8.1. Характеристика сучасного стану ринку праці в Україні

Проблема безробіття є однією з головних серед глобальних проблем сучасності. Для деяких держав вона є фактором, що сприяє збільшенню продуктивності праці.

Ринок праці – сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.

Значення ринку праці полягає у:

• використанні потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;

• забезпеченні працюючих доходами, що дають можливість задовольняти їх соціально-економічні потреби та посилюють соціальну захищеність;

• зменшенні розшарування й соціальної напруги в суспільстві;

• забезпеченні соціально-економічної стабільності.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:

• прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць;

• пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу:

• відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання та найм на роботу працівників;

• сприяння забезпеченню підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;

• прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;

• стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших не конкурентоздатних груп населення.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

• встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;

• жорстка кредитна політика;

• встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;

• зниження інвестицій;

• скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.

Захисні заходи держави:

1. Забезпечення гарантій зайнятості за умов зміни власника, приватизації, банкрутства.

2. Організація і проведення громадських робіт.

3. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).

4. Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем.

Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:

• стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;

• підготовка та перепідготовка робочої сили;

• сприяння найму робочої сили;

• соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).

Наявність безробіття – досить неприємний факт для кожної країни. Проте навіть у найрозвинутіших країнах є безробіття, і його припустимий рівень сягає 5 %.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до прийнятної роботи.

Безробіття поділяють на 3 основних типи: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або чеканням роботи в найближчому майбутньому. При наявності вибору професії, роду і виду діяльності деякі працівники виявляються в положенні «між роботами». Одні добровільно змінюють місце роботи, інших звільняють, і вони шукають нову роботу, треті втрачають сезонну роботу. Цей тип безробіття є неминучим, і навіть бажаним, тому що багато працівників змінюють вид діяльності на більш кваліфікований і високооплачуваний, і, таким чином, відбувається більш раціональний розподіл трудових ресурсів.

Структурне безробіття виникає у зв'язку з падінням попиту на робочу силу в різних галузях. Наприклад, коли з розвитком технологій або змін споживчого попиту відпадає потреба у виробництві будь-якого товару. Різниця між структурним і фрикційним видами безробіття: фрикційне безробіття більш довгострокове, тому що потрібен час для придбання нових знань або зміни місця проживання, тому воно вважається більш серйозним. Фрикційний і структурний види безробіття є неминучими. У зв'язку з цим 100% зайнятість населення є недосяжною.

Звідси виникає термін природний рівень безробіття, який дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Такий рівень установлю­ється, коли ринки робочої сили перебувають у рівновазі, тобто кількість тих, що шукають роботу, дорівнює числу робочих місць.

Крім цього, існує циклічне безробіття, що виникає в період спаду в економіці, коли попит на товари і послуги знижується, зайнятість скорочується, і, як наслідок, росте безробіття. Тому циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.

Наприклад, у розпал Великої депресії в США розмір циклічного безробіття досягав 25 %.

Циклічне – найнебезпечніша форма безробіття. Через депресію, втрату кваліфікації, самоповаги воно може призвести до руйнації моральних підвалин суспільства, і в результаті – до суспільних і політичних криз. Історія показує, що масове безробіття приводить до швидких соціальних змін.

Матеріальну підтримку доцільно надавати тим, хто з не залежних від них причин буде неповно зайнятим лише короткотривалий період, тобто перебуває в стані часткового безробіття. Для них має бути розроблено механізм соціального захисту, в основу якого слід покласти норми Конвенції МОП № 168 «Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття».

Виходячи з цього, часткове безробіття треба визначити як:

• втрату заробітку внаслідок тимчасового скорочення нормальної або встановленої законом тривалості робочого часу;

• перерву в отриманні заробітку;

• скорочення його розмірів через тимчасове припинення ви­робництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або іншого аналогічного характеру.

Виходячи з цього визначення й міжнародної практики застосування цих норм, можна стверджувати, що характер таких простоїв повинен мати тимчасові, не передбачувані ознаки і не залежати від працівників і роботодавців.

Вивчення можливості запровадження матеріальної підтримки працюючих в умовах часткового безробіття виявило доцільність надання її в умовах стабільної економіки, коли запрацюють підприємства, визначиться потреба щодо необхідної чисельності працівників, а простої та зупинки виробництва матимуть тимчасовий, локальний характер.

Існує два способи визначення кількості безробітних. Перший (офіційний) – це відомості державних центрів зайнятості про громадян працездатного віку, які зареєстровані як такі, що шукають роботу. Другий – визначення кількості безробітних за методикою Міжнародної Організації Праці (МОП). За нею визначено, що, наприклад, у 2003 році рівень безробіття в Україні складав 9,8 % економічно активного населення у віці 15-70 років.

У той же час, за даними Державного комітету статистики, рівень безробіття в Україні на 01.07.2003 року дорівнював 3,7 %. На обліку в центрах зайнятості у липні стояло 1 млн. 37 тис. громадян.

Таким чином, на думку експертів, рівень безробіття був значно вищий, оскільки не всі безробітні зареєстровані та знаходяться на обліку, тобто їх кількість збільшується за рахунок скритого безробіття.

За офіційною статистикою, найбільший рівень безробіття на 1 червня 2003 року був зареєстрований у Рівненській (6,6 %), Тернопільській (6,4 %), Чернівецькій (6,2 %) та Херсонській (6,1 %) областях, найнижчий – у Києві (0,5 %), Севастополі (0,7 %) та Одеській області (2,1 %).

