logo
Порівняльно податкове право

Поняття податків та інших обов’язкових платежів у вітчизняному та в зарубіжному законодавстві

Основою функціонування податкової системи будь-якої держави є її система оподаткування, яка являє собою сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів відповідного рівня та внесків до державних цільових фондів, що справляються в установленому законом порядку. Спробуємо дати визначення “податку” із точки зору теоретиків та з позиції законодавчого закріплення даного терміну в Україні та зарубіжних країнах.

Феномен “податки” може розглядатись як з економічної, так і правової сторони. Для системи оподаткування поняття податку є основоположним. Але аналіз зарубіжного законодавства дозволяє прийти до висновку, що визначення поняття “податок” або взагалі відсутнє, або носить загальний характер. Це свідчить про недооцінювання важливості визначень і термінів в податковому праві взагалі. Але розуміння поняття “податок” дає можливість правильно застосовувати норми законодавства, визначати обсяг повноважень суб’єктів податкових правовідносин, і головне – без точного визначення цього терміну неможливо правильно сформулювати підстави фінансової та інших видів відповідальності платника податку.

Вчені та громадські діячі постійно робили спробу дати визначення податку не тільки з економічної точки зору, але і з юридичних позицій. А. Сміт визначав податки як тягар, який встановлює держава в законодавчому порядку, де передбачено його розмір та порядок сплати. Він стверджував, що для того, хто їх сплачує – це не ознака рабства, а волі. Фома Аквінський розглядав податки інакше - як дозволену форму пограбування. Разом з тим проблема розуміння природи податку обумовлена тим, що податок не тільки економічне, господарське, правове, соціальне, філософське та історичне поняття, це перш за все поняття фінансової науки, суворо пов’язане з категоріями “держава”, “бюджет держави”.

Французькі дослідники в галузі економіки та фінансів визначають податок як обов’язкове, безумовне вилучення коштів, яке здійснюється державою або місцевими органами влади для фінансування суспільних витрат. Окремі зарубіжні науковці пропонують визначити податок як встановлений державою в особі уповноваженого органу в односторонньому порядку і в належній правовій формі обов’язковий грошовий або натуральний платіж в доход держави, який вноситься у встановлених розмірах, носить безповоротний, безеквівалентний та стабільний характер. При цьому звертається увага на специфіку ознак податку, які відрізняють від інших платежів, які також є джерелами доходів держави.

Спробуємо визначити поняття “податок”, проаналізувавши законодавство зарубіжних країн та України.

Так в російському законодавстві, а саме, в ст. 8 ч. 1 Податкового кодексу Російської Федерації визначено, що під податком розуміється обов’язковий, індивідуально безкорисний платіж, який стягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження належних їм на праві власності, господарського відання та оперативного управління грошових коштів з метою фінансового забезпечення діяльності держави або муніципальних утворень. Поняття податку визначив також Конституційний суд Російської Федерації – це діюча на підставі закону грошова форма відчуження власності з метою забезпечення витрат публічної влади на підставі обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безкорисності.

У відповідності з Федеральним положенням про податки і збори Австрії податками визначаються публічні податки, включаючи податки, які стягуються на підставі діючих норм правових норм ЄС, а також врегульовані федеральним законодавством внески до публічних фондів або корпорацій суспільного права, та інші вимоги грошової повинності. В положенні про податки і збори ФРН визначено, що податки є грошовою повинністю, яка не має будь-яких зустрічних дій (не є грошовим зобов’язанням за особливі послуги) і накладається з метою вилучення публічно-правового доходу суспільства при наявності предмета оподаткування, вилучення доходу може мати і інші цілі.

В податковому законодавстві зарубіжних країн зустрічаються більш змістовні визначення. В Арменії податок визначається як обов’язкова , безумовна плата, яка стягується з метою задоволення державних та суспільних потреб з фізичних та юридичних осіб в порядку, розмірах та у строки, встановлені законодавством.

У відповідності до ст. 12 Податкового кодексу Казахстану податки – це встановлені державою у відповідності з кодексом в односторонньому порядку обов’язкові грошові або натуральні внески до бюджету, які вносяться у визначених розмірах, носять безповоротній та безеквівалентний характер. Як бачимо, дане визначення містить у собі основні ознаки податку. Але, в даному визначенні не згадується дуже суттєва ознака, яка полягає в примусовості або обов’язковості сплати податку.

