5.3. Критерії оцінки інноваційних проектів підприємств

Інноваційний проект, ефективний для підприємства певної галузі чи регіону, може виявитися непридатним для інших через об'єктивні та суб'єктивні причини, наприклад, умови розміщеним, рівень компетентності персоналу, політичну волю місцевої влади та населення тощо.

На практиці оцінка інноваційних проектів суб'єктів господарювання проводиться на основі критеріїв, що враховують основні фактори впливу на їх ефективність, рис. 5.4.

Науково-технічні критерії враховують:

• перспективи впровадження науково-технічних рішень;

• патентну чистоту продукції і патентоспроможність технічних рі­шень, що використовуються;

• перспективність застосування очікуваних результатів у майбутніх розробках.

До виробничих критеріїв належать: забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устатку­ванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфі­кованим персоналом; екологічні вимоги.

206

Рис. 5.4. Критерії оцінки інноваційних проектів

Ринкові критерії передбачають: відповідність проекту потребам рин­ку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просу­вання запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність про­дукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння тощо.

Економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.

Соціальні та екологічні критерії визначають: вплив реалізації проек­ту на рівень зайнятості населення; вплив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.

Оцінювання інноваційного проекту здійснюється визначенням:

1. міри відповідності ринковій та інноваційній стратегіям підп­риємства, тобто наскільки ідея (задум) і завдання проекту збігаються з ці­лями і стратегіями розвитку підприємства. Формалізована оцінка такої від­повідності повинна бути в основі середньо та довгострокової концепції роз­витку підприємства в умовах ринкових відносин перехідного періоду;

2. рівня наукової новизни (коефіцієнта новизни), а саме, здійсню­ється зміна стану інноваційного продукту від виникнення інноваційного задуму до обгрунтування можливості і доцільності створення самого проду­кту. Проводяться теоретичні й експериментальні дослідження, розробка методик розрахунків і обгрунтування оптимальних схем компонувань моде­лей (макетів, експериментальних зразків) виробів. Здійснюється розробка проекту та техніко-економічного обгрунтування розробки нового продукту (системи, устаткування, комплексу). На стадії науково-дослідних робіт пе­ревіряється патентна чистота проведених наукових досліджень і розробок, рівень дослідно-конструкторських робіт (ДКР) - (коефіцієнт прогресивнос­ті). ДКР є основою визначення типового життєвого циклу виробничих інно-

207

вацій і розробки робочої конструкторської документації для виготовлення дослідного зразка продукції. ДКР завершуються іспитом і прийманням дос­лідних зразків нових продуктів. При цьому оцінюється імовірність розгор­тання серійного виробництва цих продуктів;

3) стану розвитку виробництва, якому передує підготовка до освоєння нового продукту; виготовлення та приймання виробів настановної серії; проведення кваліфікаційних (настановних) іспитів; сертифікація типу продукції за зразками настановної серії. При проектуванні розширеною виробництва за рахунок впровадження нового продукту обґрунтовується збільшення виробничої потужності підприємства; проводиться навчання виробничого персоналу новим технологічним процесам, правилам роботи на новому обладнанні; здійснюється вибір системи контролю якості, засобів виміру і контролю, оцінюється необхідність залучення суміжників на усіх етапах виробництва інноваційної продукції;

4. рівня потреби в інноваціях. Для решіізації інноваційного прое­кту необхідно, щоб маркетингові дослідження продуктового ринку на осно­ві прогнозування потреби у виробничих інноваціях підтвердили його потре­бам та виявили конкретних майбутніх споживачів. При цьому визначається прогнозний попит на інноваційний продукт, що на початковий період про­позиції його на ринку через патентну чи іншу тимчасову монополію певно­го підприємства (організації) на новий продукт буде одночасно попитом на його продукцію. Кінцевою мстою інноваційного маркетингу є оцінка обсягу продажів, що буде забезпечений у результаті випуску нового продукту, крім того - загальний розмір ринку, частку ринку, термін випуску нової продук­ції, канали її просування на ринок тощо;

5. обсягів інвестицій. При виборі інноваційного проекту велике значення має правильна оцінка ефективності виробничих інновацій. На під­приємствах новий інноваційний проект розглядається у сукупності з уже обгрунтованими інноваційними проектами, що мають свої джерела та обся­ги фінансування. Зазвичай, підприємство направляє ресурси на розробку декількох інноваційних проектів, у цьому випадку поява невдач при розро­бці одного з проектів буде компенсована успіхом від реалізації інших. Крім того, оцінюються кількісно усі витрати, необхідні для створення інновацій­ного продукту;

