logo
Гроші та кредит (Михайловська)

Тема 10 Центральні банки 317 підфункцій, позаяк більшою мірою виступає як результат здійснення останніх.

  • У таблиці 10.2. подана характеристика складових елементів функцій Національного банку України.

  • Статус центрального банку - не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури. Становище центрального банку є відображенням тих процесів, що відбуваються в економіці, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних традицій суспільства, його економічної культури тощо.

  • В умовах ринкової економіки центральні банки є, як правило установами, юридично незалежними від виконавчих органів влади, є їхнє головне призначення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

  • Правовий статус центральних банків розвинутих країн закріплений у правових актах: законах про центральні банки та їх статутах, законах про банківську та кредитну діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регулює діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де визначено його організаційно-правовий статус, функції, процедуру призначення вищого керівного складу, взаємовідносини з державою і національною банківською системою. Цей закон встановлює повноваження центрального банку як емісійного інституту країни.

  • Організаційно-правові основи центральних банків промислово розви­нутих країн різні. За характером власності центральні банки можна поділити на три види:

    1. державні -100% капіталу центрального банку цих країн належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія, Україна);

    2. акціонерні -увесь капітал цих банків може належати комерційним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам (наприклад, в Італії 100% капіталу центрального банку належить банкам та стра­ховим компаніям);

    3. змішані - держава володіє лише частиною капіталу центрального банку (наприклад, у Японії 55% капіталу перебуває у власності держави і 45% - у приватних осіб, у Швейцарії - 57% є власністю кантонів і 43% - власністю приватних осіб).

    1. Держава, однак, в усіх країнах відіграє провідну роль у формуванні органів управління центрального банку, незалежно від частки володіння державою капіталом центрального банку.

    2. Характер взаємовідносин центральних банків з урядовими держав­ними структурами за своїм змістом і формою істотно відрізняється в різних країнах. Якщо спробувати узагальнити картину взаємодії центрального банку з урядом, то в загальному плані можна виділити дві полюсні макросистемні моделі:

    3. 1) центральний банк виступає агентом міністерства фінансів і провідником його грошово-кредитної політики;

    4. 2) центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без тиску.

    5. Проте на практиці жодна з цих схем у чистому вигляді не отримала поширення через різноманітність форм організації політичної влади й неадекватність економічного розвитку в різних країнах. У більшості країн функціонує проміжна модель, у межах якої використовуються принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком за певного ступеня незалежності останнього.

    6. Під незалежністю центрального банку від уряду слід розуміти дві її форми:

    • політична незалежність - Це автономія (самостійність) цен­трального банку у встановленні цільових орієнтирів грошової маси;

    • економічна незалежність - це самостійність центрального банку у виборі інструментів грошово-кредитної політики.

    1. Умовами політичної незалежності центрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду і (або) парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати грошові кошти урядові для фінансування державних витрат й віддавати йому перевагу під час надання кредитів.

    2. Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

    • незалежність від уряду. Ця умова є обов'язковою. Якщо цен­тральний банк зобов'язаний виконувати вказівки уряду, то він не зможе підтримувати стабільність цін, оскільки відчуватиме тиск з боку уряду;

    • особиста незалежність членів органів управління центрального банку. Незалежність органів управління центрального банку забез­печуватиметься у тому випадку, якщо вони призначаються на достатньо тривалий період часу. У випадку повторного призначення виникає небезпека зменшення ступеня їх особистої незалежності;

    • юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін у статут (закон) центрального банку. Що складніше внести зміни в статут, то надійніше забезпечується незалежність центрального банку.

    • 10.2. Створення, статус, принципи організації та функціонування Національного банку України

    • У результаті вивчення та систематизації відповідної літератури [2,5, 6], можна розглядати наступні етапи створення Національного банку України.

    • Згідно із законом України "Про Національний банк України" [1] НБУ виконує такі функції:

    1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

    2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

    3. виступає кредитором останньої інстанції для банків та організовує систему рефінансування;