Гроші та кредит (Михайловська)

2.2. Модель грошового обороту. Сутність грошових потоків

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення неможливе без побудови моделі грошового обороту.

У багатьох виданнях [1,2,3,4,5] автори пропонують групування суб'єктів грошового обороту у чотири великі групи:

фірми - суб'єкти (фізичні та юридичні особи), що забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;
домашні господарства - суб'єкти (усі сімейні одиниці, що мають самостійні грошові доходи та витрати), які забезпечують виробництво валового національного продукту основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;
державні структури - суб'єкти (державні управління, уряд), які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, впливаючи на реалізацію та споживання останнього;
фінансові посередники - суб'єкти (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо) грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Крім того, грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами.
Основна кількість грошових платежів здійснюється через ринки, яких у моделі грошового обороту виділяють чотири [1,2):
1) ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

4) світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.
Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються під час обміну, представлена на рисунках 2.1,2.2,2.3.
Розглянемо простий приклад грошового кругообігу (рис. 2.1) підприємств і населення, які пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.
Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що перебувають у їхній власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких вони виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, являють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів.
Грошовий дохід, одержаний сімейними господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. У процесі витрачання грошового доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства
поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів і послуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію і визначає ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку чи доходи від продажу товарів та послуг.
Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень й економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства - як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує, і продає.
Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, якими кошти можуть перемішуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях - прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях - непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. На рисунку 2.2 показані лише потоки грошових засобів.
Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій - фірми, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив у рух потоку грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.
Фінансові ринки складаються із безлічі різних "каналів", якими грошові кошти "переміщаються" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать канали прямого фінансування, тобто такі канали, якими кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик.
Значну роль у кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор. На рисунку 2.3 показані зв'язки уряду з економічною системою.
Перший - зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий -державні закупівлі, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують за величиною чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки за величиною перевищують державні закупівлі, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).
Слід звернути увагу на те, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків.
Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою -державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам.
Можлива ситуація, коли у держбюджеті виникне перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених у минулому державних позик. У цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.
Використовуючи зв'язки, показані на рисунку 2.3, уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів.
Одним із джерел державного впливу на процес кругообігу є фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри
грошових засобів, що вилучаються у сімейних господарств. У свою чергу сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання чи проводити як те, так й інше. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту.
Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також набувати форми зміни обсягів державних закупівель. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих у державному секторі, чи за рахунок кількості зайнятих у ньому. Зниження обсягів державних закупівель призводить до протилежного ефекту.
Розглянемо схему грошового обороту (рис.2.4).
*Грошовий потік - сукупність платежів, які обслуговують окремий
етап (або частину) процесу розширеного відтворення
У наведеній схемі сукупного грошового обороту виділено такі окремі грошові потоки:

- сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);
- оплата урядовими органами праці державних службовців;
- трансфертні платежі - всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;
- доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, відсотки, дивіденди тощо), які становлять національний дохід.

Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, тому оплачується купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують уряду у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу - це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).
Заощадження населення у цій схемі виступають єдиним джерелом надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі «фірми». У зв'язку з цим формується грошовий потік 8, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, та доходи від емісії цінних паперів.
Мобілізовані на фінансовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9.
До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат.
Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель - появу потоку 11.
Якби домашні господарства всі закупки здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками (5, 9,11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який «замкнув» би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 4.
Балансування потоків 12 і 4 мас вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.
На схемі 2.4 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком:
13 - оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом;

- надходження у країну грошей зі світового ринку за оплату експорту;
- чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий;

16 - чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній. Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на
світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14.
Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.
Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку шляхом одержання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів тощо).
Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється шляхом розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій.
Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання перш за все національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися і всі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямами руху грошей щодо національного доходу ці потоки поділяють на дві групи:

потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);
потоки ін 'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту).

На суму втрат зменшуються, а на сулу ін'єкцій збільшуються внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.
Для збалансування національного доходу й національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.
З усіх потоків найбільш важливим є:

національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість усіх виготовлених виробів та послуг;
національний дохід, що характеризує сукупний дохід, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Содержание