Таким чином, всі наведені визначення, хоча і відрізняються деякими особливостями, але єдині в одному: податки є формою відчуження, право власності первинне по відношенню до права держави стягувати частину власності у вигляді податку. Така позиція є вихідною для всього податкового законодавства.

Така ситуація склалась в українському законодавстві. В ст.2 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року із змінами та доповненнями визначено, що під податком, збором, іншим обов’язковим платежем розуміють обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платником податку в порядку та на підставах, визначених законодавством України про оподаткування. В зв’язку з цим хочемо звернути увагу на те, що в даному визначенні поняття “податок”, “збір”, ”обов’язковий платіж” використовуються як синоніми. Але за змістом це різні поняття.

Основна відмінність податків, зборів, мита, платежів полягає в тому, що для перших характерна стабільність, тривалість фіскальних відносин, а інші як правило, є разовими платежами. Крім того збір, на відміну від податку, є відносно еквівалентним платежем, так як сплативши його суб’єкт отримує певне право або дозвіл від держави. І останнє, відносини з приводу сплати податку носять для платника обов’язковий характер, а платник збору вступає в ці відносини добровільно, оскільки сам звертається за тим, що обумовлює його сплату. Платіж, на відміну від податку, є поворотним і еквівалентним внеском. А мито виступає примусовою платою за певну послугу держави.

Податки в більшості країн можна поділити за наступними критеріями:

1. за порядком введення та територією справляння:

2. за формою оподаткування:

Другий вид класифікації є більш важливішим, тому що така класифікація дає найбільше уявлення про податковий тягар, який покладає на платника податку держава. Рівне і справедливе оподаткування та інші принципи податкового права і податкової політики держави найбільш повно розкриваються через аналіз прямих і непрямих податків, повний облік яких визначає податковий тягар.

Тому в наступному пункті даного розділу ми зосередимо свою увагу на характеристиці та порівняльному аналізі окремих податків в Україні та зарубіжних країнах саме за таким поділом.

Основу прямого оподаткування традиційно складає подоходний податок або податок на доходи фізичних осіб. Податок сплачується з сукупного доходу, отриманого на протязі фінансового або календарного року. Подоходний податок або податок на доходи фізичних осіб стягується у всіх європейських державах. Відмінності, як правило, пов’язані з особливостями встановлення деяких елементів податку.

Наприклад, податкова служба Ірландії при визначенні загального річного доходу платника податків враховує додаткові (понад основну заробітну плату) доходи від премій або привілеїв. У Данії і Іспанії в базу оподаткування включаються внески по страхуванню життя. У Фінляндії на відміну від більшості держав доходи від дивідендів, відсотків по внесках у банки і по державних цінних паперах при визначенні бази оподаткування не враховуються. У Бельгії, Люксембурзі, Голландії, Франції, Великобританії, Швеції і Фінляндії виплати по лікарняних оподатковуються, а в Німеччині, Ірландії, Португалії і Іспанії — вони не є об’єктом оподаткування. У Великобританії, Люксембурзі і Фінляндії виплати по безробіттю враховуються в базу оподаткування, а в Ірландії, Австрії, Португалії і Іспанії - ні. В багатьох державах аліменти на дітей включаються до об’єкту оподаткування, а законодавство ФРН і Австрії цього не передбачає. В Україні аліменти на дітей також не включаються до оподатковуваного доходу фізичної особи.

В деяких країнах доходи поділяються на певні категорії. В залежності від цього поділу існує певний порядок нарахування податку та його ставки (Великобританія, Данія). Наприклад, у Великобританії функціонує шедулярна система. Всі доходи поділені на шість шедул, при цьому відсутнє таке поняття як сукупний оподатковуваний доход. Віднесення доходу до тієї або іншої шедули змінює порядок нарахування податку.

Таким чином, практично в кожній державі визначення бази оподаткування має свої особливості, які відображають особливості підходу законодавця до соціально-економічної політики такої держави.