В середньому за 2003 рік за методологією МОП чисельність безробітних становила 2,0 млн. осіб.

Навантаження на одне вільне робоче місце у середньому дорівнювало приблизно 7 особам. При цьому, наприклад, у Рівненсь­кій області на одне робоче місце претендувало близько 25 осіб, у Івано-Франківській – 20, у Тернопільській – 17, а у Києві та Севастополі – по одному. В 2003 році клієнтами служби зайнятості були майже дві третини безробітних, тоді як у 1995 році – тільки кожен десятий.

Слід відзначити, що 2003 рік в Україні увійшов в історію державної служби зайнятості як стартовий рік упровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи «Служба зайнятості». Особа, котра звернулася до служби зайнятості, зараз може оперативно дізнатися про вакансії не лише в населеному пункті, де вона живе, а й по всій Україні. Роботодавці одержують розширений простір для пошуку потрібних спеціалістів.

У табл. 8.1 наведено основні фактори, що сприяють безробіттю, на основі даних анкетування Донецького Фонду зайнятості.

Як видно з табл. 8.1, низький рівень заробітної плати негативно впливає на структуру та стан безробіття. Заробітна плата виступає як ціна робочої сили.

В умовах високого рівня безробіття, що свідчить про наявність надлишку робочої сили порівняно з попитом, можливості реалізації закону щодо формування ціни робочої сили залежно від попиту й пропозиції реально відсутні. В економічній науці розрізняють такі рівні заробітної плати: мінімальна, номінальна, реальна.

Таблиця 8.1 – Фактори, що сприяють безробіттю

Мінімальна заробітна плата виражає встановлений державою розмір оплати праці, нижче якого не може здійснюватися оплата праці за фактично виконану найманим працівником роботу за певну місячну норму праці. Величина мінімальної заробітної плати не є стабільною.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник за виконану роботу протягом певного часу. Вона характеризує рівень заробітної плати не залежно від зміни цін на споживчі товари й послуги. Тому номінальна заробітна плата не дає чіткого уявлення про оплату праці, рівень доходів населення і справжні розміри споживання.

Реальна заробітна плата – кількість споживних вартостей (товарів і послуг), які може придбати найманий робітник за номінальну заробітну плату при даному рівні цін після вирахування податків. Вона прямо пропорційна номінальній і обернено пропорційна розміру податкової ставки та рівню цін на предмети споживання і послуги.

Реальна заробітна плата є однією з найважливіших складових доходів населення. Величина її повинна забезпечувати нормальний процес відтворення робочої сили: відновлення фізичної і духовної енергії, витраченої в процесі використання праці, поповнення та вдосконалення професійних знань, підвищення кваліфікації працівників і рівня матеріального забезпечення їхніх родин.

Рівень реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати, цін на споживчі товари та послуги. Залежно від способів вимірювання заробітної плати розрізняють погодинну і відрядну, або поштучну, заробітну плату.

Фінансування системи соціального захисту від безробіття в Україні повинно будуватися на таких принципах: обов'язковість страхування; податковий характер страхових платежів; позабюджетний статус Фонду зайнятості населення; залучення як платників роботодавців і окремих категорій працівників; гнучкий зв'язок тарифів страхових платежів з показниками, що використовуються при встановленні бази оподаткування.

З метою подолання негативних тенденцій у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні, створення належних умов для гідної праці як основи зростання добробуту населення, розвитку трудового потенціалу, підвищення ефективності системи соціального захисту населення від безробіття Указом Президента України від 11.07.2005 р. № 1073/2005 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» передбачено:

1. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

• вжити протягом 2006–2009 років заходів щодо створення щороку не менш ніж 1 млн. робочих місць, насамперед у сфері інноваційного та високотехнологічного виробництва, у сільському господарстві, соціальній сфері у сільській місцевості, у сфері послуг та туризму, а також у монофункціональних містах шляхом надання населенню державної підтримки для організації підприємницької діяльності, перетворення само зайнятості населення у високоефективний малий і середній бізнес, забезпечувати щоквартальний моніторинг виконання цього завдання та інформування громадськості;

• зосередити увагу під час розроблення і реалізації заходів у сфері зайнятості населення на першочерговому вирішенні питань професійної реабілітації та працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• забезпечити запровадження єдиних прозорих правил щодо надання послуг на ринку праці, в тому числі працевлаштування громадян за кордоном, з метою унеможливлення порушення законодавства у цій сфері;

• створити ефективну систему підтримки підприємницької ініціативи населення тощо.

2. Кабінету Міністрів України.

• передбачити під час доопрацювання проекту Державної програми зайнятості населення на 2006-2009 роки включення до нього окремого розділу щодо професійної реабілітації та працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• запровадити до 01.01.2006 року чіткі механізми економічного стимулювання роботодавців до:

створення нових робочих місць;

забезпечення безпечних умов праці, що мінімізують випадки виробничого травматизму тощо;

2. Кабінету Міністрів України разом із Національною академією наук України, за участю організацій роботодавців, профспілок та їх об'єднань до 31.12.2005 року запровадити прогнозні показники потреби економіки держави у кваліфікованих робітниках та фахівців на період до 2010 року тощо.