4.3.Фінансово-економічна оцінка інвестиційного про­екту

Основою експертизи інвестиційного проекту є фі­нансово-економічна оцінка, яка базується на загальновідомій ме­тодиці UNIDO(Організація промислового розвитку при ООН.) і включає в себе:

1. аналіз фінансового стану підприємства протягом трьох останніх років;

2. аналіз фінансового стану підприємства в період реалізації інвестиційного проекту;

3. аналіз беззбитковості виробництва основних видів про­дукції;

4. прогноз прибутків і грошових потоків у процесі реалізації інвестиційного проекту;

5. оцінку ефективності інвестиційного проекту.

Основним елементом техніко-економічної експертизи є оцінка ефективності інвестицій, яку необхідно проводити за такими прин­ципами:

• оцінка капіталу, що інвестується, базується на показнику грошового потоку (cash flow), який формується за рахунок суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі екс­плуатації інвестиційного проекту;

• як інвестований капітал, так і суму грошового потоку обов'язково приводять до справжньої вартості. Приведення здійснюється диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування;

• у процесі дисконтування грошового потоку вибирають дифе­ренційовану ставку відсотка для різних інвестиційних проектів;

• варіація форм ставки відсотка, що використовується для ди­сконтування, здійснюється залежно від мети оцінки. Для розрахунку такого показника ефективності інвестицій, як ставка відсотка, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані: середньозважена вартість капіталу; середня депозитна чи кре­дитна ставка; індивідуальна норма прибутковості; рівень ризику та ліквідності інвестицій тощо.

Детальний аналіз ефективності інвестиційного проекту пови­нен залежати від масштабності проекту та від суми кредиту, по­трібної для фінансування інвестицій. Крім того, банк повинен сформувати необхідний інформаційний масив, у якому інвести­ційні проекти поділяються на «малі», «середні» та «великі». На основі даних цього інформаційного масиву проводиться експер­тиза інвестиційного проекту:

♦для оцінки «малих» проектів достатньо здійснити попере­дню експертизу;

♦ «середні» проекти передбачають проведення попередньої та основної експертизи;

♦ «великі» проекти потребують попередньої, основної та заключної експертиз (див. рис. 4.2).

­

У цьому контексті варто зазначити, що незалежно від величині проекту для банку основним критерієм для прийняття рішення пре кредитування є повернення вкладеного капіталу. Тому, одержавши попередню згоду від відділу експертизи на фінансування інвести­ційного проекту, кредитний відділ банку повинен з'ясувати таке:

1)чи існує ймовірність конфлікту між основною метою проекту та напрямами розвитку соціально-економічного середовища підприємства;

2. відповідність обраної стратегії меті проекту, у чому її пере­вага над альтернативними варіантами, які були розглянуті;

3. відповідність обраної стратегії, дизайну проекту, його масштабу, маркетингової концепції виробничим потужностям і технології, місцю розташування підприємства та наявності ресурсів;

4. чи буде здійснено в процесі реалізації проекту найбільш ефективне використовування фінансових ресурсів;

5. чи досить надійні пропозиції щодо опанування коштів, яких потребує проект;

6. відповідність обсягу чистої наведеної вартості проекту, що реалізується, обсягу кредиту, що запитується;

7. чи вистачить коштів у національній чи іноземній валюті для виконання фінансових зобов'язань на всіх етапах життєвого цик­лу проекту;

8. як сильно впливають помилки в обробці даних проекту, оцінки інфляції та зміни цін ділового оточення (конкуренти, споживачі, ринки поставки, соціальна політика) на загальні при­бутки від реалізації проекту;

9. які ризики виникають у процесі реалізації проекту та чи має інвестор стратегію для їх мінімізації;

10) які фінансові наслідки ризику, чи викликають вони потребу в додаткових коштах.

Виходячи з цього, основними критеріями відбору проектів до кредитування повинні бути кількісні та якісні показники (див. табл. 4.2).

Отже, сучасна практика організації кредитних відносин між ко­мерційними банками та позичальниками має цілковито ґрунтува­тися на індивідуальному підході банківської установи до кожної конкретної позичкової операції. При цьому перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон'юнк­тури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківські позички повинні надаватися насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких суспіль­ство зацікавлене найбільше.