8.1. Характеристика та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві
Реалі зація інвестиційної діяльності на підприємстві характеризується, передусім, розширеним відтворенням основних фондів, що потребує належного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестиційних ресурсів. Цей процес передбачає відокремлення значної частини сукупного суспільного продукту від особистого та поточного виробничого споживання. Крім того, інвестиційні ресурси, спрямовані на ці цілі, вилучаються з процесу розширеного відтворення на період до введення в дію основних фондів. У майбутньому вони поступово відшкодовуються інвестору у процесі експлуатації об'єктів, випуску та реалізації виробленої продукції.
Джерелом розширеного відтворення с накопичення, тобто частина національного доходу, спрямована на технічний розвиток виробництва, утворення резервів і розширення основних фондів. У натурально-речовій формі накопичення складається з приросту основних фондів виробничого та невиробничого призначення, матеріальних засобів та резервів. Грошовим джерелом накопичення є частина національного доходу, що виступає при первинному розподілі у формі чистого прибутку (форми реалізації додаткового продукту, який утворюється у сфері матеріального відтворення): прибутку, додатку на додану вартість, чистого прибутку агропромислових господарств та інших накопичень підприємств (рис. 8.1.).
Необхідно зауважити, що досить часто допускається ототожнення джерел відтворення основних фондів із джерелами фінансування капітальних вкладень, проте їх економічна сутність є різною. Джерела відтворення формуються значно раніше за джерела фінансування капітальних вкладень, виступаючи у формі фонду відшкодування валового національного продукту і накопичуваної частини національного доходу, у вигляді первинних доходів суспільства. У процесі їх перерозподілу утворюються вторинні доходи, певна частина яких набирає форми джерел фінансування капітальних вкладень.
356
Рис. 8.1. Порядок формування національних інвестиційних ресурсів
Наведена схема (рис. 8.1.) порядку формування інвестиційних ресурсів на підприємстві зображає лише створення національних інвестиційних ресурсів і не враховує таке джерело, як іноземний капітал. З іншого боку, необхідно врахувати, що певна частина національних інвестиційних ресурсів вкладається за кордон, тобто відбувається відтік капіталу з країни.
У зв'язку з цим, формування інвестиційних ресурсів країни можна представити таким чином:
Національні інвестиційні ресурси + Іноземні інвестиційні ресурси - Відтік капіталу за кордон = Національні інвестиційні ресурси + Сальдо міжнародного руху капіталу
Усі інвестиційні ресурси (національні та іноземні) прямо чи опосередковано залучаються підприємством на ринку капіталу, що інвестується.
Схематично процес формування на підприємстві інвестиційних ресурсів через ринок інвестиційного капіталу можна представити таким чином, то національні та іноземні кошти фізичних, юридичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства двома шляхами: безпосередньо та через фінансово-кредитну сферу (рис. 8.2.).
357
У першому випадку це може відбуватися шляхом:
купівлі власниками заощаджень цінних паперів підприємств на первинному ринку;
надання державою підприємству дотацій, субсидій, пільгових кредитів, тощо;
внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд підприємства на умовах участі у капіталі;
об'єднання капіталів підприємств.
Другий, основний потік заощаджень потрапляє спочатку до посередників і набуває вигляду депозитів комерційних банків, внесків у пенсійні та інвестиційні фонди або у страхові компанії. Посередники, акумулюючи кошти населення та інших економічних суб'єктів, зобов'язані реінвестувати довірені їм заощадження з прибутком до моменту їх повернення власнику, тому вони в.иходять на інвестиційний ринок як інституціині інвестори та кредитори.
Таким чином, ресурси, залучені підприємством на інвестиційному ринку, додаються до тих, що підприємство має у своєму розпорядженні, й утворюють його сукупні інвестиційні ресурси. Велика тривалість інвестиційного циклу та висока вартість інвестиційних об'єктів вимагають виділення спеціальних матеріальних та нематеріальних ресурсів, економічний обіг яких опосередковується через грошові кошти, у процесі використання яких реалізується значна частка накопиченого національного доходу та фонду відшкодування, спожитих у процесі відтворення основних фондів з метою накопичення.
