4.3. Сутність податкової системи, принципи її побудови, види податків і джерела їх сплати

Основним джерелом існування держави і виконання нею своїх функ­цій є податки.

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів являє собою податкову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних осіб до доходу бюджету являє собою сис­тему оподаткування.

Визначальною основою побудови податкової системи є обсяг витрат бюджету. Види податків і їх обсяг у державі встановлюються з метою по­криття його витрат. Виходячи з цього податки є вторинними по відношен­ню до витрат бюджету. Збалансування обсягу податків і податкових пла­тежів, що надходять до бюджету, з обсягом бюджетних витрат держави -основне завдання державних фінансових органів. Бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і витрат. Однак не слід знімати і проблему бюджетного дефіциту. Він є в розвинених краї­нах, є й в Україні. Різниця полягає лише в тому, які розміри цього дефіци­ту, його причини, джерела покриття і канали використання в тих чи інших країнах. Світова практика показує, що нормальним явищем в економіці є такий стан, коли розмір дефіциту бюджету складає 2-3% від ВВП.

Правову основу податкової системи складають відносини власності. Форма власності - державна чи приватна - визначає право держави на доходи.

До вихідних принципів побудови податкової системи належать: фор­мування доходів бюджету в процесі перерозподілу ВВП; встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом для господарюю­чих суб'єктів усіх форм власності; встановлення оптимального співвідно­шення між величиною доходу, що стягується з підприємств, і що залиша­ється у них на власний розвиток виробництва, соціальної сфери і матеріа­льного стимулювання працівників.

У залежності від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень гро­шових коштів. До них належать такі податки: на прибуток, на транспортні засоби, на землю, прибутковий податок з доходів громадян та ін. Ці подат­ки встановлюються безпосередньо на доход або майно платника, і їх роз­мір залежить від обсягу об'єкта оподаткування. Чим більший об'єкт опо­даткування, тим, при однаковій ставці, більша сума податку, і навпаки.

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари і по­слуги і оплачуються покупцем в їх цінах або тарифах, а до бюджету спла­чуються продавцями товарів і послуг. У цьому випадку покупець сплачує податки продавцеві в цінах на товари і послуги, які у нього купує, а прода­вець згодом перераховує їх державі. Зв'язок тут між платником податку* (споживачем товару) і державою опосередкований - через об'єкт оподат­кування. До непрямих податків належать податок на додану вартість, ак­цизний збір, митні збори. Розмір цих податків, при постійних ставках (та­рифах), залежить від кількості і вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи - це податки, що стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток, прибутковий податок з доходів громадян.

Податки на споживання - це податки, що стягуються з покупців у цінах на товари та послуги, які купуються. До цих податків належать пода­ток на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно - це податок, що встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб. Наприклад, податок на транспортні за­соби та інші самохідні машини та механізми.

У залежності від рівня державних структур, які встановлюють подат­ки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві

Загальнодержавні податки - це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них на­лежать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на зем­лю, податок на транспортні засоби й інші самохідні машини та механізми, податок на промисел, прибутковий податок з доходів громадян та ін.

Місцеві податки - це податки, які встановлюють місцеві органи вла­ди, і вони є обов'язковими для сплати на даній території. До місцевих по­датків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів: готельний, ринковий, курортний, збір за видачу ордера на квартиру та ін.

У залежності від напрямку використання податки поділяються на за­гальні та цільові (спеціальні).

Загальні податки - це податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання ор­ганів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, прибутковий податок з доходів громадян, акцизний збір тощо.

Цільові (спеціальні) податки - це податки, які встановлюють для фі­нансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, введенням державного земе­льного кадастру, землевпорядкуванням та ін.

Кожен вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати. Джерела сплати податків і податкових платежів - це доход їх платни­ка, з якого сплачуються відповідні податки і платежі. Джерело може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (наприклад, коли опо­датковується сам доход - прибуток, то об'єкт оподаткування та джерело збігаються), а може й не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу приклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується з доходу). Формування джерел сплати податків пов'язане з виробництвом і розподілом національного доходу. Під час розподілу виробленого національного доходу формується фонд оплати праці працівників і чистий доход підприємства, які є джерелом сплати податків. На сьогодні розрізняють чотири види доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький доход.

Рента - це доход господарюючих суб'єктів, отримання якого обумо­влено факторами, що не залежать від їх діяльності. Цей доход приносить, як правило, такий фактор виробництва, як земля, що включає всі її приро­дні ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин і т.д.). Дже­рела створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях вона створюється на підприємствах, що розташовані в більш сприятливих умо­вах виробництва (менша глибина покладу й більша товща шару, близьке розташування споживачів і т.д.), які дозволяють добувати дешевшу проду­кцію в порівнянні з аналогічними підприємствами, які знаходяться в гір­ших умовах. Рента, яку отримує господарюючий суб'єкт як доход, вно­ситься ним до бюджету у вигляді відповідного платежу.

Процент - це доход на вкладений капітал або інвестовані ресурси (кошти виробництва та ін.). Цей доход можуть отримувати як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як пря­мих, так і непрямих податків.

Заробітна плата - доход, якій сплачується працівникам за викорис­тання їх праці (робочої сили). Вона є часткою національного доходу, який надходить до особистого споживання. Цей доход може бути джерелом сплати також як прямих (прибуткового податку), так і непрямих (ПДВ, акцизу) податків.

Підприємницький доход - це доход, який отриманий в результаті підприємницької діяльності, він є джерелом сплати прямих податків під­приємців - податку на прибуток та ін..