logo
Порівняльно податкове право

Система штатних і місцевих податків

В американській традиції організації державних фінансів відсутнє поняття зведеного або консолідованого бюджету як предмету законодавчих актів, фінансово-економічного аналізу чи показника офіційної статистики. Всі ланки бюджетної системи США автономні, формально незалежні одна від одної. Ця традиція походить із двох джерел: американської історії та національної ментальності.

Справа в тому, що на початках своєї історії США склалися з окремих англійських колоній у Північній Америці, котрі об’єдналися в процесі боротьби за незалежність. Згідно 10-ї поправки до конституції (в складі Білля по права), прийнятої в 1788 р., „повноваження, не делеговані Сполученим Штатам конституцією та не заборонені нею для штатів, закріплені відповідно за штатами або за народом”. Отже, за основним законом, владні права урядів штатів і федеральної адміністрації рівнозначні, вони доповнюють одні одних, без домінування центру над штатами.

Друге джерело американського партикуляризму – сформований обставинами заселення й освоєння території країни менталітет індивідуалізму, вихований у поколінь піонерів (перших переселенців у Америку) і скваттерів (колоністів, які займали земельні ділянки на frontier – межі просування колоністів на Захід). Звичка американців опиратися на власні сили, надіятися на самих себе була перенесена з індивідуального рівня на рівень державного будівництва.

Відповідно до принципів фінансової автономії та бюджетного федералізму, котрі історично склалися в США, кожна з ланок бюджетної системи має власні, закріплені за нею податкові доходи. Між окремими бюджетами податки розмежовуються на підставі трьох підходів:

- виключного права (податок закріплений за одним із бюджетів: федеральним, штатним чи місцевим);

- співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);

- делегованого права або „правила Ділона” (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).

Американські спеціалісти визнають, що і так достатньо складна податкова система США ще більш ускладнюється внаслідок непростих податкових відносин між федеральними і місцевими органами влади. Незважаючи на існуючі проблеми, уряди різних рівнів успішно взаємодіють між собою в обміні інформацією стосовно податків. Зокрема, розрахунки штатних і місцевих податків опираються на федеральні податкові декларації.

Основу доходної бази штатних бюджетів складають прибуткові податки з громадян і корпорацій, а також податок із продаж.

Ставки прибуткового податку диференційовані в залежності від штату в діапазоні від 2 до 15%. Реальну автономію штатів відображає також порядок визначення оподатковуваного доходу та справляння індивідуального прибуткового податку, що кожен із штатів робить по-своєму. Так, одні оподатковують лише доходи громадян свого штату, незалежно від місця походження доходів. Інші обмежуються доходами, одержаними в межах даного штату. Треті враховують всі доходи, незалежно від території їх походження. Подібний різнобій створює умови для так званої міграції податків із штату в штат, і, звичайно, породжує серйозні труднощі в адмініструванні податків. Крім того, штати мають право установлювати власний неоподатковуваний мінімум.

Податок із продаж (sales tax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.

На рівні штатів справляється також податок на ділову активність, який складається з двох частин: податку з річного обороту (ставки 1–2,5%) і податку на фонд заробітної плати (1,6%).

Місцеві податки справляються на локальному рівні під юрисдикцією органів влади місцевих адміністративно-територіальних одиниць. До останніх відносяться муніципалітети (міста), графства (райони), тауншипи (містечко), шкільні та спеціальні округи. Всього в США налічується близько 80 тис. місцевих органів влади і, отже, відповідна кількість місцевих бюджетів.

Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Їх велика кількість природна для урбанізованої країни, де в одному Нью-Йорку налічується 1 мільйон будівель. Під рухомим майном розуміють власність „осязаемую и неосязаемую”. До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої – цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід.

Ключова проблема оподаткування майна – облік та оцінка об’єктів податку. В більшості штатів вартість майна визначають спеціальні управління оцінки нерухомості один раз в два роки. Видатки на адміністрування майнових податків, затрати часу, зусиль, грошей на консультування й оскарження з боку платників (compliance costs) значно вищі, ніж в інших податків.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.

Податок на готельне обслуговування справляється за ставкою 5% від вартості готельних послуг.

Податок на комунальні послуги – 3% від їх вартості.

Податок на угоди по продажі нерухомості справляється за фіксованою ставкою 2 дол. 50 центів із кожної 1000 дол. продажної вартості майна.

Податок на транспортні засоби складається з декількох частин: збору за реєстрацію, ліцензії за право володіння, збору за паркування, збору за користування автомагістралями. Зрозуміло, в країні, де більше 100 мільйонів автомобілів, даний податок належить до основних місцевих податків. Ставки диференційовані в залежності від місцевих умов та класу автомобіля.

Ліцензії поширюються на молоко і харчові продукти, спиртні напої, тютюнові вироби, на ресторанний бізнес, на право тримати домашніх тварин.

У бюджеті типового американського міста податкові доходи складають приблизно половину доходів бюджету міста, а решта – неподаткові доходи. Серед останніх особливо виділяються доходи від операцій з цінними паперами, а також різні трансферти.

Таким чином, податкова система США наймаштабніша в світі за величиною фіскальних надходжень, вона відноситься до самих розвинених за рівнем наукової розробки та організаційного оформлення. Не зупиняючись на досягнутому, в останні роки її вдосконалення йде за рахунок активізації людського фактора в адміністративній, інформаційній і технологічній сферах оподаткування. Модернізація податкової служби здійснюється в рамках поетапної адміністративної реформи СВД, розрахованої на 10 років (1998–2008 рр.). Концепція реформи передбачає реалізацію таких цілей:

- усунення факторів, які перешкоджають справедливому ставленню до всіх платників податків;

- перехід від традиційного податкового контролю до сервісного обслуговування громадян по типу клієнтів податкової служби на основі презумпції невинності громадян як платників;

- здійснення структурної реорганізації, до 2005 р. скорочення персоналу з нинішніх 90 тис. до 40 тис.;

- проведення суцільної професійної перепідготовки персоналу СВД;

- запровадження найсучасніших комп’ютерних технологій податкових розрахунків та дублюючих систем багатократного безконтактного контролю;

- посилення внутрішньої безпеки шляхом регулярного контролю за поведінкою персоналу;

- підвищення ефективності координації СВД з іншими федеральними відомствами – ФБР, Агентством національної безпеки, Управлінням соціального забезпечення, пенсійними і страховими фондами.

Щоправда, взятий було в ході реформи курс на зведення до мінімуму прямих контактів між функціонерами СВД і платниками податків, на спілкування між ними майже виключно по електронних каналах не виправдав себе. Тому з 2004 р. СВД посилює ті методи, що пов’язані з роботою з платниками на особистому (face-to-face) рівні.

Оцінюючи реформу адміністрування податків у США, важливо нагадати, що належним чином налагоджені організація та управління здатні, подібно до інтелекту, інформації, капіталу і знань створювати і/або зберігати суспільне багатство. Податки як раз і є формою суспільного багатства, що поступає в розпорядження органів державної влади всіх рівнів, обов’язок яких – інвестувати податкові надходження у виконання державних функцій по забезпеченню благ і послуг в інтересах самих платників податків.

Американські вчені та спеціалісти аналізують адміністрування податкової системи за допомогою ефектів, що дозволяють оцінити економічні втрати платників і самої податкової служби, обумовлені чинними законами, правилами і технологіями оподаткування.