Основними принципами формування грошових агрегатів є:

• грошова маса містить не лише готівкові гроші, а й депозитні;

• уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується та виконує функцію збереження вартості;

• сукупна грошова маса містить також: банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

4. Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

5. З 1993р. у статистичній практиці України НБУ визначає структуру, грошової маси відповідно до агрегатного методу, використовуючи для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: МО, МІ, М2, МЗ.

6. Арегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка у касах банків сюди не входить.

7. Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади у банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

8. Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

9. Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

10. Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою [2, с.83].

11. Показник грошової бази не є ще Одним агрегатом грошової маси. Це якісно.інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей

12. [2, с.83].

13. Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

14. Величину грошової бази (Гб) можна визначити за формулою:

15. Г=М + М+М , (2.2)

16. бо к рез " V '

17. де М_о - сума готівки, що перебуває поза банками;

18. М_к - сума готівки у касах банків;

19. М_рез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

20. Готівковий елемент (М_о + М_к ) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 - більший на суму готівки у касах банків. Безготівковий елемент (М_рез ) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів МІ, М2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів - це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

21. В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 р. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл. 2.3.

22. Протягом п'яти років після реформи грошова база та грошова маса зростали щорічно, збільшившись відповідно у 4,7 та у 4,8 раза. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за п'ять років знецінилась у 2,1 раза, а щодо долара США - у 2,8 раза.

23. Значний інтерес становить структура грошової маси та її динаміка за вісім років. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 р. агрегату МО, внаслідок чого готівки в загальній масі грошей (за агрегатом МЗ) було майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочення рівня грошово-кредитного мульти­плікатора, через що в 1997 р. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційш наслідки. У 1998 та 1999рр. структура грошової маси дещо поліпшилася: почала знижуватися питома вага готівки в агрегаті МЗ, а збільшення грошової

24. бази відбувалося повільніше, ніж зростання МЗ, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Проте ця позитивна тенденція розвивається дуже повільно, і питома вага готівки в загальній грошовій масі все ще залишається надмірно високою - 33,6% на початок 2005 р.

25. Грошовий обіг за будь-яких обставин повинен бути регульованим. Нерегульованість грошового обігу - це одна з причин платіжної кризи.

26. Планування і регулювання грошово-кредитного обороту в Україні до 1992 р. проводилось на базі кредитного плану, касового плану і балансу грошових доходів та витрат населення. Ці документи відображали лише бухгалтерські записи центрального банку та спеціалізованих державних банків, тому не давали відповіді на запитання про кількість грошей, потрібних економіці, а також не могли комплексно враховувати весь грошовий обіг країни. Грошово-кредитна система використовувалась для контролю за виконанням державного плану економічного і соціального розвитку, а грошово-кредитна політика мала пасивний характер і відігравала другорядну роль у процесі управління економікою.

27. Дворівневий принцип організації банківської системи України зумовив відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріпились за Національним банком України (банком першого рівня), від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, коїре виконують комерційні банки (банки другого рівня).

28. Тобто Національний банк виступає організатором грошового обігу у державі та здійснює його регулювання.

29. Управління грошовим обігом здійснюється НБУ шляхом регулювання двох складових грошового обороту: готівки і безготівкової маси грошей, тобто визначення обсягу готівкової грошової маси та регулювання кредитних операцій комерційних банків. Головне завдання Національного банку в сучасних умовах полягає у регулюванні депозитної емісії, яка відбувається під час кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання. Для цього використовуються три основні групи методів:

• регулювання кредитних відносин Національного банку з комерційними банками (рефінансування комерційних банків; процентна політика та інші);

• проведення операцій на відкритому ринку;

• встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків (розмір мінімальних резервів; регулювання співвід­ношення певних груп пасивів та активів через показники ліквідності балансу банку; встановлення нормативів ризику комерційних банків та ін)

4. Важливим етапом в організації грошового обороту в Україні було введення у дію напркінці 1993 р. системи електронних платежів (надалі - СЕП). Впровадження СЕП дало змогу:

• прискорити виконання розрахунків та обіг коштів;

• зменшити документооборот;

• практично уникнути фальсифікацій міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з над­ходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

• вивільнити грошову масу;

• підсилити контроль НБУ за станом грошової маси у державі;

• підвищити можливості Національного банку контролювати здійснення платежів.

4. Таким чином, впровадження СЕП підняло банківську систему України на якісно новий рівень відповідно до світових стандартів.

5. Поряд із регулюванням емісії важливу роль у функціонуванні грошової системи відіграють методи регулювання самого руху грошей.

6. Обіг готівки регулюється правилами, встановленими Національним банком, який визначає загальний порядок проведення готівково-грошових операцій банками та їхніми клієнтами (ліміт залишку готівки у касі та інше).

7. 2.4. Швидкість обігу грошей

8. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) викорис­товується у середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць) [2, с 8].

9. Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

11. м '

12. де V- швидкість обігу грошей;

13. Р- середній рівень цін на товари та послуги;

14. 0 - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані у певному періоді;

15. М- середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період.

16. Таким чином, величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (Рх 0) й обернено пропорційно -з обсягом маси грошей, що є в обороті.

17. Охарактеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних операцій кожного суб'єкта грошового обороту. Однак нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається із тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також із тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб'єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов'язаннями, то збільшу­ватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і зменшуватиметься вся швидкість їх обігу.

18. Показник швидкості обігу грошей можна визначати:

• за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу;

• за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів;

• • за частотою проходження готівки через каси банків.

• Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загального обсягу грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

• Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонаправленим характером дії. Усіх їх можна поділити на дві групи:

• => ті, що діють на боці платоспроможного попиту;

• => ті, що діють на боці пропозиції товарів та послуг.

• Серед чинників першої групи головними є:

• зміна попиту на гроші;

• розвиток структури споживання;

• культурні потреби населення тощо. Основні чинники другої групи:

• суспільне виробництво;

• ринкові відносини;

• інфраструктура ринку тощо.

• Зміна попиту на гроші виявляється у зміні бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високо-ліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витра­чання їх буде інтенсивнішим за надходження, і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

• Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головни-: чином інтенсивністю тих економічних пр зцеав, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей,

• що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

• Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.

• Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи сповільненням.

• Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит та на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: у разі її збільшення за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба у грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором.

• Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть за незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до анти-інфляційних програм як їх складова, а економічна ситуація, що характе­ризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

• Швидкість обігу грошей - явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила Дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей

• для впливу на кон'юнктуру ринку. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. М. Фрідман - засновник сучасної монетаристської теорії - слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики у державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті.