2.3 Внутрішні механізми фінансової стабілізації

Цілі антикризового фінансового управління конкретизуються відповідно до масштабів кризового стану підприємства. Вони повинні враховувати також прогноз розвитку основних чинників, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З урахуванням цих умов АУП на даному етапі може бути направлений на реалізацію принципових цілей, адекватних масштабам кризового стану підприємства:

• усунення неплатоспроможності підприємства;

• відновлення фінансової стійкості підприємства (забезпечення його фінансової рівноваги в короткостроковій перспективі);

• зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного зростання підприємства (досягнення його фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі).

Основна роль в системі антикризового управління підприємством відводиться широкому використанню внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Це пов'язано з тим, що успішне застосування цих механізмів дозволяє не тільки зняти стрес загрози банкрутства, але і значною мірою позбавити підприємство від необхідності використання позикового капіталу, прискорити темпи його економічного розвитку.

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється по таких основних етапах:

1. Усунення неплатоспроможності.

2. Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги).

3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.

У якому б ступені не оцінювався за наслідками діагностики банкрутства масштаб кризового стану підприємства, найбільш невідкладним завданням в системі заходів фінансової його стабілізації є відновлення можливості до здійснення платежів по своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях з тим, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.

Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунена протягом короткого періоду за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових операцій, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства.

Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження средньовзвішеної вартості використовуваного капіталу і постійного зростання своєї ринкової вартості. Це завдання вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення певних коректив до окремих параметрів фінансової стратегії підприємства. Скоректована з урахуванням сприятливих чинників фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи стійкого зростання його операційної діяльності при одночасній нейтралізації загрози банкрутства в майбутньому періоді.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають визначені її внутрішні механізми: оперативний, тактичний і стратегічний.

Оперативний механізм фінансової стабілізації є захисною реакцією підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений яких-небудь наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації в переважному вигляді є наступальною тактикою, направленою на подолання несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації є виключно наступальною стратегією фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підпорядковану цілям прискорення економічного зростання підприємства.

1. Оперативний механізм фінансової стабілізації є системою заходів, направленою, з одного боку, на підвищення розміру поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань підприємства в короткостроковому періоді, а з іншого боку, — на збільшення суми грошових активів, що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань. Принцип „відсікання зайвого", що лежить в основі цього механізму, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб (що виникають відповідно фінансовим зобов'язанням), так і окремих видів ліквідних активів (з метою їх термінової конверсії в грошову форму). Вибір відповідного напряму оперативного механізму фінансової стабілізації диктується характером реальної неплатоспроможності підприємства, індикатором якої служить коефіцієнт чистої поточної платоспроможності. На відміну від раніше розглянутого традиційного коефіцієнта поточної платоспроможності підприємства, він вимагає додаткового корегування як складу оборотних активів, так і складу короткострокових фінансових зобов'язань.

Зі складу оборотних активів виключається наступна неліквідна (у короткостроковому періоді) їх частина:

• безнадійна дебіторська заборгованість;

• неліквідні запаси товарно-матеріальних цінностей;

• витрати майбутніх періодів.

Зі складу короткострокових фінансових зобов'язань виключається внутрішня їх частина, яка може бути перенесена на період завершення фінансової стабілізації:

• розрахунки по нарахованих дивідендах і відсотках;

• розрахунки з дочірніми підприємствами (філіями).

На основі внесення цих коректив коефіцієнт чистої поточної платоспроможності визначається по формулі:

КЧПП = (ОА - ОАн ) / (КФЗ - КФЗн),

де КЧПП — коефіцієнт чистої поточної платоспроможності підприємства в умовах його

кризового розвитку; ОА— сума всіх оборотних активів підприємства; ОАн — сума неліквідних (у короткостроковому періоді) оборотних активів підприємства; КФЗ— сума всіх короткострокових (поточних) фінансових зобов'язань підприємства; КФЗн — сума внутрішніх короткострокових (поточних) фінансових зобов'язань підприємства, погашення яких може бути відкладене до завершення його фінансової стабілізації.

Основні напрями оперативного механізму фінансової стабілізації підприємства

Забезпечення прискореного скорочення розміру короткострокових фінансових зобов'язань

Основним змістом оперативного механізму фінансової стабілізації є забезпечення збалансованості грошових активів і короткострокових фінансових зобов'язань підприємства, що досягається різними методами залежно від умов реального фінансового стану підприємство

Прискорена ліквідність оборотних активів, що забезпечує зростання позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• ліквідації портфеля короткострокових фінансових вкладень;

• прискорення інкасації дебіторської заборгованості;

• зниження періоду надання товарного (комерційного) кредиту;

• збільшення розміру цінової знижки при здійсненні готівкового розрахунку за продукцію, що реалізовується;

• зниження розміру страхових запасів товарно-матеріальних цінностей;

• зниження ціни важколіквідних видів запасів товарно-матеріальних цінностей до рівня ціни попиту із забезпеченням подальшої реалізації та інших.

Прискорене часткове дезінвестування необоротних активів, що забезпечує зростання позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• реалізації высоліквідної частини довгострокових фінансових нструментів інвестиційного портфеля;

• проведення операцій поворотного лізингу, в процесі яких раніше придбані у власність основні засоби продаються лізингонадавачеві з одночасним оформленням договору їх фінансового лізингу;

• прискореного продажу невживаного устаткування по цінах попиту на відповідному ринку;

• оренда устаткування, що раніше намічалося до придбання в процесі оновлення основних засобів, і інших.

Прискорене скорочення розміру короткострокових фінансових зобов'язань, що забезпечує зниження об'єму негативного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

•подовження терміну короткострокових фінансових кредитів;

• реструктуризації портфеля короткострокових фінансових кредитів з переоформленням окремих з них у довгострокові;

• збільшення періоду товарного (комерційного) кредиту, що надається постачальниками;

• відстрочення розрахунків по окремих формах внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства та інших.

Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо усунена поточна неплатоспроможність підприємства, тобто об'єм надходження грошових коштів перевищив об'єм невідкладних фінансових зобов'язань в короткостроковому періоді. Це означає, що загроза банкрутства підприємства в поточному відрізку часу ліквідована, хоча і носить, як правило, відкладений характер.

2. Тактичний механізм фінансової стабілізації є системою заходів, направлених на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді. Модель фінансової рівноваги підприємства має наступний вигляд

Чпо+АТ+ΔАК+ΔВФР = ΔІВК+ДФ+ПУП+СП+ΔРФ ,

де Чп0 — чистий операційний прибуток підприємства; АТ — сума амортизаційних відрахувань; ΔАК— сума приросту акціонерного (пайового) капіталу пpи додаткової емісії акцій (збільшенні розмірів пайових внесків до статутного фонду); ΔВФР— приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел; ΔІВК — приріст об'єму інвестицій, що фінансуються за рахунок власних джерел; ДФ— сума дивідендного фонду (фонду виплат відсотків власникам підприємства на вкладений капітал); ПУП — об'єм програми участі найнятих робітників у прибутку (виплат за рахунок прибутку); СП — об'єм соціальних, екологічних і інших зовнішніх програм підприємства, що фінансуються за рахунок прибутку; ΔРФ— приріст суми резервного (страхового) фонду nідприємства.

Ліву частину формули складають всі джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства, а праву — всі напрями використання цих ресурсів. Тому в спрощеному вигляді модель фінансової рівноваги підприємства, до досягнення якої підприємство прагне в кризовій ситуації, може бути представлена в наступному вигляді:

Огвфр = Освфр,

де Огвфр — можливий об'єм генерування власних фінансових ресурсів підприємства;

Освфр — необхідний об'єм споживання власних фінансових ресурсів підприємства.

З урахуванням можливих об'ємів генерування і витрачання власних фінансових ресурсів варіанти моделей фінансової рівноваги підприємства можуть бути виражені графічно.

Лінія фінансової рівноваги підприємства проходить через поля А1; А5 і А9. Ці поля називаються „Полями фінансової рівноваги", оскільки в них необхідний об'єм споживання власних фінансових коштів (що інвестуються в приріст оборотних і необоротних активів і витрачаються в процесі невиробничого використання прибутку) практично відповідає об'єму власних фінансових ресурсів, що генеруються. Іншими словами, в цих полях економічний розвиток підприємства забезпечується на принципах самофінансування. Для підприємств, що не стикаються із загрозою банкрутства, така фінансова модель розвитку представляється найбільш оптимальною.

В умовах кризового розвитку відновлення фінансової стійкості можливе лише при знаходженні підприємства в полях А2; A3 і А6 (при цьому найбільш високі темпи такого відновлення будуть в полі A3). У всіх цих полях об'єм генерування власних фінансових ресурсів перевищує об'єм додаткового їх споживання, що дозволяє підприємству понизити питому вагу використовуваного позикового капіталу. Ця модель антикризового фінансового управління базується на нерівності Огвфр>Освфр_..

