10.1.5. Зарубіжний досвід недержавного пенсійного страхування

Світова практика пенсійного забезпечення громадян свідчить про те, що здійснення за рахунок засобів держави обов'язкового пенсійного-забезпечення, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більший рівень може забезпечити тільки додаткове пенсійне забезпечення.

У діяльності НПФ основні труднощі виникають з інвестуванням накопичувальної частини пенсії. Для України ця справа нова та потребує використання зарубіжного досвіду.

Структура вкладів зарубіжних пенсійних фондів різноманітна. У США і Великій Британії в структурі інвестиційних портфелів переважають акції (62 та 78 відсотків від розміру пенсійного портфеля відповідно), що пояснюється розвиненістю фондового ринку. В Німеччині частка акцій інвестицій пенсійних фондів становить лише 8 %, 74 % коштів розміщуються в цінних паперах з фіксованою дохідністю.

Основними активами, в яких розміщують свої засоби зарубіжні пенсійні фонди, є державні та корпоративні облігації, акції, депозити, іпотечні папери та нерухомість.

В Україні законодавчо визначено перелік активів, у яких можна розміщувати кошти накопичувальної частини пенсії. Щоб максимально знизити ризики, діюче законодавство дозволяє інвестувати кошти вкладників НПФ у чітко визначені активи (див. табл. 9.1). Зокрема, у банківські депозитні рахунки, облігації підприємств, емітентами яких є підприємства – резиденти України, іпотечні цінні папери, визначені законодавством України – до 40 %, цінні папери з гарантованим КМУ постійним доходом – до 50 %.

Професійні додаткові пенсії в старості відіграють важливу роль у Великобританії, Нідерландах, скандинавських країнах.

Працівники у Великій Британії, що регулярно виплачують установлені законом внески в одну з приватних пенсійних систем, одержують право вийти з обов'язкової державної пенсійної системи. Пенсійне недержавне забезпечення зосереджено в руках страхових компаній, для яких цей вид бізнесу забезпечує більше 50 % обороту.

У США приватним страхуванням охоплено тільки 60 % працюючих, що свідчить про неможливість заміни обов'язкової державної пенсійної системи приватною.

У Швеції і Норвегії координація державної і недержавної підтримки полягає не тільки в наданні мінімальних пенсій, а й у підтримці громадян з низьким заробітком. Працівники із середніми і високими доходами самостійно створюють собі звичний спосіб життя при досягненні пенсійного віку.

Політика пенсійного забезпечення в Чилі ґрунтується на повному нагромадженні засобів. У цьому випадку мова йде не про добровільне приватне забезпечення, а про обов'язкове, нормоване і регульоване забезпечення, встановлене державою. Перехід до такої системи був здійснений у 1981 році, коли була впроваджена нова система управління приватними структурами і регульованими пенсійними фондами.

В Росії у вересні 1992 року вийшов Указ Президента Російської Федерації «Про недержавні пенсійні фонди», а 08.04.1998 р. був прийнятий федеральний Закон «Про недержавні пенсійні фонди».