Суб’єктами оподаткування є фізичні особи. В більшості країн платники даного податку поділяються за принципом резиденства на резидентів та нерезидентів. Це такі країни, як Великобританія, Австралія, Австрія, Німеччина, Іспанія, Італія, Швейцарія. В Україні також в новоприйнятому Законі “Про податок на доходи фізичних осіб” платники поділяються за принципом резиденства. Резиденти сплачують податок з доходів, отриманих на території держави, так і за її межами. Нерезиденти сплачують податок з доходів отриманих тільки на території держави. Якщо аналізувати законодавство Росії, то там платники класифікуються за принципом громадянства на громадян, іноземців, осіб без громадянства. На нашу думку, така класифікація не досить вдала, адже бувають випадки, коли особа є громадянином певної держави, але постійно проживає, користується відповідними благами і отримує доходи на території іншої держави. Логічно було б зазначити, що і кошти у вигляді податків, інших обов’язкових платежів такої особи повинні надходити до бюджету держави, з якою платник податку має тісні економічні та інші зв’язки.

Якщо фізична особа одружена, то можливі два підходи до оподаткування сім'ї: сімейне оподаткування, при якому податок стягується з сукупного доходу подружжя, і роздільне оподаткування. Наприклад, в Німеччині і Ірландії подружжя має право самостійно визначити схему, по якій вони сплачуватимуть прибутковий податок. У Великобританії "сукупний підхід" застосовується як загальне правило, але при цьому подружжя може скористатися і індивідуальним (роздільним) оподаткуванням.

В багатьох європейських країнах перевага надається індивідуальному підходу до оподаткування членів сім'ї (Швеція, Данія, Фінляндія, Нідерланди, Австрія, Італія, Греція). Такого підходу дотримується і Україна, країни Прибалтики, а також країни СНД.

Ставки прибуткового податку в більшості країн встановлені, як правило, по складній прогресії. Це такі країни як Франція, Італія, Японія, Норвегія, Швеція, Бельгія, країни СНД, США, Чехія. Проте у ряді держав вона встановлена на основі принципу пропорційності (Естонія –26%, Росія-13%, Україна - 13%). Величина податкової ставки коливається від 0,1 до 55% залежно від країни і змінюється з врахуванням податкових знижок, що надаються платникам податків. Залежно від сімейного стану платника податків ставки податку диференціюються. Наприклад, у Великобританії з врахуванням основних нестандартних податкових знижок (витрат, пов'язаних з роботою, відсотків, які виплачуються за кредит на купівлю будинку, тощо) для самотнього платника податків ставка прибуткового податку майже на 3% вища, ніж для подружньої пари. В Ірландії з врахуванням витрат, пов'язаних з роботою, внесків на страхування життя і на медичне страхування для самотнього платника податків ставка податку вдвічі більше, ніж для подружньої пари. В Італії ставка для самотнього платника податків вища на 2—2,5%. У Франції, з врахуванням відсотків по позиках, благодійних внесків і витрат, — на 7%. В Швеції — на 8%. Таким чином, у всіх європейських країнах ставка прибуткового податку для самотніх платників податків вища, ніж для подружніх пар. При цьому відмінності величини ставок в державах — членах Європейського Союзу досягають 20 і більше відсотків. Такий підхід до визначення розмірів податкового тягаря обумовлений демографічною і соціально-економічною політикою, яка проводиться в кожній державі. Враховуючи вище викладене, можна зробити припущення, що саме такий підхід до оподаткування доходів фізичних осіб є найбільш ефективним як для платника, так і для держави.

Щодо прогресивного способу встановлення ставок податку, зрозуміло, для реалізації принципу справедливості такий підхід є найбільш вдалим. Але в нашій країні він призвів до того, що заробітна плата в більшості випадків виплачувалась у так званих “конвертах”, частина доходів залишалась в “тіні”. Враховуючи досвід Російської Федерації, Україна з 1 січня 2004 року встановила єдину ставку податку 13% до 1 січня 2007 року, з 1 січня 2007 року – 15%. Вважаємо, що на даному етапі розвитку такий підхід є найбільш вдалим для нашої країни, адже він дозволить вивести з “тіні” значну частину доходів громадян. А це також, матиме позитивний вплив і на збільшення відрахувань до фондів соціального страхування та Пенсійного фонду.

Порядок сплати прибуткового податку в зарубіжних країнах визначається двома основними способами: декларативним і безготівковим.

Суть декларативного способу сплати податку полягає в тому, що до податкових органів подаються декларації про доходи, одержані за минулий фінансовий (податковий) рік. Декларацію заповнюють наймані працівники, які одержують інші доходи окрім заробітної плати і фізичні особи, які не є найманими працівниками, але отримують доходи з інших джерел.

