Типи та моделі податкових систем в зарубіжних країнах

Податкові системи країн світу формувались під впливом різних економічних, політичних і соціальних умов. По системі податків, їх структурі та порядком стягнення, ставкам, фіскальним повноваженням різних рівнів влади, податковій базі, сфері дії податків, податковим пільгам такі системи істотно відрізняються одна від іншої.

Найважливіше значення для визначення типізації податкової системи держави має її національний або адміністративно-територіальний устрій. Форма державного устрою – це національно-територіальна і адміністративно-територіальна організація державної влади, яка включає в себе співвідношення частини держави і її органів між собою і з державою в цілому

Саме форма державного устрою багато в чому визначає правове положення складових частин тієї або іншої країни, а також розмежування повноважень центральних і місцевих органів влади у формуванні бюджетів за допомогою оподаткування. На цій підставі виділяють системи податків і зборів трьох типів: федеративних, конфедеративних і унітарних держав Системи податків і зборів першого типу існують в Австралії, Бразилії, Німеччини, Іспанії, Канаді, Російській Федерації і США, тому що всі ці держави мають федеративний устрій. Конфедеративні риси має система податків і зборів Швейцарії. У Азербайджані, Великобританії, Італії, Китаї, Франції, Швеції, Японії, Україні та у ряді інших країн склалися системи податків і зборів третього типу.

Побудова податкових систем у федеративних і конфедеративних державах в значній мірі обумовлена специфічною формою їх державного устрою. У даному випадку маються на увазі особливості побудови держав, що містять у собі самостійні складові частини (штати, території, кантони, землі, республіки), тому що питання державного устрою зводиться , насамперед, до порядку розподілу державної влади в центрі і на місцях, у тому числі до визначення повноважень, пов'язаних із встановленням, зміною, скасуванням та стягненням податків і зборів, інших обов’язкових платежів.

В основі побудови податкових систем федеративних держав покладено податковий федералізм, що представляє собою систему принципів діяльності і розмежування компетенції органів центральної і регіональної влади в сфері податкових правовідносин. Підходи держав при розмежуванні податкових повноважень різняться в силу особливостей їх формування і правових традицій. Один із підходів, що знайшов застосування у ФРН, ґрунтується на наданні великих повноважень щодо питань оподаткування федеральній владі, причому землі обмежені в праві встановлення податків, аналогічних федеральним. Проте землі здійснюють стягнення федеральних і місцевих податків, кошти від яких перерозподіляються між федеральним і земельними бюджетами на основі принципу «вирівнювання» їх доходів. Другий підхід, що діє в США, дозволяє наділення штатів правом формування власних податкових систем на основі власного законодавства. Зокрема, прибуткове оподаткування здійснюється одночасно на федеральному рівні і на рівні штатів.

У такій конфедеративній державі, як Швейцарія, використовується особливий підхід, відмінний від двох попередніх. Він полягає в тому, що кантони, що утворюють конфедерацію і є суверенними територіями, самостійно визначають межі компетенції центральної влади в питаннях встановлення та стягнення податків. Фактично в цьому випадку можна вести мову про делегування кантонами центру частини своїх повноважень з питань оподаткування.

Унітарні держави, а їх у світі більшість, являють собою суцільні державні утворення. Їх адміністративно-територіальні одиниці суверенними правами, як правило, не наділені, тому цілком підпорядковані центральним органам влади, у тому числі й з питань оподаткування.

Наявність складових частин в устрої федеративних і конфедеративних держав, призводить до необхідності формування не тільки державних і місцевих, але також і регіональних бюджетів. Це, в свою чергу, означає, що поряд із центральними і місцевими податками в податкових системах таких держав повинні бути регіональні податки. От чому податкові системи федерацій і конфедерацій є трьохрівневими.

Так, податкова система Німеччини складається з загальних податків, федеральних податків та податків общин. Податкова система Іспанії включає в себе федеральні, регіональні, та місцеві податки. Таку ж структуру має податкова система Російської Федерації. Податкова система Канади представлена федеральним, провінціальним та місцевим рівнями. В Австралії та США функціонують федеральні податки, податки штатів, та місцеві податки.

Податкові системи таких держав, здебільшого дворівневі і складаються з центральних або загальнодержавних податків і зборів та місцевих податків. В унітарних державах, що мають у своєму складі автономні національні утворення, податкові системи можуть включати додатковий рівень оподаткування на відповідній території. Так податкова система Франції, Китаю та Великобританії складається з центральних та місцевих податків і зборів. Податкові системи Республіки Білорусь, Киргизстану, Таджикистану сформовані з загальнодержавних податків і зборів та місцевих податків і зборів.

