logo search
finansi_-_vidpovidi

72. Управління державним боргом і сучасні методи його реструктуризації

Державний борг- це сума заборгованості держави перед кредиторами.  Управління держ боргом – одне з пріоритетних завдань фін політики держави. Процес управління держ боргом має декілька етапів: -залучення коштів; використання коштів; виплата відсотків і повернення боргу.Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фін-ня за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу. Держ управління залученням коштів здійснюється в контексті держ бюджетного процесу, де законом “Про держ бюджет” на відповідний рік встановлюються граничний обсяг боргу і держ гарантії його повернення. Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї с-ми управління боргом держави. Управління зовн боргом включає комплекс заходів по його обслуговуванню: погашення позик, виплати, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування держ боргу (погашення заборгованості випуском нових позик). Методи управління держ боргом: 1)Конверсія – зміна дохідності позик, держава як правило зменшує розмір %; 2)Консолідація – збільшення строку дії позики; 3)Уніфікація –обєднання декількох позик в одну 4)Обмін облігацій- обмін раніше випущених облігацій на облігації нової позики; 5)Відстрочення погашення; 6)Анулювання боргів, може бути зумовлеме фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами. На сьогодні найвідоміші сім основних схем реструктуризації зовнішнього державного боргу: «зовнішній борг–облігації» ( переоформленням наяв­ного державного боргу в нові ринкові інструменти – цінні папери); «зовнішній борг–акції» (обмін бор­гових зобов'язань на акції в рамках державної програми приватизації); «зовнішній борг–експорт» (погашення зобо­в'язань у формі отримання кредиторами права на реалізацію вітчизняного това­ру за встановленою ціною, частина від якої повертається боржнику, інша (обу­мовлена) частина залишається у кредитора в рахунок погашення виставлених вимог); «зовнішній борг–внутрішній борг» (випуск центральним банком облігацій з номіналом у місцевій валюті в обмін на зовнішні боргові зобов'язання); «зовнішній борг–екологія» (полег­шення боргового тягаря країни за рахунок здійснення глобальних екологічних послуг світовому співтовариству); «ви­куп зовнішнього боргу» (регулювальний фінансовий орган держа­ви звертається до власників цінних паперів з пропозицією про викуп належних їм облігацій за деякою фіксованою ціною, або коли регулювальні органи, користуючись сприятливою ринковою ситуацією, ку­пують на вторинному ринку облігації); «списання зовнішнього боргу».