Що стосується полів А4; А7 і А8, то тривале знаходження в них сприятиме подальшому поглибленню кризового стану підприємства (особливо в полі А7), оскільки в цьому випадку його економічний розвиток супроводжуватиметься подальшим зростанням питомої ваги позикового капіталу і зниженням фінансової стійкості.

Всі заходи повинні бути направлені на забезпечення нерівності: Огвфр>Освфр . Проте в реальній практиці можливості істотного збільшенні об'єму генерування власних фінансових ресурсів в умовах кризового розвитку обмежені. Тому основним напрямом забезпечення досягнення точки фінансової рівноваги підприємством в кризових умовах є скорочення об'єму споживання власних фінансових ресурсів (правої частини нерівності). Таке скорочення пов'язане із зменшенням об'єму як операційної, так і інвестиційної діяльності підприємства і тому характеризується терміном „стиснення підприємства».

„Стиснення підприємства" в процесі забезпечення вищенаведеної нерівності повинне супроводжуватися заходами по забезпеченню приросту власних фінансових ресурсів. Чим більшою мірою підприємство зможе забезпечити позитивний розрив відповідних грошових потоків цієї нерівності, тим швидше воно досягне точки фінансової рівноваги в процесі виходу з кризового стану.

Збільшення об'єму генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок наступних основних заходів:

• оптимізації цінової політики підприємства, що забезпечує додатковий розмір операційного доходу;

• скорочення суми постійних витрат (включаючи скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт і т.п );

• зниження рівня змінних витрат (включаючи скорочення виробничого персоналу основних і допоміжних підрозділів; підвищення продуктивності праці і тому подібне);

• здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує мінімізацію податкових платежів по відношенню до суми доходу і прибутку підприємства (направленої на зростання суми чистого прибутку підприємства);

• проведення прискореної амортизації активної частини основних коштів з метою зростання об'єму амортизаційного потоку;

• своєчасної реалізації майна, що має високий знос або не вживається;

• здійснення ефективної емісійної політики за рахунок додаткової емісії акцій (або залучення додаткового пайового капіталу) і інших.

Скорочення необхідного об'єму споживання власних фінансових ресурсів досягається за рахунок наступних основних заходів:

• зниження інвестиційної активності підприємства у всіх основних її формах;

• забезпечення оновлення операційних необоротних активів переважно за рахунок їх оренди (лізингу);

• здійснення дивідендної політики, адекватної кризовому фінансовому розвитку підприємства, з метою збільшення чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток;

• скорочення об'єму програми участі найнятих робітників в прибутку (в період кризового розвитку повинні бути істотно понижені суми преміальних виплат за рахунок цього джерела);

• відмови від зовнішніх соціальних і інших програм підприємства, що фінансуються за рахунок його прибутку;

• зниження розмірів відрахувань в резервний і інші страхові фонди, здійснювані за рахунок прибутку, та інші.

3. Стратегічний механізм фінансової стабілізації є системою заходів, направлених на підтримку досягнутої фінансової рівноваги підприємства в тривалому періоді. Цей механізм базується на використанні моделі стійкого економічного зростання підприємства, що забезпечується основними параметрами його фінансової стратегії.

Модель стійкого економічного зростання має різні математичні варіанти залежно від використовуваних базових показників фінансової стратегії підприємства. Проте, враховуючи, що всі ці базові показники кількісно і функціонально взаємозв'язані, результати розрахунку основного шуканого показника — можливого для даного підприємства темпу приросту об'єму реалізації продукції (тобто об'єму операційної його діяльності) — залишаються незмінними.

Розглянемо найбільш простій варіант моделі стійкого економічного зростання підприємства, що має наступний вигляд:

ΔОР = ( ЧПхККПхА/ВКхКОа) / ОР,

де ΔОР — можливий темп приросту об'єму реалізації продукції, що не порушує фінансову рівновагу підприємства, виражений десятковим дробом; ЧП — сума чистого прибутку підприємства; ККП — коефіцієнт капіталізації чистого прибутку, виражений десятковим дробом; А — вартість активів підприємства; КОа — коефіцієнт оборотності активів в разах; ОР — об'єм реалізації продукції; ВК — сума власного капіталу підприємства.

Для економічної інтерпретації цієї моделі розкладемо її на окремі складові. В цьому випадку модель стійкого економічного зростання підприємства отримає наступний вигляд:

ΔОР = (ЧП/ОР) х ККП х (А / ВК) х КОа.