Безготівковий спосіб сплати податку полягає в відрахуванні бухгалтерією підприємства (організації) суми податку від виплачуваного доходу. Дохід може бути у вигляді заробітної плати, дивідендів, процентів по вкладах, тощо. При безготівковій формі сплати прибуткового податку, яку іноді називають “утриманням з джерела”, в податкові правовідносини вступають три суб’єкта: податкові органи, підприємство або платник, на якого покладено обов’язок утримувати податки із заробітної плати, або банк, який утримує податок з процентів по вкладам, або інвестиційна компанія, яка утримує податок з дивідендів такої фізичної особи. Даних суб’єктів можна назвати податковими агентами платника податку. В Україні з прийняттям Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб” також законодавчо врегульовано правовий статус податкового агента платника податку, що є досить новим у сфері податкових правовідносин в нашій державі. В більшості країн податок сплачується з найманих працівників підприємствами, де вони працюють. Виключення складає Франція, де наймані працівники самостійно сплачують податок з заробітної плати.

Строки сплати встановлені в залежності від способу сплати прибуткового податку. Декларації як правило подаються за підсумками року, а податки по безготівковому способу сплачуються кожний місяць або по факту отримання дивідендів та інших виплат.

Податкові пільги при оподаткуванні прибутковим податком займають досить важливе місце, тому що без них визначити податковий тягар неможливо.

Законодавство зарубіжних країн передбачає податкові пільги з врахуванням віку, сімейного стану, професійної діяльності та мети витрат, які здійснює платник податку. Найбільш розповсюджений від пільг складають податкові знижки, які поділяються на стандартні – їх розмір не залежить від витрат платника, та нестандартні - їх розмір тісно пов’язаний з обсягом витрат платника.

До стандартних відносяться: неоподатковуваний мінімум, сімейні знижки, знижки на утриманців, оподаткування за нульовою ставкою та податковий кредит. Так неоподатковуваний мінімум, який означає звільнення від сплати податків мінімальних доходів, визначених законодавством, передбачений для всіх платників незалежно від їх сімейного стану, тощо. Дана пільга існує в більшості держав світу. Розмір неоподатковуваного мінімуму встановлюється кожною державою в залежності від її економічного розвитку та рівня доходів громадян. Так, в 1993 році у ФРН введений звільнений від оподатковування прожитковий мінімум, що постійно змінюється в бік збільшення. Так, у 1997 році він склав 12095 DM для самотніх, і 24191 DM для сімейних; у 1998 році він склав 12365 DM і 24731 DM, а в 1999 — 24731 DM і 26135 DM відповідно.

В Україні до 1 січня 2004 року неоподатковуваний мінімум дорівнював 17 гривень. З 1 січня 2004 року такий мінімум у вигляді податкової соціальної пільги складає 30% мінімальної заробітної плати з врахуванням перехідних положень Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб”, у 2007 році така пільга буде мати розмір 100% мінімальної заробітної плати для всіх категорій громадян, дохід яких за місяць не буде перевищувати суми мінімального прожиткового рівня, помноженого на коефіцієнт 1,4.

Сімейні знижки надаються платникам в залежності від їх сімейного стану. Наприклад, у Португалії доходи членів сім’ї оподатковуються податком за різною шкалою, у Німеччині та Ірландії використовується система розподілу доходів, при якій доход подружжя поділяється порівну і по відношенню до нього передбачена відповідна ставка, яка дозволяє знизити податковий тягар. На сьогоднішній день в Україні такий вид пільги не застосовується.

Знижки на утриманців являють собою пільги платникам, які мають дітей, та інших утриманців – членів сім’ї. Закон України “Про податок на доходи фізичних осіб” також передбачає надання податкової соціальної пільги у розмірі 150% мінімальної заробітної плати з урахуванням перехідних положень закону є самотнім батьком або матір’ю, має трьох і більше дітей.

Оподаткування за нульовою ставкою здійснюється відносно певної групи доходів і фактично означає звільнення від податку. Така пільга передбачається законодавством Австрії, ФРН, Бельгії, Люксембургу, Франції, Фінляндії і Греції. Законодавством України передбачено використання нульової ставки при оподаткуванні майна, отриманого у спадщину та при даруванні для осіб першого ступеня споріднення по відношенню до особи, яка є спадкодавцем або дарувальником.

Розповсюдженим видом пільг в зарубіжних державах є застосування податкового кредиту.

