Число обертів грошової одиниці

У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були сформульовані ще у XVIII ст. Мова йде про номіналістські концепції Дж. Берклі та Дж. Стюарта, котрі в методологічному плані можуть розглядатися як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема сучасних теорій вартості паперових грошей.

Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д. Юма багато в чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин. Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних структур цієї теорії - її класичного та неокласичного напрямків. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Д. Юм розглядав її

застосування щодо металевих грошей - золота і срібла, то Д. Рікардо переніс її основні постулати й на визначення способу функціонування паперових грошей.

Таким чином, кількісна теорія грошей - це загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю, і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Самого механізму впливу кількості грошей на ціни та наслідків зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку у зв'язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов'язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І. Фішера та кембриджський варіант.

На початку XX ст. суперечки довкола кількісної теорії розпалилися з новою силою.

Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І Фішер. Він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей» опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрун­тування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використо­вуються у процесі товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну, виражене формулою:

ІУП/ = Р¥, (7.1)

де М - статистична кількість грошей (або грошова маса);

V - швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

Р - рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що дорівнює 10);

¥ - реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва).

Добуток рівня цін на реальний національний продукт - Р¥ - визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове

вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений період часу.

Коментуючи функціональну залежність складових елементів цього рівняння, І. Фішер писав "із того простого факту, що сума грошей, яку витрачено на блага, має дорівнювати загальній кількості цих благ, помноженій на їх ціни, випливає, що рівень цін повинен підвищуватися або знижуватися залежно від змін кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їх обігу або кількість відповідних благ".

Формула Фішера М V = Р¥ отримала широке застосування в західній економічній літературі. її було включено в підручники з теорії грошей як наукове аргументування одного з фундаментальних законів ринкової економіки. Широке застосування має вказана формула в сучасній економічній теорії, де вона вважається "видатною формулою Фішера".

Однак необхідно враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що у процесі розгляду низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу І. Фішера називають "простим", «послабленим» вираженням кількісної теорії грошей.

Абсолютизація І. Фішером односпрямованої лінії впливу "гроші-ціни" закріпила традиційний розрив між грошовою і загальноекономічною теоріями.

Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії грошей.