Можливий темп приросту об'єму реалізації продукції, що не порушує фінансову рівновагу підприємства, складає добуток наступних чотирьох коефіцієнтів, досягнутих при рівноважному його перебуванні на попередньому етапі антикризового управління: 1) коефіцієнта рентабельності реалізації продукції; 2) коефіцієнта капіталізації чистого прибутку; 3) коефіцієнта левериджа активів (він характеризує „фінансовий важіль", з яким власний капітал підприємства формує активи, використовувані в його господарській діяльності); 4) коефіцієнта оборотності активів.

Якщо базові параметри фінансової стратегії підприємства залишаються незмінними в майбутньому періоді, розрахунковий показник складатиме оптимальне значення можливого приросту об'єму реалізації продукції. Будь-яке відхилення від цього оптимального значення буде або вимагати додаткового залученні фінансових ресурсів (порушуючи фінансову рівновагу), або генерувати додатковий об'єм цих ресурсів, не забезпечуючи ефективного їх використання в операційному процесі.

Якщо ж за умовами кон'юнктури товарного ринку підприємство не може вийти на запланований темп приросту об'єму реалізації продукції або, навпаки, може істотно його перевищити, для забезпечення нового ступеня фінансової рівноваги підприємства в параметри його фінансової стратегії повинні бути внесені відповідні корективи (тобто змінені значення окремих базових фінансових показників).

Модель стійкого економічного зростання є регулятором оптимальних темпів розвитку об'єму операційної діяльності (приросту об'єму реалізації продукції) або в зворотному її варіанті — регулятором основних параметрів фінансового розвитку підприємства (відображуваних системою розглянутих коефіцієнтів). Вона дозволяє закріпити досягнуту на попередньому етапі антикризового управління підприємством фінансову рівновагу в "довгостроковій перспективі його економічного розвитку.

Можливі варіанти управлінських рішень, що забезпечують різний темп приросту об'єму реалізації продукції на основі моделі стійкого економічного зростання

Змінюючи параметри фінансової стратегії підприємства, можна відповідним чином змінювати оптимальний темп приросту об'єму реалізації продукції, зберігаючи при цьому досягнуту (базову) фінансову рівновагу.

По стратегічному механізму фінансової стабілізації підприємства можна зробити наступні основні виводи:

1. Максимальний період безкризисного розвитку при досягнутому рівноважному фінансовому стані підприємства визначається періодом відповідності темпів приросту об'єму реалізації продукції їх значенням, розрахованим по моделі стійкого економічного зростання. Будь-яке відхилення від розрахункових значень цього показника приводить до втрати підприємством стану фінансової рівноваги.

2. Стійке економічне зростання підприємства забезпечується наступними основними параметрами його фінансового розвитку:

• коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції;

• політикою розподілу прибутку (відображається коефіцієнтом капіталізації чистого прибутку);

• політикою формування структури капіталу (відбиваною коефіцієнтом фінансового левериджа) або, відповідно, політикою фінансування активів (відбиваною коефіцієнтом левериджа активів);

•політикою формування складу активів (відбиваною коефіцієнтом оборотності активів).

Змінюючи перераховані параметри фінансової стратегії підприємства можна добитися прийнятних темпів його економічного розвитку в умовах фінансової рівноваги.

3. Всі параметри моделі стійкого економічного зростання мінливі в часі і в цілях забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично коректуватися з урахуванням внутрішніх умов його розвитку, зміни кон'юнктури фінансового і товарного ринків і інших чинників зовнішнього середовища.

Виходячи з цих висновків в параметри фінансової стратегії підприємства в процесі антикризового управління і в ході подальшого його розвитку вносяться необхідні корективи, що задаються можливими темпами приросту об'єму реалізації продукції. Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо в результаті прискорення темпів стійкого економічного зростання підприємства забезпечується відповідне зростання його ринкової вартості в довгостроковій перспективі.

Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок використання внутрішніх механізмів і фінансових резервів, підприємство вимушене удатися до зовнішньої допомоги, яка зазвичай приймає форму його санації. Санація підприємства може проводитися як до, так і в процесі провадження справи про банкрутство. У першому випадку підприємство само може виступити ініціатором своєї санації і вибору її форм. В процесі санації необхідно обгрунтувати вибір найбільш ефективних форм (включаючи форми, пов'язані з реорганізацією підприємства) з тим, щоб в можливо коротші терміни досягти фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства підприємства.