9.4. Управління кредитними ризиками

Управління кредитним ризиком при інвестиційно­му кредитуванні можна представити у вигляді моделі, яка зо­бражена на рис. 9.2.

Оцінка кредитних ризиків. Кредитний ризик — це функція параметрів позички та позичальника. Оцінка кредитної пропози­ції, представленої потенційним позичальником, є оцінкою різних видів можливого ризику, які виникають під час надання бажаного кредиту для банку, що кредитує. Така оцінка повинна прова­дитися за п'ятьма критеріями:

1) репутація — бажання позичальника забезпечити свої зо­бов'язання. Процес оцінки має передбачати перевірку кредитних справ позичальника тощо;

2) можливості позичальника на одержання коштів за всіма своїми операціям або за конкретним Інвестиційним проектом та здатність його управляти своїми коштами;

3) капітал — оцінка бази капіталу позичальника та його готов­ність використовувати власний капітал у проекті, на який заявле­ний кредит. Позичальник повинен бути готовим розділити ризик проекту з банком, що його кредитує, надаючи для фінансування значну частину свого акціонерного капіталу, тобто позичальник повинен перейняти на себе певні зобов'язання;

4) умови — оцінка поточного стану та прогнозу розвитку міс­цевої, регіональної та загальнонаціональної економіки, а також галузей господарства, де оперує позичальник. Різні економічні умови та різні економічні прогнози для різних галузей господарс­тва часто потребують і різних позичкових критеріїв на тих чи ін­ших фазах ділового циклу;

5) застава — надійне забезпечення кредиту у формі застави або гарантії. Банк не повинен надавати кредитів лише під заставу або лише під гарантію, потрібне подвійне покриття.

Оцінка фінансової інформації. На основі попереднього ана­лізу працівник банку приймає рішення про продовження розгля­ду заявки на кредит, для цього він повинен оцінити фінансову інформацію позичальника:

• річну, піврічну або квартальну фінансову звітність підпри­ємства;

• залежно від виду кредиту, його суми та строків — детальну структуру запасів, розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

• у випадку великого довгострокового кредиту — бізнес-план, де буде показано, як надходження від позички відбиватимуться на майбутньому фінансовому стані підприємства і особливо на грошових потоках.

Захист від втрат у разі невиконання зобов'язань. Для захи­сту від непередбачених втрат за кредитними операціями банк вимушений вимагати від позичальників забезпечення кредиту. Забезпечення — це матеріальний актив, на який банк має права застави, а також потенційне вторинне джерело погашення креди­ту. Якщо кредитування забезпечене, працівник банку зобов'яза­ний так структурувати кредит, щоб його величина дорівнювала об'єктивній ліквідаційній вартості забезпечення. Зауважимо, що забезпечення заставою не гарантує погашення кредиту, тому банк повинен ретельно оцінити ринкову та ліквідаційну вартість за­безпечення, а потім постійно здійснювати його поточну переоцін­ку. Найчастіше вартість забезпечення вища, ніж сума кредиту, бо вона повинна покривати не лише ризик від того, що ліквідаційна вартість забезпечення може виявитися меншою від оцінювальної, а й відшкодовувати відсоткові платежі, які нагромаджуватимуть­ся в міру погіршення стану кредиту.

Отже, банку необхідно визначити, які активи є прийнятними для застави і як обчислити сучасну вартість кредиту. Для цього слід проаналізувати такі характеристики закладених активів:

• відносну легкість оцінки застави до прийняття рішення про видачу кредиту і протягом усього строку кредиту (вартість заста­ви потребує періодичної перевірки, з тим щоб забезпечити адек­ватне покриття кредиту);

• можливість розміщення застави на ринку;

• ліквідність або можливість швидкого переведення застави в готівку;

• підконтрольність —- точне визначення кредитором місце­знаходження застави і можливостей реалізації права на воло­діння нею;

• ступінь фізичного та морального старіння (деякі активи втрачають свою початкову вартість швидше, ніж інші, хоча стро­ки їх придатності на відміну від строку їх старіння можуть бути значними).

Зважаючи на всі ці моменти, банк, що має надати кредит, по­винен:

а) перевірити активи, які пропонуються позичальником у вигляді застави, на наявність цесій, прав відводу та інших по­зивів;

б) зареєструвати передоручення прав на заставу в судових ор­ганах;

в) постійно поновлювати записи та періодично (бажано рапто­во) перевіряти місцезнаходження та стан застави.

Таким чином, застава як така не впливатиме на ризик, вона лише надає можливість кредиторові збільшити свої шанси на по­вернення коштів за своїми фінансовими вимогами у випадку не­виплати боргу.

Аналіз якості кредиту. Система рейтингу кредиту за критері­єм якості є важливим інструментом систематичної оцінки ступе­ня кредитного ризику, пов'язаного з непогашеними інвестицій­ними кредитами банку. Використання системи рейтингу допома­гає визначити дохідність кредиту у зв'язку із ризиком, що вини­кає при цьому.

Банки найчастіше складають власні рейтинги кредиту за якіс­тю, проте основою для них є класифікація за ступенем ризику, яка наведена в Положенні НБУ «Про порядок формування та ви­користання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит­ними операціями» від 6 липня 2000 р. № 279.

З огляду на це, банки повинні присвоювати кожному кредиту певні числа та/або букви залежно від його якості.

Наприклад:

а) рейтинг якості кредиту може складатися з номерної систе­ми, яка класифікує кредит у межах від 0 до 6 (див. табл. 9.5);

в) рейтинг якості кредиту за системою балів оцінює кредит за призначенням, заставою, фінансовим станом позичальника, стро­ком та схемою погашення, кредитною інформацією, ціною та ін. (див. табл. 9.6);

г) рейтинг якості кредиту за аналізом фінансових коефіцієнтів класифікує кредити за певним класом від І до VI (див. табл. 9.7).

Таблиця 9.5

РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КРЕДИТУ ЗА НОМЕРНОЮ СИСТЕМОЮ

Таблиця 9.6

РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КРЕДИТУ ЗА СИСТЕМОЮ БАЛІВ