9.6. Заходи щодо зниження ризиків

Всебічний аналіз фінансового стану суб'єкта інвес­тиційної діяльності та очікуваних проектних ризиків являє собою обов'язкову умову прийняття рішень щодо кредитування проектів. Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам:

— розподіл ризику між учасниками проекту;

— заставні операції та гарантування;

— страхування (хеджування);

— лімітування;

— екаунтинг та ін.

Розподіл ризику між учасниками проекту — такий захист дає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризи­ків на інших учасників проекту (див. рис. 9.4).

Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичаль­ника заставними активами. Застава — це один із найдавніших засо­бів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як прави­ло, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповід­но до контракту переходять (поступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із за­безпечених кредитів, тому він зобов'язаний вимогливо оцінювати якість застави. Головні критерії:

* вік активів, їх моральне та фізичне зношення, темпи старін­ня застави;

* простота оцінки вартості застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування;

* можливість розташування закладених активів на ринку;

* рівень ліквідності як для фізичних, так і для фінансових активів;

* підконтрольність — простота та легкість встановлення міс­цезнаходження та вступу у володіння;

* рівень позичкової маржі для кожного виду застави (напри­клад, для готівки така маржа становить 100 % + очікуваний від­соток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів — 60—70 %, для матеріальних запасів та обладнання — 50 %).

Рис. 9.4. Розподіл ризиків між учасниками проекту

У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватися: для фінансових активів у бік збільшення, а для фізичних — у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гаран­тії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

— обмежена або необмежена, тобто гарантувати всю заборго­ваність або тільки її частину;

— забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою або без неї;

— фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забез­печену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов'язання являє собою позабалансовий фінансовий інстру­мент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансо­ві операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі га­ранта, оскільки гарантії, які ним надаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страху­вання. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чека­ють на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов'язково страхується та перестраховується.

В Україні згідно із Законом «Про страхування» Кабінетом Мі­ністрів розроблено «Положення про порядок здійснення діяльно­сті страховими посередниками». Це Положення регулює порядок здійснення діяльності страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами). Відповідно до цього Поло­ження страховий посередник (крім громадян, що перебувають із страхувальником у трудових відносинах) виконує два види під­приємницької діяльності — агентську та брокерську.

Агентська діяльність — це діяльність від імені та за доручен­ням одного або кількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода).

Брокерська діяльність — це професійна підприємницька діяль­ність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визначен­ня потреб останнього у страхових послугах і підготовка договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на під­ставі договору про надання страхових брокерських послуг (бро­керська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальника в розмірі не більше ніж 35 % від загальної суми платежів за всіма угодами, що він здійснює впродовж року.

В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон'юнк­тури. За цих умов інвестор зобов'язаний відволікати частину влас­них коштів на укладення договорів страхування із самого почат­ку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частини коштів або всього внеску.

Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від можливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укла­дається на строк, відповідний періоду окупності інвестованого капіталу. Особливості страхування інвестиційних проектів вису­вають додаткові вимоги при укладанні договорів:

— наявність у страхувальника договору (ліцензії чи патенту) на здійснення певного виду діяльності;

— обов'язковий додаток до заяви інвестора про страхування інформації, яка дозволяє судити про міру ризику інвестування в кожному конкретному випадку (умови інвестиційної діяльності, надійність її суб'єктів, очікувані доходи, видатки та ін.).

Інвестор повинен знати, що страхова компанія може само­стійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підля­гають страхуванню.

Специфіка страхування інвестицій полягає у тому, що відшкоду­вання завданих збитків здійснюється переважно після закінчення строку страхування з урахуванням реальних результатів інвестицій­ної діяльності, тому при визначенні строку дій угоди страхування необхідно враховувати наявний вітчизняний досвід, наукові та практичні рекомендації, важливі дані про окупність витрат за окре­мим інвестиційним проектом, як вітчизняним, так і зарубіжним.

Зазначення у договорі строку компенсації збитків при страху­ванні інвестиційної діяльності дає можливість нагромаджувати страхові внески, формувати резерви майбутніх виплат. Страхова компенсація може бути виплачена і до закінчення строку дії до­говору страхування, якщо внаслідок будь-якої події (наприклад стихійного лиха) стає наявним неминучий крах інвестиційного проекту.

Розмір страхової суми як верхня межа відповідальності згідно з договором встановлюється на підставі заяви інвестора (стра­хувальника) за двома можливими варіантами при згоді страхо­вої компанії. Один із варіантів установлює страхову суму у ме­жах вкладень страхувальника в інвестиційний проект, інший — у страхову суму включає як видатки інвестора, так і очікуваний прибуток. Від методу визначення страхової суми залежить сут­ність страхування. У першому випадку відшкодуванню підляга­ють витрати страхувальника, тобто безпосередньо інвестиції. У другому випадку поряд з видатками відшкодовується прибу­ток, тобто має місце так зване страхування інвестиційного доходу.

При визначенні строку страхового договору страхувальник (інвестор) прагне скоротити термін страхування, оскільки він за­цікавлений у прискоренні інвестиційної діяльності. Між тим, скорочення строку дії договору підвищує ризик невиправданих втрат для страхової компанії. Збільшення строку страхового до­говору підвищує реальність окупності проекту, знижує ймовір­ність збитків, що підлягають страховому відшкодуванню (за ін­ших рівних умов).

Сукупність заходів із страхування ризиків, зміни ціни то­вару, що реалізується, курсів валют і відсотків називається хеджуванням. Сутність хеджування полягає в регулярному продажу валюти на строк чи в обмін відсотків за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажу продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф'ючерси, валютні та відсоткові свопи, кепси та коларси. У зв'язку з тим, що в Україні механізмів обі­гу таких фінансових інструментів майже не існує, то їх у віт­чизняній практиці інвестиційного кредитування не використо­вують.

Існує ще один засіб зниження ризиків — лімітування об'єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвести­цій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієн­тів у режимі «стенд-бай» тощо.

Для отримання додаткової інформації про об'єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і форму­ванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку кон­курентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш деталь­ну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий за­хід зниження ступеня інвестиційного ризику.

Контрольні запитання і завдання до теми 9:

1. Дайте визначення ризику та рівню ризику.

2. Що таке проектний ризик?

3. Що включає в себе процедура вивчення та оцінки проектних ризиків?

4. За якими ознаками класифікують проектні ризики?

5. Що включає в себе розрахунок показників ризику вкладення інвестицій?

6. Що таке вартість невизначеності?

7. Які моделі використовуються під час аналізу інвестиційних ризиків?

8. Визначте основні складові аналізу сценаріїв розвитку проекту.

9. Що таке метод дерева рішень?

10. Визначте основні складові методу імітаційного моделювання.

11. Дайте визначення кредитного ризику.

12. Визначте причини виникнення ризиків при інвестиційному кредитуванні.

13. Що включає в себе процедура управління кредитними ризи­ками при інвестиційному кредитуванні?

14. За якими критеріями проводиться оцінка кредитних ризиків?

15. Охарактеризуйте основні складові моделі управління кредит­ним ризиком

16. Як визначається рейтинг якості інвестиційного кредиту?

17. Що включає в себе система «порятунку» кредиту?

18. Що таке відсотковий ризик і які фактори впливають на нього?

19. За яких факторів визначається ціна інвестиційного кредиту?

20. Що таке управління «гепом»?

21. Що включає в себе стратегія управління «гепом»?

22. Охарактеризуйте заходи щодо зниження ризиків при інвес­тиційному кредитуванні.

23. Як використовується страхування при інвестиційному кредитуванні?