрантами, тіньовими підприємцями і т.п.

Світові гроші функціонують і як міра вартості і рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Найскладнішим питанням в розумінні функції світових грошей є питання про форму, в якій гроші її виконують. Одні економісти вважають, що і зараз цю функцію може виконувати і виконує тільки золото. Інші заперечують цьому, посилаючись на те, що золото перестало безпосередньо використовуватися в будь-яких платежах на світовому ринку. Купівлю-продаж золота за національні валюти вони розглядають як торгівлю звичайним, а не грошовим товаром.

Після відміни золотого стандарту і заборони багатьма державами приватних операцій із золотом банки втратили можливість використовувати золото для врегулювання платіжних відносин з іншими країнами. Таке право залишилося тільки у центральних банків і казначейств. Вони можуть продати частину золота на ринках за одну з національних валют, яка користується довірою на світовому ринку, і розрахуватися нею по боргах. Цей механізм принципово не змінився і після відміни в 70-е роки заборони на приватні операції із золотом в провідних країнах світу. Комерційні банки хоча і отримали право на операції із золотом, але не використовують його для взаємних платежів, навіть для погашення сальдо взаємної заборгованості. Вони прагнуть продати золото на ринку за валюту і розрахуватися нею по платежам.

Отже, в сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, перш за все як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають в “національних мундирах”, і ще і без внутрішньої субстанціональної вартості. Ці перетворення обумовлені самим розвитком світової економіки і адекватними йому змінами міжнародних платіжних відносин.

По-перше, сформувався широкий світовий ринок з системою взаємозв'язків і взаємозалежностей між його суб'єктами, з широким розвитком між ними кредитних відносин і банківського обслуговування.

По-друге, економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що дало їх державам можливість забезпечити довіру до своїх національних грошей як реальним носіям мінової вартості не тільки на внутрішньому, а і на міжнародних ринках.

По-третє, корінним чином змінилися самі відносини між державами, економічне протистояння доповнилося співпрацею з метою загального регулювання світового економічного простору і грошових відносин як найскладнішої його частини. Загальними зусиллями країни сталі будувати механізми забезпечення високої довіри до однієї з самих постійних національних валют (наприклад, долара США), а також створювати нові міжнаціональні валюти з такими ж якостями (СДР, євро). І поки у суб'єктів світового ринку буде упевненість в тому, що вони зможуть купити за такі гроші необхідні їм товари, доти вони братимуть їх в платіж, не вимагаючи золота. Це підтверджується в широких масштабах сучасною практикою міжнародних розрахунків, які успішно здійснюються в національних вільно конвертованих валютах окремих країн або міжнародних валютах.