6. рівня інноваційного ризику. При реалізації інноваційного прое­кту завжди виникає невизначеність, обумовлена несприятливими наслідка­ми і ситуаціями. У цьому випадку аналіз таких наслідків (ризиків) дає мож­ливість підприємству (організації) прийняти рішення про доцільність вико­нання робіт з інноваційного проекту, що оцінюється, і вироблення заходів для захисту від можливих фінансових та інших видів витрат. Щодо іннова­ційного проекту завжди існує імовірність, що проект виявиться невиправда­ним з науково-технічної точки зору чи технічно успішний проект зазнає невдачі на інноваційному ринку.

208

Слід зазначити, що досконала оцінка інноваційного проекту містить аналіз усіх перерахованих вище основних елементів реалізації проекту.

Оцінка та відбір інноваційних проектів може базуватися на різних методиках і а орієнтуватися на різні критерії. Вибір методики та критеріїв залежить від специфіки інноваційного проекту, типу галузі та ряду інших факторів. Загалом економічна ефективність інноваційних проектів залежить від таких чинників:

Перше: при оцінці ефективності інновацій необхідно враховувати не лише загальний обсяг доходу (корисного результату), який очікується за весь строк корисного використання нововведення, але і його приріст, порів­няно з аналогами. Цс означає, що при техніко-економічному обґрунтуванні вибору найкращого варіанту інновацій слід виходити як з теорії порівняль­ної оцінки ефективності, так і з теорії абсолютної ефективності. Порівняль­на ефективність дас можливість обрати найкращий варіант з можливих. Своєю чергою, абсолютна ефективність інновацій дає змогу оцінити реаль­ний вплив обраного варіанту проекту на покрашення господарської діяль­ності підприємства. Тобто, вибір найкращого варіанту не означає, що він найліпший із тих. що існують у природі.

Друге: ефективність інновацій переважно залежить від життєздатно­сті проекту, тому рекомендується розрізняти:

а) розрахунковий рік впровадження;

б) перший рік після закінчення нормативного строку освоєння нововведення;

в) початковий строк корисного використання інновацій;

г) строк корисного використання нововведення;

д) останній рік строку корисного використання інновацій. Зазвичай, за розрахунковий рік впровадження приймається другий

або третій календарний рік серійного випуску нової продукції або другий рік користування нової технології, нових методів організації управління, виробництва, праці тощо.

За початковий рік строку корисного використання інноваційного проекту приймається рік початку фінансування робіт з його реалізації. Та­кий підхід не завжди прийнятний для оцінки ефективності нововведення, оскільки одноразові витрати на його реалізацію можуть здійснюватися про­тягом багатьох років. При цьому одночасно може бути отриманий корисний результат, наприклад при масштабних інноваційних проектах та участі в їх реалізації зацікавлених державних та комерційних структур.

Виходячи з цього, при оцінці ефективності інновацій усі витрати (од­норазові та поточні), а також заплановані результати приводяться до розра­хункового року за допомогою як коефіцієнтів дисконтування, так і коефіці­єнтів нарощування. На відміну від цього, при оцінці ефективності іннова­ційних проектів приведення поточних витрат та результатів здійснюється

209

шляхом їх дисконтування до початкового року здійснення одноразових ви­трат.

Третє: при оцінці ефективності нововведень, на відміну від оцінки ефективності інвестицій, слід більше приділяні уваги процесу вибору най­кращого варіанту з можливих. При відборі иаіікращого варіанту необхідно забезпечити їх зіставлення не лите за фактором часу, але й за обсягом ви­робництва нової продукції (робіт), та за якісними соціальним та екологіч­ними факторами. Критерії для порівняння варіантів такі:

О на етані формування портфеля науково-дослідних робіт - по­казники найкращої техніки, спроектованої в Україні або за кордоном, яка може бути закуплена в необхідній кількості або розроблена та виготовлена на основі ліцензії в країні. За відсутності аналогів для порівняння та немож­ливості використання даних про іноземні аналоги за базу для порівняння приймаються показники найкращої вітчизняної техніки;

=> на етапі формування планів з освоєння нововведення - пока­зники замінної техніки (аналогу);

