5. За джерелами фінансування:

* внутрішні (власні) джерела фінансування (самофінансуван­ня) інвестицій фо­рмуються за рахунок фінансових ресурсів і внут­рішньогосподарських резер­вів підприємця-інвестора, головну роль серед яких, як правило, відіграє прибу­ток, що залишається у розпорядженні компанії (фірми) після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Відрахування з прибутку, спрямовані на ви­робничий розвиток, можуть бути використані на будь-які інвес­тиційні цілі.

Другим за вагомістю власним джерелом фінансування є амор­тизаційні від­рахування на основний капітал, їхній розмір залежить від обсягу основних фон­дів та інших активів (земельних ділянок, які є власністю підприємства, промис­лової власності у вигляді торговельної марки, патентів, інтелектуальної власно­сті (ноу-хау, програмні продукти, алгоритми тощо) та політики амортизації їх (використання різних методів амортизації).

Формування інших власних джерел фінансування, як правило, є предметом тактичного або оперативного планування. До них на­лежать грошові накопи­чення й заощадження підприємців; непрог-нозовані надходження на рахунок підприємства, наприклад безповоротні позики від зовнішніх джерел, благодійні внески, страхові виплати від страхування виробничої діяльності в разі настання страхового випадку через збитки, завдані власності підприємства; грошові суми, отримані як штрафи та неустойки; грошова позика у рідних і знайомих (викорис­товує третина підприємців малого біз­несу в Україні), а також завдяки збіль­шенню основного капіталу внаслідок поглинання (абсорбції) інших власників, злиття тощо.

Перспективними видами власних джерел фінансування є кош­ти, залучені підприємством для фінансування (самофінансуван­ня) інвестицій за рахунок проектного фінансування, факторингу, розвитку торговельно-збутової мережі тощо;

* позичкові джерела фінансування інвестицій формують пе­ реважно за рахунок позичкових коштів, головна роль серед яких належить довготерміновим кредитам банків.

До інших позикових джерел фінансування належать: емісія облігацій ком­панії, кредити з бюджету держави та позабюджет­них фондів інвестиційної під­тримки (вітчизняних інвестиційних, венчурних, пенсійних, страхових фондів і компаній, агенцій роз­витку й експортного кредитування тощо), а також кредити поста­чальників, покупців і підрядників.

Перспективними видами позикових джерел фінансування інвес­тицій є кошти, залучені підприємством для фінансування інвес­тицій за рахунок інвестиційного лізингу, інвестиційного селенгу франчайзингу, толлінгу, форфейтингу;

* залучені джерела фінансування інвестицій насамперед фор­муються за ра­хунок акціонерного капіталу шляхом емісії власних акцій, облігацій, інвести­ційних сертифікатів (для пайових інвести­ційних фондів), інших цінних паперів та розміщення їх на відпо­відних ринках, а також завдяки прирощенню акціоне­рного капіталу за рахунок збільшення котирувальної ціни акцій підприємства. Ці джерела можуть використовувати корпорації та їхні самостійні (дочірні) структури, створювані у формі акціонерних товариств.

Для підприємств інших організаційно-правових форм голов­ною формою за­лучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внес­ків (паїв) вітчизняних та іноземних інвесторів.

6. За способами фінансування (джерелом інвестицій є заоща­дження. Про­цес переміщення коштів від суб'єктів, які здійсню­ють заощадження, безпосе­редньо до позичальників, можна на­звати фінансуванням):

* пряме фінансування (прямий трансфер) - - це сукупність каналів пере­міщення грошових коштів безпосередньо від їхнього власника до позичальника (інвестора). Пряме фінансування поді­ляють на:

- капітальне фінансування — отримання коштів в обмін на право пайової уча­сті у власності. Основна форма такого фінансу­вання — випуск акцій;

- боргове фінансування — отримання коштів в обмін на зо­бов'язання повер­нення їх з відсотками (випуск облігацій, залу­чення кредитів тощо);

- непряме (опосередковане) фінансування — фінансування ін­вестиційного про­цесу за участі фінансових посередників. У цьо­му разі гроші залучають через по­середників (комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спі­льного інвесту­вання), які вкладають кошти у конкретні об'єкти.

Подібно до того, як реальні інвестиції у великих масштабах не можна здійснити без фінансових інвестицій, пряме інвестування потребує непрямого (опосередко­ваного).

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними на­прямами:

- інвестиційні операції із традиційними інструментами;

- придбання похідних цінних паперів (деривативів);

- депозитні операції підприємств;

- пайова участь у спільних підприємствах.

Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств останнім часом де­далі більше орієнтується на ринок цінних па­перів. Різні інструменти цього ринку становлять сьогодні близько 90 % загального обсягу фінансових інвестицій під­приємств.

Депозитні операції— одна з найефективніших форм викорис­тання тимчасово вільних грошових коштів підприємства. Депо­зитні операції використовують з ме­тою короткотермінового вкладення капіталу, але основним призначенням їх є ге­нерування інвестиційного прибутку.

Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подіб­на до реального інвестування, проте вона менш капіталомістка й значно оперативніша. Зазвичай інвестор, використовуючи таку форму фінансового інвестування, ставить за мету не так отри­мання високого прибутку, як прямий вплив на господарську діяль­ність підприємства.

Залежно від придбаних паперів фінансові інвестиції поділя­ють на пайові та боргові.

Пайові фінансові інвестиції:

* засвідчують право власності підприємства на частку в статут­ному капіталі емі­тента корпоративних прав;

*виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до ста­тутного капіталу інших підприємств;

* мають необмежений термін обігу;

* слугують отриманню підприємством доходів за рахунок ди­відендів або пе­репродажу чи отриманню доходів за рахунок зрос­тання ринкової вартості інвес­тицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не на­дають права вла­сності. До них належать інвестиції, які:

* виступають як боргові цінні папери (наприклад, облігації);

* мають боргове походження; мають визначений термін обігу;

* утримуються підприємством до погашення їх з метою отри­мання дохо­дів у вигляді відсотків або перепродажу й отримання доходів за рахунок зрос­тання ринкової вартості інвестицій.

Порядок обліку фінансових інвестицій і надання інформації про фінансові інвестиції у фінансовій звітності мають відповіда­ти вимогам Положення (ста­ндарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають дотримуватися ті підприємства, які володі­ють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, облігаціями державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, ство­рених на території Украї­ни та за кордоном.

Під час придбання всі інвестиції оцінюють і відображають у бухгалтерсь­кому обліку за собівартістю, що формується відповід­но до активів, що були пе­редані в оплату. Згідно із П(С)БО 12. існує три способи придбання фінансових інвестицій, які, за ви­значенням, мають охоплювати всі можливі варіанти ком­пенсації їхньої вартості:

1. за кошти;

2. в обмін на інші активи, відмінні від коштів;

3. в обмін на цінні папери власної емісії.

У разі придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівар­тості включа­ють: ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов'язкові платежі та інші витрати, безпосеред­ньо пов'язані з її придбанням.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюють шляхом обміну на ак­тиви, відмінні від коштів, собівартість фінансової інвестиції визначають за справедливою вартістю цих активів.

У разі придбання інвестиції шляхом обміну на цінні папери власної емісії собівартість визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість — формування статутного капіталу здійснюється за рахунок залучення ак­тиву у вигляді фінансової інвестиції.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточною чи довготерміновою є інвестиція.

Згідно з П(С)БО 12, всі поточні фінансові інвестиції на дату балансу відо­бражають за справедливою вартістю.

Справедлива вартість — це сума, за якою можна здійснити обмін активу або сплатити зобов'язання внаслідок операції між поінформованими, зацікав­леними і незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють із ринковою вартістю інвестицій.

Собівартість фінансової інвестиції може бути вищою або нижчою за спра­ведливу вартість. У цьому разі фінансові інвес­тиції підлягають переоціню­ванню. Якщо підприємство є влас­ником акціонерних капіталів кількох інших товариств, такі акції розглядають як інвестиційний портфель короткотермі­нових цінних паперів; якщо воно володіє поточними борговими зо­бов'язан­нями — як портфель боргових зобов'язань. Мірою змі­ни ринкової вартості переоцінюванню підлягає портфель, а не окрема інвестиція.

Оцінка довготермінових фінансових інвестицій залежить від різновиду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, а також від рівня впливу інвестора на операційну й фінансову ді­яльність підприємства, акції якого були придбані.

Завдяки фінансовим інвестиціям в акції підприємств можна отримати певні економічні вигоди для інвестора, зокрема дивіден­ди, встановлення контролю тощо. Розмір цих інвестицій визначає статус інвестора і слугує критерієм наяв­ності контролю підпри­ємства з його боку.

Основна інформація стосовно фінансових інвестицій в асо­ційовані й дочі­рні підприємства міститься в П(С)БО 12 «Фінан­сові інвестиції». Положення цього стандарту кореспондують із вимогами П(С)БО 19 «Об'єднання підпри­ємств» та 20 «Консолі­дована фінансова звітність».

Підприємство є дочірнім, якщо інвестор володіє понад 50 % його акцій і контролює діяльність об'єкта інвестування. Відпо­відно до п. 4 П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», контроль визначається як право здійснення вирі­шального впливу на фі­нансову, господарську і комерційну політику підпри­ємства з метою одержання вигод від його діяльності. У цьому пункті та­кож зазначено, що дочірнє підприємство - - це підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) під­приємства.

Наявність контролю з боку інвестора передбачає:

* превалювання у статутному капіталі дочірнього підприємства;

* право керівництва фінансовою та виробничою політикою підприємства;

* право призначення або заміни більшості членів ради дирек­торів;

* право подавати більшість голосів на зборах правління або рівнозначного органу управління іншого підприємства.

Асоційоване підприємство — це підприємство, в якому інвес­торові нале­жить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора (п. 4 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові резуль­тати»).