Податковий кредит – це сума, на яку зменшується розмір податку, а не величина оподатковуваного податком доходу, також має особливості застосування в різних державах. Наприклад, в Данії, Швеції і Австрії податкові кредити надаються подружжю, а в Бельгії, Греції, Іспанії і Італії — не тільки подружжю, але і сім'ям, що мають на утриманні дітей. Існують і інші підстави надання податкових кредитів, визначувані законодавством зарубіжних країн.

Щодо питання застосування податкового кредиту в Україні, то законодавство нашої держави зовсім по іншому трактує поняття податкового кредиту. Ст. 5 Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб” визначила, що податковий кредит – це певні витрати, понесені платником протягом звітного року на суму яких він має право зменшити свій сукупний річний оподатковуваний дохід. Види витрат, які можна віднести до податкового кредиту, також перераховані у вище зазначеному законі.

Наступним податком, який встановлений майже у всіх державах світу є податок на прибуток юридичних осіб, або корпоративний податок. Даний вид прямих податків є найбільш важливим джерелом бюджетних доходів. Так в США податок на доходи корпорацій займає третє місце за обсягом надходжень до бюджету, в Італії - друге, в Японії – перше місце (даний вид податку перевищує 56% всіх податкових надходжень).

Суб’єктами оподаткування є юридичні особи, які створені у формі корпорацій (компаній з обмеженою відповідальністю, які орієнтують свою діяльність на отримання прибутку).

Юридичні особи, установчі документи яких не передбачають в якості їх мети отримання прибутку, не є платниками корпоративного податку. Кошти отримані такими юридичними особами повинні використовуватись на установчі цілі. У випадку здійснення діяльності комерційного характеру такі юридичні особи позбавляються статусу неприбуткової організації і вважаються платниками корпоративного податку.

Юридичні особи складають даний податок незалежно від того, чи є вони резидентами даної держави чи ні. При цьому оподаткування нерезидентів має деякі відмінності у порівнянні з оподаткуванням резидентів.

База оподаткування визначається відповідно до принципу чистого доходу. З валового доходу, одержаного юридичною особою, віднімаються витрати, перелік яких встановлюється законодавством. До них, зокрема, відносяться матеріальні витрати, пов'язані з виробничою діяльністю, відрахування до амортизаційних фондів, витрати на заробітну плату, витрати на рекламу, тощо.

Для визначення бази оподаткування важливі принципи територіальності і резидентства. Відповідно до першого з них оподаткуванню в державі підлягають лише ті доходи юридичних осіб, які одержані на її території. Доходи, одержані поза межами даної держави, не включаються в базу оподаткування корпоративного податку. Принцип резидентства означає, що податок сплачується в державі, резидентом якої є юридична особа, незалежно від місця отримання прибутку.

Резиденство — це один з критеріїв визначення приналежності юридичної особи до податкової юрисдикції держави, який полягає в тому, що резидентом визнається юридична особа, центр фактичного управління якою розташований на території даної держави, При цьому слід мати на увазі, що правила визначення резидентства в законодавстві різних країн мають значні відмінності.

Основні характеристики податку на прибуток - його ставка і пільги.

Ставка визначає частку оподатковуваного прибутку (у %), що вилучається на користь держави. Розглянемо сучасну ситуацію зі ставками податку на прибуток у зарубіжних країнах (табл. 1).

Країна

Ставки податку станом на 2006 рік

Сша

35 %

Канада

33 %

Австрія

30 %

Франція

37 %

Бельгія

39 %

Великобританія

33 %

Німеччина

45 %

Іспанія

35 %

Італія

36 %

Норвегія

28 %

Молдова

25 %

Таджикистан

30 %

Казахстан

30 %

Азербайджан

27 %

Росія

24 %

Україна

25 %

Як бачимо, в Україні на даний час функціонує одна з найнижчих ставок податку на прибуток підприємств. До 1 січня 2004 року вона становила 30%. До речі Європейським союзом рекомендовано з метою уніфікації податку на прибуток у рамках країн ЄС ввести мінімальну ставку корпоративного податку в розмірі 30% і максимальну ставку - 40%, включаючи і місцеві податки на підприємницький доход. Майже всі країни мають окремі ставки для нерезидентів.

