Гроші та кредит (Михайловська)

Тема 4. Грошові системи 105

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також і їх купюрність. Грошова одиниця, як правило, ділиться на дрібні, пропорційні частки. У більшості країн світу в сучасних умовах діє десятинна система ділення. В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг входять банківські білети номіналом 1,2,5,10,20,50,10,200 гривень, а також розмінна монета 1,2,5,10,25, 50 копійок, 1 гривня.

Масштаб цін - це засіб вираження вартості у грошових одиницях. У металевому обігу, коли грошовий товар - метали (золото або срібло) -виконував усі функції грошей, масштаб цін являв собою валовий вміст грошового металу, прийнятого у країні в ролі грошової одиниці. Масштаб цін встановлюється й вимірюється у законодавчому порядку.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого змісту грошової одиниці втратила сенс. У результаті валютної реформи 1976-1978 рр. (на основі Ямайської згоди) офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці були скасовані. В сучасних умовах масштаб цін складається стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. А саме в ринкових умовах господарювання стихійні процеси у ціноутворенні зміцнюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення. Підтримання масштабу цін на певному, відносно встановленому рівні у довгостроковому періоді є важливим завданням кожної держави.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Потреба встановлення й регулювання валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним та платіжним засобом тільки на території України.

За межами України гривня має бути обмінена на ту валюту, яка є законною для певної країни.

Емісійна валюта - законодавчо встановлений порядок випуску й обігу нерозмінних на золото кредитних і паперових грошових знаків.

Різні економічні та історичні передумови виникнення й використання кредитних і паперових грошей визначили різний порядок їх емісії.

Емісійні операції (операції з випуску та вилучення грошей з обігу) у Державах історично виконують:

> центральний (емісійний) банк, який користується монопольним правом випуску банківських білетів (банкнот), які становлять найбільшу частку готівкового грошового обігу;

> в окремих виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися Міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами.

Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.

В економічно розвинутих країнах грошовий обіг більш ніж на 90% здійснюється у формі безготівкових розрахунків. Таким чином збільшення грошової маси в обігу відбувається не за рахунок емісії банкнот (готівкових грошей), а завдяки депозитно-чековій емісії.

Емісія банкнот пов'язана з касовим обслуговуванням народного господарства: комерційних банків, державного бюджету тощо, коли необхідне збільшення касового резерву готівкових грошей.

Депозитно-чекова емісія виконується у процесі кредитування емісійним банком комерційних банків.

Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму, тому що у грошових системах усе більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Поскільки безготівковий оборот грошей здійснюється за банківськими рахунками і не виходить за межі банківської системи, це спрощує регулювання та контроль за законністю платіжних операцій, що створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів, а також інтересів учасників грошового обороту.

Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, яке спричинює повну чи часткову втрату вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

Крім того, депозитні гроші приводяться у рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає неодноразове втручання сторонніх у комп'ютерні мережі, завдяки чому були викрадені величезні кошти.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються у межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Поскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки у готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вживають заходів регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

В Україні ведеться активна боротьба за фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активізуються зусилля у плані розкриття злочинних груп, що займаються підробкою грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своєї національної валюти.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання в Україні, є Національний банк України - незалежний фінансово-кредитний орган. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

4.2. Структура грошової системи

Кожна країна формує власну грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність, і визначається її внутрішнім законодавством, тобто є явищем суто національним. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Водночас усі сучасні грошові системи мають майже однакову структуру і складаються з таких основних підсистем (рис. 4.2).

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

^Безготівковий грошовий обіг - це грошовий обіг, за якого рух грошей здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах або зарахування взаємних вимог [6, с 292]

* Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто у сфері безготівкового обігу [7, с 79].

Безготівкові розрахунки у своїй цілісній сукупності формують певну систему, яка виступає основною підсистемою грошової системи в цілому. Взаємозв'язок між структурними складовими системи безготівкових розрахунків показано на рис. 4.3.

Від організації безготівкових розрахунків у господарському обороті залежить ефективність функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта підприємницької діяльності зокрема.

Головне завдання безготівкового платіжного обороту -забезпечити своєчасне отримання кожною господарською організацією коштів за поставлену продукцію та надані послуги, тобто в кінцевому результаті сприяти прискоренню обігу коштів у розрахунках.

Обсяг безготівкового грошового обороту у державі залежить від багатьох чинників, а саме від: розміру ВВП держави, податкової політики, інфляційних процесів, структури виробництва, банківських процентних ставок за кредитами і депозитами, цінової політики, стану банківської платіжної системи та ін.

Найпоширеніша сфера безготівкових розрахунків - це розрахунки за продукцію та послуги, що здійснюються у двох основних формах:

акцептноінкасовій - коли поставка передує оплаті;
акредитивній - коли оплата передує відправленню продукції. Безготівкові розрахунки поділяються за різними ознаками:

За об'єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу виокремлюють дві групи:

^Л розрахунки щодо товарних операцій - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
^Л розрахунки щодо нетоварних операцій - оплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків Розрізняють:

внутрішньодержавні (які у свою чергу поділяються на міжміські - розрахунки між постачальниками і покупцями, яких обслуговують установи банків, розташовані в різних населених пунктах; внутрішньо-міські - що здійснюються у межах одного населеного пункту);
міждержавні розрахунки - між суб'єктами господарювання, які розташовані на територіях різних держав.

3. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки поділяються на:

прямі- безпосередньо між постачальником і покупцями;

> транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур. Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків
принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.
Виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків.

Кошти всіх господарських суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.
Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг.
Учасники безготівкового обігу відкривають рахунки в банках та інших кредитних організаціях. Рух безготівкових грошей здійснюється за дорученням клієнта відповідної кредитної організації, шляхом оформлення відповідним уніфікованим платіжним документом. Можливе списання грошей і без згоди клієнта у випадках, передбачених законом.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.
Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються.
Господарські суб'єкти самостійно вибирають форми безготівкових розрахунків і способи платежу, які обов'язково узгоджуються під час укладання договорів поставок або договорів підряду.

У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи
організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.
Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї розрахункової системи (платіжної системи).
Розглянуті принципи охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, насамперед їх способи та форми.
Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:
1) перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
2) зарахування взаємних вимог платника й одержувача коштів.
Вибір способу платежу суб'єктом господарювання пов'язаний з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.
Безготівковий обіг здійснюється в різних формах, встановлених центральним банком. Він також визначає форми платіжних документів і порядок їх оформлення. Вибір форми розрахунків залежить від конкретних умов угод та операцій і фіксується у договорах між контрактами.
Доцільність використання тієї чи іншої форми розрахунків визначається конкретним господарським завданням, змістом і методом розв'язання фінансових проблем господарськими суб'єктами. Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.
Безготівкові розрахунки можуть провадитися на підставі розрахункових документів, які наведені на рис. 4.4.
Розрахункові документи є інструментами здійснення безготівкових розрахунків.
Кожна окрема форма безготівкових розрахунків має певне економічне навантаження, сильні і слабкі сторони, специфічні особливості та сфери найефективнішого використання. Швидкість та ефективність господарського обороту безпосередньо залежить від правильності вибору і Доцільності використання тієї чи іншої форми розрахунків. У зв'язку з Цим важливою є проблема подальшого розвитку і вдосконалення таких форм безготівкових розрахунків, які б сприяли оптимізації господарського

Содержание