В Україні Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII з наступними змінами та доповненнями закріпив дворівневу податкову систему, яка складається з загальнодержавних та місцевих податків і зборів.

При створенні своїх податкових систем держави можуть покладати в їх основу різноманітні параметри, наприклад такі, як співвідношення сукупності податкових надходжень до ВВП, загальну кількість і склад податків, прогресивність, пропорційність або регресивність податкових ставок, пріоритетність оподаткування визначених категорій платників податків або сфер господарської діяльності, розподіл податкових доходів між бюджетами різних рівнів, тощо. Одним із найважливіших параметрів, який багато в чому визначає податкову систему тієї або іншої країни, є співвідношення прямого і непрямого оподаткування. В залежності від того, яку частку складають ті чи інші види податків і зборів у загальному обсязі податкових надходжень, виділяють чотири основних моделі системи податків і зборів. Умовно вони іменуються англосаксонською, євроконтинентальною, латиноамериканською і змішаною моделями оподаткування.

Англосаксонська модель оподаткування існує в таких державах, як Австралія, Великобританія, Канада і США. В її основі лежить прибуткове оподаткування, тобто стягнення прямих податків із фізичних осіб. Частка непрямих податків у доходах цих країн невелика. Так, у США надходження від стягнення прибуткового податку з населення складають 44% бюджетних доходів, у федеральному бюджеті на цей податок припадає більш 80 % надходжень.

Євроконтинентальна модель оподаткування характеризується значною часткою непрямого оподаткуванням і високої долі відрахувань на соціальне страхування. Подібні моделі систем податків і зборів існують в Австрії, Бельгії, Німеччини, Нідерландах, Франції й Італії. Наприклад, у 2000 році загальний обсяг податкових надходжень державного бюджету Італії склав 596 трлн. італійських лір, із яких на прямі податки прийшлося 315 трлн лір (52,8%), а на непрямі податки - 281 трлн лір (47,2 %). У Німеччині частка відрахувань на соціальне страхування складає 45 % надходжень до бюджету, надходження від непрямих податків -22%, а на прямі податки припадає лише 17%.

Латиноамериканська модель оподаткування ґрунтується на непрямому оподаткуванні, яке є найбільш ефективним в умовах високої інфляції. Крім того, до уваги береться та обставина, що непрямі податки краще збираються і контролюються. Це є суттєвим для тих країн, що не мають потужного податкового апарату. Наприклад, частки непрямих податків в доходах бюджетів складають у Болівії 42%, у Чилі -46%, а в Перу -49% .

Змішана модель оподаткування поєднує в собі риси всіх згаданих моделей. До числа держав із змішаною моделлю відносяться ті, системи оподаткування яких не можуть бути однозначно віднесені до вище зазначених моделей оподаткування. Змішаною можна визнати модель оподаткування, що сформувалась в Японії. У цій країні структура податкових надходжень у цілому приблизно така ж, як і в державах, що мають англосаксонську модель оподаткування. Проте на відміну від них у Японії пріоритет наданий не прибутковому оподатковуванню, а стягненню страхових внесків. Нашу державу теж можна віднести до змішаної моделі оподаткування. Податкова система України знаходиться на стадії реформування і тому конкретно визначити, які податки мають перевагу, складно. Але Україна, як і більшість європейських держав, прагне до переваги прямих податків над непрямими.

Можливі й інші варіанти моделювання систем оподаткування. Окремі держави з числа тих, що по різних причинах мають порівняно низький податковий потенціал, пішли шляхом відмови від стягнення звичайних податків і взяли за основу пільгову (офшорну) модель оподаткування. В даний час у світі нараховується біля 60 країн, що обрали подібну модель.

Побудова податкових систем на основі пільгового оподаткування неоднозначно сприймається світовим співтовариством. Здебільшого країни, на території яких стягуються звичайні податки і збори, ставляться негативно до встановлення винятково пільгового податкового режиму в офшорних зонах, розцінюючи такі дії як несумлінну податкову конкуренцію. Це пояснюється тим, що в результаті подібної практики їх власні податкові надходження істотно скорочуються через перехід потенційних платників податків в офшорні юрисдикції.

Втім, варто враховувати, що пільгова модель застосовується також на частині територій тих держав, які у цілому використовують традиційні підходи в оподатковуванні.