В зарубіжних країнах існують особливості щодо встановлення ставок корпоративного податку. Так, у США ставка представляє сумарну величину корпоративного податку на федеральному, штатному і місцевому рівнях (з врахуванням попереднього відрахування штатних і місцевих податків з валового доходу для визначення федерального податку). У Німеччині - це сумарна величина федерального корпоративного податку, додаткового податку (введений з 1 липня 1995 року) і промислового податку (з відрахуванням останнього з доходу для визначення федерального податку). податку дорівнювала по окремих громадах від 12 до 20,5%.

У структурі корпоративного податку особливий інтерес з погляду гармонізації законів представляє порядок його нарахування.

Законодавство держав-членів ЄС закріплює різні підходи до оподаткування прибутку корпорацій, проте всю їх різноманітність можна звести до декількох основних схем. Наприклад, в Бельгії, Голландії, Люксембурзі і Швеції передбачається повне оподаткування прибутку. В інших європейських державах з метою уникнення подвійного оподаткування обкладення прибутку зменшується на рівні акціонерів. Ця схема реалізується двома способами. Наприклад, у Великобританії, Ірландії і Франції суми податку, сплаченого корпорацією, частково зараховуються при визначенні сукупного оподатковуваного особистого доходу, частиною якого є дивіденди, одержані акціонером цієї корпорації, а в Австрії і Данії незалежно від сплати корпоративного податку компанією від податку частково звільняються дивіденди, одержані акціонером.

У Фінляндії, ФРН, Іспанії і Португалії закон передбачає можливість зменшення рівня оподаткування на рівні компанії. При цій схемі прибуток компанії поділяється на розподілений і нерозподілений. Для розподіленого у формі дивідендів прибутку встановлюються або більш низькі ставки податку (ФРН, Португалія), або часткове звільнення від сплати податку (Фінляндія, Іспанія). В деяких країнах розподілений прибуток повністю звільняється від податку на рівні компанії (Греція), або на рівні акціонерів (Італія). При цьому слід мати на увазі, що національне законодавство може поєднувати способи нарахування корпоративного податку і передбачати можливість застосування різних схем — залежно від конкретних цілей податкової політики.

Податкові пільги, є факультативним, але дуже важливим елементом податку, за допомогою якого держава вирішує питання своєї економічної політики. Оперуючи податковими пільгами, вона стимулює ті види економічної діяльності і в тих секторах, які з погляду держави потребують додаткових інвестицій.

Податкове законодавство зарубіжних країн передбачає значний перелік пільг, серед яких можна виділити встановлення норм прискореної амортизації, податкові кредити і відстрочення сплати податку.

Встановлення норм прискореної амортизації дозволяє компаніям в більш стислі терміни, ніж при пропорційній звичайній амортизації, відшкодовувати свої витрати до закінчення терміну фізичного і морального зношення активів, які підлягають амортизації (споруди, машини, устаткування, патенти, авторські права, тощо. Таким чином, обравши норми амортизаційних відрахувань до закінчення терміну служби активів, компанії залишають собі частину прибутку, не включаючи його в базу оподаткування, за рахунок цього частина прибутку попадає у витрати виробництва і тим самим звільняється від оподатковування. Так, у Німеччині методи і норми амортизації - предмет ретельно розробленого законодавства. Федеральне міністерство фінансів і міністерства фінансів земель публікують офіційно схвалені таблиці, що визначають методи і норми амортизації по різних видах основних активів і містять докладні інструкції по їх використанню.

Важлива форма податкових пільг - зменшення самого податку на прибуток.

Особливий різновид податкового інвестиційного кредиту - так звані знижки на виснаження надр, що помітно зменшують оподаткування прибутку окремих галузей видобувної промисловості. Подібна пільга зіграла важливу роль у розвитку видобувної промисловості США, використовується вона і зараз.

Серед розповсюджених податкових пільг - зменшення ставок податку на прибуток для середнього і малого підприємництва. Специфіка зазначеної пільги полягає в тому, що вона рідко відкрито має статус податкової пільги. У США, наприклад, на федеральному рівні, поряд з вищою ставкою корпоративного податку (нині 35%), для середніх і дрібних корпорацій використовуються дві більш низькі ставки - 15 і 25%. В Англії виділяється спеціальна занижена ставка корпоративного податку на мале підприємництво - 25%. Знижені ставки податку на прибуток для малого і, частково, середнього підприємництва використовуються й у багатьох інших розвитих країнах. В Україні не встановлено окрему ставку для суб’єктів малого підприємництва, але для них функціонує спрощена система оподаткування, обліку та звітності, яка передбачає пільгові ставки єдиного податку – 6% і 10%.