358
Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптн-мізація і'х структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.
З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів мас базуватися на таких принципах:
/. Принцип врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. В процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто враховувати усі стадії інвестиційного процесу передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну.
Принцип забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних pecvpc і в обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна потреба в інвестиційних ресурсах підприємства базується на розрахунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування.
Принцип забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності. Умови формування високих кінцевих результатів інвестиційної діяльності залежать від структури сформованих інвестиційних ресурсів. Оптимальна структура забезпечує фінансову рівновагу розвитку підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності, з іншого боку, неоптимальна структура генерує ризики в фінансовій сфері підприємства, тобто призводить до банкрутства підприємства.
Принцип забезпечення мініміїації витрат з формування інвестиційних ресурсів з різних джерел. Така мінімізація витрат здійснюється в процесі управління вартістю капіталу, який залучається для інвестиційної діяльності з метою одержання максимальної суми чистого прибутку.
Принцип забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вартість з часом. Тому формувати інвестиційні ресурси слід, враховуючи темпи інфляції та інші фактори, які впливатимуть на вартість протягом строку реалізації інвестиційної діяльності [1. С 380-382].
Зазначені принципи підприємство має використовувати при розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів, яка має здійснюватися за такими етапами:
І. Ретроспективний аналіз формування інвестиційних ресурсів
підприємства. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування інвестиційних ресурсів відповідно до запланованих обсягів інвестицій.
II. Прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ре-
сурсів, де визначається: необхідний обсяг фінансових коштів інвестування; загальна потреба у інвестиційних ресурсах для реального інвестування, а також їх потреба за окремими відрізками часу прогнозованого періоду.
359
Прогнозування можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, у тому числі власних (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування, страхові виплати відшкодування збитків; погашення довгострокових фінансових інвестицій; реінвестиції від продажу основних фондів; мобілізація надлишків оборотних активів); позичкових (кредити, емісія боргових цінних паперів, цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит, лізинг); залучених (емісія акцій, безоплатні вкладення державних органів і комерційних структур).
Визначення ефективних схем та методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів (самофінансування, акціоиуваиня, боргове фінансування, фінансування на консорціііних засадах, оренда, пільгове фінансування, субсидування, змішане фінансування тощо).
г Визначення необхідного та граничного обсягу інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел має забезпечити ту частину інвестиційного капіталу, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх власних джерел фінансування. Зокрема, забезпечення задоволення потреби у власних інвестиційних ресурсах із зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. Якщо сума внутрішніх власних та залучених інвестиційних ресурсів повністю не забезпечує загальну потребу в них у запланованому періоді, то приймається рішення про залучення позичкових коштів.
V. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів з урахуванням мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така оптимізація здійснюється шляхом розрахунку ціни капіталу підприємства та його фінансової стійкості, а також розрахунку очікуваного прибутку та рентабельності.
Усі інвестиційні ресурси, що формуються на підприємстві для реалізації його інвестиційної діяльності, можуть використовуватися у фінансовій, матеріальній, нематеріальній та трудовій формах, див рис. 8.5.
Фінансові ресурси, зокрема, грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль. По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та знарядь праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а, по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору обирати будь-який об'єкт інвестування. Інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в об'єкти інвестування, зокрема в статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються лише у процес виробництва.
360
Загалом, інвестиційні ресурси можна класифікувати за такими ознаками: а) за характером власності:
'-власні;
- залучені;
- позичкові.
б) за видами власності:
- державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти та кошти позабюджетних фондів, державні позики, пакети акцій та інші основні та оборотні кошти, що належать до державної власності);
- приватні інвестиційні ресурси, які містять власні та залучені кошти підприємств, а також інституційних інвесторів, у тому числі, банків, інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо.