=> на етапі техніко-економічного обгрунтування вибору най­кращого варіанту має дотримуватися як державний підхід, гак і підхід, що враховує інтереси виробників та інвесторів (інвесторів проекту), що перед­бачає:

а) оцінку ефективності з урахуванням суміжних позитивних та негативних результатів в інших сферах економіки (соціальній, екологічній та зовнішньоекономічній);

б) проведення розрахунків економічної ефективності на стадіях усього життєвого циклу інновацій, у т. ч. НДДКР, освоєння, серійне вироб­ ництво, а також період його використання;

в) застосування у розрахунках системи економічних нормативів (витрат, оподаткування, плати за землю, страхування ризиків, нормативних розрахунків з банками за кредити, нормативів перерахунку валютної вируч­ ки тощо);

г) розрахунок показників народногосподарської ефективності, які враховують вплив інновацій на державні Інтереси (через систему подат­ ків та зборів), інтереси виробників та споживачів.

При оцінці ефективності інновацій виграти та доходи, що формують­ся до початку розрахункового року, коригуються на коефіцієнт нарощуван­ня, а після його закінчення - на коефіцієнт дисконтування. Приведення різ­них за часом витрат до розрахункового року здійснюється лише при визна­ченні оціночних показників ефективності з метою прийняття рішення про доцільність реалізації нововведення.

Четверте: методи оцінки ефективності інновацій мають враховувати державні інтереси, інтереси творців, виробників, споживачів та бюджетів, водночас методи оцінки ефективності інвестицій дублюють один одного і

210

дають можливість оцінити ефективність інвестицій лише з позицій інвесто­ра при заданих ним обмеженнях.

П'яте: методи оцінки ефективності нововведень мають містити пока­зники інтегрального (загального) ефекту від створення, виробництва та екс­плуатації нововведень, що дас можливість не лише дати загальну (комплек­сну) оцінку ефективності нововведення, але й визначити внесок кожного з учасників інвестиційної діяльності.

Шосте: для оцінки ефективності нововведень доцільно застосовувати не лише методи дисконтування, але й методи компаундингу та ануїтету, у цьому випадку з'являється можливість визначити економічний ефект за ко­жним роком корисного використання нововведення та найкраще прив'язати показники ефективності з реальними господарськими процесами, які будуть здійснюватися в економіці. На відміну від цього, при оцінці ефективності інвестиційних проектів виграти та результати, що проектуються на майбут­нє., приводяться до поточного року методом дисконтування, що обтяжує можливість визначення економічного ефекту за кожним кроком корисного використання інвестиційного проекту, і, як наслідок, не дає можливості оці­нити значення показників ефективності у недалекій перспективі.

Сьоме: оцінка ефективності нововведень обумовлює використання двох норм доходу на капітал: норму для приведення одноразових витрат до розрахункового року, яка приблизно має відповідати нормі прибутку, яку гарантує банк інвесторам за депозитними рахунками; друга норма доходу узгоджує інтереси інвесторів та виробників нововведень. До речі, методи оцінки ефективності інвестицій грунтуються тільки на єдиній нормі доходу на капітал.

З урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що для оцінки ефективності інновацій має використовуватися система показників, а не один з них, яким би не був він багатим за економічним змістом.

Діюча методика оцінки ефективності виконання інноваційних проек­тів та діяльності технологічних парків [8] рекомендує оцінювати результат виконання кожного інноваційного проекту за сумарною кількістю балів, нарахованих за такими критеріями ефективності (ЕФ):

/. Показник прибутковості інноваційного проекту: ЕФ,=ОП/3, (5.1)

де ОП- сума отриманого прибутку, млн. грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

2. Показник чистої прибутковості:

ЕФ₂ = ОЧП/3, (5.2)

де ОЧП - сума отриманого чистого прибутку, млн. гри.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

3. Обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг:

211

212

213

214

де к - вагові коефіцієнти, які відповідно дорівнюють:

к1 = 0,001 млн. грн./особу;

к2 = 0,01;

к₃ = 0,1.

При ЕФП > 5 діяльність технологічного парку вважається ефектив­ною.

Таким чином, представлені методи оцінки інноваційних проектів не лише змістовно характеризують отриманий ефект від впровадження новов­ведення, але й дають можливість здійснювати управління інноваційними процесами у суспільному виробництві.