Вважають, що інвестор може лише суттєво впливати на діяль­ність асоційо­ваного підприємства, не маючи змоги контролювати його. Суттєвий вплив — це повноваження брати участь у визначенні фінансової, господарської й комерційної політики (п. З П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»).

Суттєвий вплив на діяльність асоційованого підприємства пе­редбачає:

* представництво головного підприємства у раді директорів асоційованого підприємства;

* участь головного підприємства у прийнятті рішень асоційо­ваним підпри­ємством;

* укладення важливих фінансово-господарських угод між підприємствами;

• облік управлінського персоналу;

• забезпечення інформацією, потрібною для виробничої, ко­мерційної й фі­нансової діяльності.

Відповідно до П(С)БО 12, облік фінансових інвестицій в асо­ційовані й дочі­рні підприємства здійснюють методом участі в ка­піталі та методом собіварто­сті.

Метод участі в капіталі-- це метод обліку інвестицій, за яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збіль­шення або зменшення частки інвесто­ра у власному капіталі об'єкта інвесту­вання;

Облік фінансових інвестицій у дочірнє підприємство здійс­нюють за мето­дом участі в капіталі в окремій фінансовій звітності. Материнське підприємство, крім власної звітності, складає й по­дає також консолідовану фінансову звіт­ність, до якої включає показники звітів дочірніх підприємств.

Метод участі в капіталі передбачає, що балансова вартість фі­нансових інвес­тицій збільшується (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора в чис­тому прибутку (збитку) об'єкта інвесту­вання за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Одночасно балансова вартість змен­шується на суму визнаних дивідендів від об'єкта інвестування.

Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображають за вартістю, визначеною з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестуван­ня, крім тих, що є результатом операцій між інвестором та об'­єктом інвестування.

Метод собівартості використовують, коли:

• фінансові інвестиції придбані й утримуються суто для про­дажу впродовж дванадцяти місяців від дати придбання їх;

• асоційоване чи дочірнє підприємство здійснює діяльність за умов, що об­межують його здатність передавати кошти інвес­торові впродовж періоду, який перевищує дванадцять місяців.

Цей метод полягає у тому, що інвестор відображає інвестиції у дочірнє або асоційоване підприємство за собівартістю і визнає прибуток лише в сумі диві­дендів, отриманих від такого підпри­ємства на акумульований чистий прибу­ток об'єкта інвестуван­ня, який виникає після дати придбання акцій інвесто­ром. Диві­денди, отримані понад такий прибуток, зменшують балансову вар­тість інвестицій. Суму зменшення балансової вартості фі­нансових інвестицій на дату балансу відображають у складі ін­ших витрат.

Інвестиції в облігації розглядають у П(С)БО окремо, бо вони передбачають особливий підхід до оцінки їх на дату балансу.

Інвестор зазвичай купує облігації з метою одержання прибутку на тимчасово вкладені грошові кошти і забезпечення менш ризи-кового, порівняно з акціями, отримання доходу у вигляді відсотків.

Довготермінові облігації передбачають періодичне одержання відсотків від­повідно до номінальної відсоткової ставки й відшко­дування власникам номіна­льної вартості під час погашення. На момент купівлі суттєвою є ринкова вар­тість облігацій, що може відрізнятися від номінальної (бути вищою або ниж­чою), тобто облігацію купують із премією або дисконтом.

Для оцінки боргових інвестицій (облігацій) на дату балансу передбачено ме­тод оцінки АСФІ (амортизована собівартість фі­нансових інвестицій).

Амортизована собівартість фінансових інвестицій— це со­бівартість фі­нансових інвестицій з урахуванням часткового спи­сання їх унаслідок змен­шення корисності, збільшеної (зменше­ної) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії):

Дисконт та премію амортизує інвестор упродовж періоду від дати при­дбання до дати погашення за ефективною ставкою від­сотка, визначати яку мо­жна за формулою:

де ЕСВ — ефективна ставка відсотка;

РСВ — річна сума відсотка (номінал, помножений на відсот­кову ставку);

РСД, РСП — річна сума дисконту, річна сума премії. Ці показ­ники визнача­ють шляхом ділення загальної суми дисконту (пре­мії) на кількість років по­зики;

РВО — ринкова вартість облігацій;

НВО — номінальна вартість облігацій.

Суму амортизації дисконту або премії нараховують одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що під­лягає отриманню, та відобра­жають у складі інших фінансових до­ходів або інших фінансових витрат з одноча­сним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Таким чином, інвестор зобов'язаний щороку до моменту по­гашення облігації амортизувати одержану суму премії чи дисконту, що призведе до зменшення со­бівартості (у раз амортизації премії) чи збільшення її (у разі амортизації диско­нту). В такий спосіб со­бівартість облігації поступово доводять до номінальної вартості, а на дату погашення вона сягне відповідної величини.

Міжнародна практика передбачає два методи амортизації -прямолінійний та метод ефективної ставки відсотків. В Україні перевагу віддають остан­ньому, оскільки він вважається точнішим і методологічно правильним.