361
в) за рівнем власності:
на рівні держави:
кошти державного, регіонального, місцевих бюджетів, та позабюджетних фондів;
залучені кошти державної фінансово-кредитної системи;
позикові кошти у вигляді державних іноземних запозичень (зовнішній борг держави) та державних облігацій, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави);
♦ на рівні підприємства:
власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо);
залучені кошти, у тому числі, внески та пожертвування, кошти отримані від продажу акцій тощо;
позичкові кошти у вигляді державних, банківських та комерційних (лізинг) кредитів та емісії корпоративних облігацій;
♦> на рівні інвестиційного проекту:
кошти державного та місцевого бюджетів, позабюджетних фондів;
кошти суб'єктів господарювання - вітчизняних підприємств та організацій, колективних інституційних інвесторів;
іноземні інвестиції у різних формах.
Врахувавши усі різновиди інвестиційних ресурсів, ресурси конкретного підприємства можна представити у такому вигляді, див. табл. 8.1.
У процесі формування інвестиційних ресурсів найважливішим завданням інвестора є визначення їх загального обсягу. Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися, виходячи із запланованого обсягу освоєння коштів в процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій. Таким чином, загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою формулою:
362
Загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій циклу інвестиційного проекту, див. табл. 8.2. Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених.
363
Процес формування власних інвестиційних ресурсів (внутрішніх та зовнішніх) тісно пов'язаний з початковим накопиченням капіталу, або створенням статутного фонду. Статутний капітал - це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може містити не тільки грошові кошти, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове накопичення капіталу може здійснюватися як в рамках власне підприємства, так і в масштабах країни в загалом (в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд накопичення, останній своєю чергою, використовується для формування інвестиційних ресурсів).
Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані
364
від реалізації капітальних активів; надходження від продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела.
Джерела утворення статутного капіталу залежать від форми власності:
- приватна - власний капітал підприємця;
- акціонерна - акціонерний капітал;
- державна - асигнування з бюджету та централізованих фондів;
- колективна (спільна) - внески засновників.
Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій формі, але завжди вони повинні мати вартісну оцінку. Такі внески можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспортних засобів, предметів праці, цінних паперів, прав на користування природними ресурсами, прав Інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.
Статутний капітал с невід'ємною складовою частиною майже будь-якого підприємства, разом із тим, він - досить умовне значення, яке означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів у момент створення товариства, наприклад, надане у натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплату акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об'єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж, сам розмір не може ніяким чином гарантувати права кредиторів на майно підприємства.
Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, насамперед, автономність бізнесу.
Статутний капітал є основою для початку, а також розвитку господарської діяльності підприємства і виконує такі функції, наведені у таблиці 8.3.
При формуванні статутного капіталу, кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби, є початковими інвестиційними ресурсами підприємства. На'час придбання основних фондів і зарахування їх на баланс підприємства залишкова вартість збігається з їхньою початковою балансовою вартістю. Надалі, по мірі участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в амортизаційному фонді. Цей фонд поповнюється за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.
365
Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, потрібні й оборотні кошти. Частина оборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина перебуває в обігу і формує фонди обігу. На час введення підприємства в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових коштів у складі статутного фонду, якиіі забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів (створення запасів) і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції.
Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Від забезпечення обіговими коштами залежать ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства. Оптимальна потреба підприємства в обігових коштах визначається шляхом їхнього нормування.
Таким чином, з економічної точки зору, сутність статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи продажу товарів.
366
Формування інвестиційних ресурсів на підприємстві тісно пов'язане з фінансовими ресурсами - першоосновою фінансового господарства держави та підприємств.
Загалом, фінансові ресурси є сукупністю доходів і надходжень, які перебувають у розпорядженні населення, підприємств, організацій та держави та спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту. Фінансові ресурси охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємницького, а також приватного сектора. До складу фінансових ресурсів входять:
/. Фінансові ресурси, що перебувають v розпорядженні органів державного управління:
- ресурси державного бюджету;
- ресурси місцевих бюджетів:
- цільові державні фонди;
- фінансові ресурси державних фінансових інституцій (національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ).
2. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності.
3. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (готівка, заощадження, депозити).
У зв'язку з цим, для залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел підприємство може використовувати цілу низку спеціальних фінансових інструментів.
Під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансовою зобов'язання або інструмента власного капітану в іншого.
