3.5. Державне регулювання рівня та якості життя населення

Соціальна сфера – підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб та інтересів.

Соціальна політика держави виступає елементом життєздатності суспільства, його стабілізації та розвитку, а також консолідації, вона включає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

• розподіл і перерозподіл доходів населення;

• формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

• створення системи соціального захисту населення;

• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства);

• захист навколишнього середовища тощо.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

• правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

• соціальні трансферти у вигляді різного виду соціальних субсидій;

• впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

• прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

• створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

• встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

• державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та ін.);

• державний вплив на ціни та ціноутворення;

• обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

• пенсійне забезпечення;

• розвиток державного сектору економіки та виробництво су­спільних товарів і послуг;

• підготовка та перепідготовка кадрів;

• організація оплачуваних громадських робіт;

• соціальне партнерство.

Рівень і якість життя визначаються інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни.

Індекс людського розвитку має такі складові:

1. тривалість життя населення;

2. рівень освіти;

3. обсяг ВВП на душу населення.

Задані граничні значення для кожного показника: тривалість життя – 25-85 р.;

рівень освіти – 0–100 % (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років «середній громадянин»);

валовий внутрішній продукт (ВВП) – від 200 до 4000 дол. США.

Низьким вважається ІЛР, менший за 0,5, високим – 0,9-1.

Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100 %.

Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.

Індекс якості життя характеризує:

• рівень освіти;

• медичного обслуговування;

• тривалість життя;

• ступінь зайнятості населення;

• його платоспроможність;

• доступ до політичного життя тощо.

Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тисячу населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (в децибелах), швидкість руху в години пік та ін.

Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя – індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум. В Україні в нормативно-законодавчих актах використовується поняття «межа малозабезпеченості».

Межа малозабезпеченості – величина сукупного доходу па душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров'я, освіта, культура, фізична культура), де комерційна діяльність свідомо обмежена.