11.4.3. Медичне страхування у Франції

У Франції діє система загального страхування на випадок хвороби, якою охоплено 80 % населення. Система обов'язкового медичного страхування регламентується Законом «Про медичне страхування і фінансування охорони здоров'я», який передбачає внесення страхових сум як тими, хто працює, так і роботодавцями; останні сплачують 12,5 %, а наймані працівники – 7 %.

На чолі системи лікарняних кас стоїть національна каса (каса страхування найманих робітників), яка перебуває під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці. Національна каса виконує функції визначення розмірів допоміг і внесків, загальний контроль за діяльністю лікарняних кас, контроль якості й вартості медичної допомоги. Вона має 129 місцевих відділень (регіональних кас), кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує з іншими. Страхування в касах здійснюється за територіальним принципом. Клієнти практично позбавлені права вибору страхової організації. Державою забезпечується невисока вартість ліків. Так, державні витрати на ме­дикаменти значно вищі, ніж у Німеччині, і становлять більше 22–24 % від загальних витрат на охорону здоров'я.

Фінансування системи охорони здоров'я у Франції здійснюється в основному за рахунок трьох джерел фінансування: загального бюджету, обов'язкового медичного страхування (основне джерело фінансування), особистих коштів громадян.

Розподіл фінансових ресурсів у системі обов'язкового медичного страхування покладено на недержавні структури – страхові лікарняні каси. Державні органи на основі законів установлюють розміри допомоги і способи фінансування лікарняних кас.

Державне медичне страхування здебільшого фінансується си­стемою внесків, які визначаються на основі середнього заробітку, залежно від специфічності очікуваного ризику.

Франція має розвинуту мережу приватних страхових компаній. У разі отримання страхового поліса остання, як і будь-яка страхова каса, сплачує госпітальні витрати й рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкала додаткових послуг варіюється і є предметом конкуренції приватних страхових компаній.

Перевагою цієї форми організації медичного страхування є відносна простота управління, незначні адміністративні витрати, а недоліком – обмежені можливості при залученні місцевих ресурсів, недостатньо оперативна реакція на потреби населення.