Фінансові активи включають в себе: грошові кошти не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;
Фінансові зобов 'язетня - це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг у кредит, або кредити, які підприємство отримує для фінансування інвестиційної діяльності.
Відповідно до П(С)БО 11 ''Зобов'язання", зобов'язання - цс заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої у майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди:
І. Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, які не виникають в ході нормального операційного циклу та будуть погашені після 12 місяців з дати зарахування на баланс.
II. Поточні зобов'язання - короткострокові фінансові зобов'язання, які мають бути погашені протягом поточного операційного циклу підприємств чи протягом року з дати складання бухгалтерського балансу.
367
Забезпечення - зобов'язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу.
Непередбачені зобов'язання - зобов'язання, яке може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді. коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов'язання погрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, аоо оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити.
V. Доходи майбутніх періодів - доходи, одержані підприємством у звітному періоді, але такі, що належать до наступних періодів.
Для визначення зобов'язань повинні бути дотримані дві умови:
оцінка їх може бути достовірно визначена;
існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення.
В умовах ринкової економіки основними джерелами фінансування інвестиційних проектів, що входять до складу зобов'язань, є комерційний та банківський кредити. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари чи надані послуги, а банківський кредит (позичка) надається банками у вигляді грошових кредитів, що використовуються для розширення виробництва і як джерела платіжних коштів для поточної діяльності.
Загалом, фінансові інструменти, що використовуються підприємством для залучення капіталу можна поділити на:
-основні - ті, що безпосередньо використовуються для залучення капіталу (акції, облігації, векселі, кредитні угоди тощо);
-допоміжні - ті, що можуть використовуватися як застава при отриманні кредиту в комерційному банку, або вони приносять дохід, який можна використати на фінансування інвестиційної діяльності підприємства, або їх можна продати і таким чином отримати необхідні інвестиційні ресурси.
Крім того, деякі допоміжні інструменти можуть випускатись і продаватись разом з основними з метою підвищення привабливості останніх для інвесторів. До таких інструментів належать опціоии, ф'ючерсн, варраптп тощо.
8.2. МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
Залежно від форми залучення інвестиційного капіталу існують такі методи фінансування інвестиційних проектів, як самофінансування; акціо- нування; кредитне фінансування; бюджетне фінансування; фінансування за рахунок безоплатних та благодійних внесків і пожертвувань; змішане фі нансування, див. рис. 8.4. -
368
Рис. 8.4. Метоли фінансування інвссіїшіиішх проектів
Обираючи той чи інший метод фінансування інвестиційних проектів, треба враховувати їх особливості. Зокрема, внутрішні (власні) кошти такі, як амортизація та прибуток мають певні позитивні сторони, а саме:
простота та швидкість залучення:
висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди);
суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;
V повне збереження управління в руках засновника підприємства.
Водночас, обсяг таких джерел у підприємства обмежений, крім того, відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.
Зовнішні (боргові та залучені) кошти навпаки мають високі можливості залучення та можливості зовнішнього контролю за ефективністю їх використання. Однак с і негативні сторони, а саме:
-- складність із залученням та оформленням;
-значний термін залучення;
-необхідність надання гарантій (на платній основі);
-підвищений ризик банкрутства через несвоєчасне погашення боргу;
- втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності через необ хідність платити відсотки та дивіденди;
- часткова втрата управління діяльністю підприємства.
Далі більш детально зупинимося на кожному методі фінансування інвестиційних проектів.
Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо. Такий
369
метод фінансування має можливість підприємства не тільки відшкодовувати заграти, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, передусім, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.
При самофінансуванні суб'єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Крім того, він несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.
Головним джерелом формування інвестиційних ресурсів на підприємстві є прибуток - кінцевий результат діяльності підприємства, який становить різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.
Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [18]. прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.
Основою для формування прибутку на підприємстві є доходи, під якими розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків вкладників).
Справжнім доходом на підприємстві є чистий дохід (ЧД) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (ЛЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу, тобто:
ЧД = Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-1В (8.2.)
Якщо дохід від операції неможливо достовірно оцінити та немає впевненості у відшкодуванні понесених втрат, дохід не визнається, а витрати визначаються як витрати звітного періоду.
