23. Етапи становлення та розвитку фінансвої науки

Термін фінанси з’явився у 13 ст., в перекладі з латинської financia означає обов’язкову сплату грошей.В Німечині в цей час слово фін означало хабарництво, вимагання. З розвитком інституту державності завжди виникає потреба у розподільчих і перерозподільчих відносинах в умовах ек. розвитку. Вперше в сучасному тлумаченні цей термін став застосовуватися у Франції, де під фін розумівся процес мобілізації грошових коштів правлячою елітою та визначення напрямів їх використання.

Фінансова наука виникла у середині XV століття, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену в опублікованій його праці "Фінансові нерви держави" (1577 р). Першими доходами він вважав домени, регалій, а потім податки, основними видатками: забезпечення охорони території; утримання короля, князя; будівництво і ведення війн..

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. У 2 половині 17ст. була оприлюднена відома праця В. Петті “ Трактат про податки і збори”. Він вперше дає наукове трактування податків, значення грошей і економ., ціну речей.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII—XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л, фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. . В 1746 Юсті видає працю “Система фінансового господарства”, в якій вперше були викладені основні положення фінансової науки. Юсті вважають батьком фінансової науки. Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення розвитку фінансової науки. Ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта.

Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів.

Заслугою А. Сміта є обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування.

У другій половині XIX століття вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Саме в цей час фінансова наука стає самостійною сферою знань. Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу.

XIX століття Е. Сакс, Ф. Нітті, Е. Селігман.Рау. Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.

В 20 ст. на розвиток фін вплинули 2 школи: кейсианство і монетаризм. Вони використовували однакові терміні – доходи, видатки, дефіцит, але мають різні підходи до регулюванню макроекономічних процесів. Основні інструменти Кейнса: державні видатки і податки. Основний акцент – стимулювання попиту. Дефіцит бюджету розгляд як активний засіб позбавлення економ активності суб’єктів господарювання. Основні інструменти монетаристів: пропозиція грошей – це основний інструмент. Виступали за жорстке узгодження доходів і видатків бюджету.

В 21 ст. характерне поєднання економіки з психологію, соціологією і математикою.