Своєю чергою, фінансовим результатом підприємства, відповідно до П(С)ІЮ 3 «Звіт про фінансові результати», вважаються: або збиток - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати, або арнауток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ним витрати.
Різницю між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називають валовим прибутком (збитком)-
Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Фі-
370
нансовии результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.
Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток с кінцевіш фінансовим результатом від звичайної діяльності.
Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності визначаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій тощо).
Таким чином, остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток (збиток) - визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.
Важливим у процесі формування джерел фінансування інвестиційних проектів є порядок розподілу та напрямів використання чистого прибутку, від яких залежить, яка частина прибутку піде на фінансування інвестиційних заходів, див., рис. 8.4.
Виходячи з схеми, зрозуміло, що підприємство має можливість використати прибуток як джерело фінансування інвестиційних проектів лише у незначних обсягах і лише ту частину, яка йде на формування фонду розвитку виробництва (фінансування невеликих інвестиційних заходів, або високо ризикових інноваційних проектів) та фонду соціальної сфери (фінансування проектів, що мають соціальний характер - будівництво санаторіїв, баз відпочинку, дитсадків тощо).
Таким чином, приймаючи рішення про необхідність використання прибутку як джерела фінансування інвестиційних проектів, підприємство має всебічно зважити напрями першочергових інвестиційних вкладень та стан фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.
Важливим джерелом при самофінансуванні інвестиційних проектів є амортизація, яка формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складає амортизаційний фонд.
Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скориговешого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [18].
371
Амортизації підлягають витрати на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у т. ч. витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
О самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, у т. ч. витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.
Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду виграти платника податку на:
372
■ придбання і відгодівлю продуктивної худоби;
■ вироигування багаторічних плодоносних насаджень;
■ придбання основних фондів або нематеріальних активів з мстою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових час ічш) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;
О утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.
Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації.
Підприємства можуть прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених у таблиці 8.4.
Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта входить до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.
Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Підприємства та організації мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, З і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1, пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.
Амортизація в інвестиційній діяльності підприємства відіграє економічну та податкову роль.
Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і належать до витрат діяльності суб'єктів господарювання.
Податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.
373
Важливим у процесі нарахування амортизаційних відрахувань с визначення методу нарахування амортизації.
\\щ методом нарахування амортизації розуміють розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному порядку.
Залежно від того, що вкладається в зміст методу нарахування амортизації, вони можуть класифікуватися на:
І. Методи, що базуються на термінах використання основних коштів, до них належать:
* методи рівномірної амортизації - які передбачають нарахування амортизації залежно від строку нормальної експлуатації об'єкта основних коштів, зазвичай, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об'єкта, тобто це метод прямолінійного списання (або лінійний метод нарахування амортизації);
* методи прискореної амортизації, які базуються на прискоренні амортизаційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості. До них належать; метод суми числа (цифр) років (кумулятивний метод); метод зниження задишку; метод подвійного зменшення вартості; модифікаційний (метод залишку, який зменшується з переходом на рівномірний);
* методи уповільненої амортизації, які передбачають уповільнення процесу нарахування амортизації, то збільшує строк використання об'єкта.
374
375
376
377
378
ня. переміщуючи в такий спосіб тиск незабезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва. Таким чином, відбувається розширення горизонтальних зв'язків між підприємствами, що бувають двох видів: організаційні (концерни, асоціації, синдикати) та фінансові (об'єднання грошових засобів у формі акціонерних товариств). Розвиток фінансових зв'язків через створення акціонерних товариств призводить до внутрішнього та міжгалузевого переливу капіталу. З'являється можливість швидкого здійснення структурних зрушень, що сприяють освоєнню нових технологій і підвищенню конкурентноздатності підприємств.
Порядок організації акціонерних товариств в Україні визначений у Цивільному кодексі України, який набрав чинності 1 січня 2004 року [22].
Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій і не може бути меншим розміру, встановленого законом. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.
Акціонерне товариство може бути створене юридичними або фізичними особами, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Воно відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі подальшого схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.
Основним фінансовим інструментом у залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві за такого методу фінансування є акція (див. розділ 3.1.).
Залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві через емісію акцій дає можливість мобілізувати вільні кошти населення та інших підприємств та організацій для поліпшення якісного стану виробничої бази та вирішення проблем фінансового забезпечення відтворення основних фондів.
Крім того, акціонувапня як метод фінансування інвестиційних проектів здатен відіграти певну роль і у реалізації нової державної структурної політики. Розповсюдження акцій серед підприємств та організацій призводить до перерозподілу між ними платоспроможного попиту, у тому числі незабезпеченого відповідними товарами. Л придбання акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний, опосередковує відтік капіталу з фонду споживання у фонд накопичення, переміщаючи у такий спосіб тиск незабезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва.
Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно полегшує і процес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв'язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додаткових валютних ресурсів для здійснення технічно-
379
го розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази. Використання фінансового ринку дає змогу керувати значно більшими обсягами знеособлених продуктивних інвестицій дрібних акціонерів (у тому числі іноземних), порівняно з механізмом створення спільних підприємств.
Важливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кредит, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фінансування інвестиційних проектів, а отже і важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва.
За своїм змістом інвеспищійиий кредит є економічними відносинами між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, зазвичай, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напряму.
Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестиційних проектів застосовується при реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотку) та незначними строками окупності витрат.
Необхідність інвестиційного кредиту об'єктивно випливає із наявності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів що формуванню товарно-матеріальних запасів підприємств, що обумовлено недостатнім розміром наявних коштів потребам розширеного відтворення капіталу. У цьому випадку виникають кредитні відносини довготривалого характеру, що дає можливість позичальнику отримати гроші"раніше, ніж можна їх вилучити з обігу після реалізації товару.
Своєю чергою, у кредиторів, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов'язані зі створенням відповідного інститу-ційного середовища - мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери економіки, де виникає потреба в них.
Інвестиційне кредитування має самостійне значення лише у плані кредитування інвестиційних проектів, а в інших випадках, коли спеціальний інвестиційний проект не розробляється, має місце звичайне кредитування. Такий фактор для комерційних банків має принципове значення, у зв'язку з чим, зміст інвестиційного кредитування варто розглянути з позицій теорії кредиту, бо:
по-перше, кредит це відношення, яке усуває невідповідність між часом виробництва та часом обігу коштів та вирішує відносне протиріччя між тимчасовим осіданням коштів та необхідністю їх використання у на-
380
родному господарстві. Фактично основною базою для існування кредитних відносин є нерівномірність кругообігу капіталів у реальному секторі економіки;
по-друге, сутність кредиту прийнято визначати як передавання кредитором на основі відповідного кредитного договору позиченої вартості позичальнику для платного використання на умовах поворотності;
по-третс. у взаємозв'язку з зовнішнім середовищем кредит виконує чотири функції: перерозподільну. зменшення витрат обігу, прискорення концентрації капіталу та обслуговування товарообігу.
Особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвестиційний характер і, здебільшого, довгостроковий і потребує:
ретельної оцінки, насамперед, не самого позичальника, а його інвестиційних намірів (інвестиційного проекту), що зобов'язує кредитора проводити детальний аналіз техніко-економічного обгрунтування інвестиційних заходів, передбачених проектів;
встановлення плати за кредит не вище рівня дохідності за інвестиціями;
розрахунку терміну інвестиційного кредиту залежно від строку окупності інвестицій;
У опрацювання можливості надання позички з пільговим терміном відшкодування, що передбачає сплату лише процентів за кредит впродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основної кредиту - у подальші періоди часу;
> погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує інвестор від реалізації інвестиційного проекту.
Порівняно з акціонуванням, інвестиційному кредитуванні властиві певні позитивні риси, а саме:
кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому;
кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства;
відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мірою є відомою сумою, тому її можна передбачити і планувати.
Разом із тим, мінусами такого кредитування є те, що:
> використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності;
>зазвичай, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений;
вартість позичкового капіталу залежить від кон'юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотку на ринку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві альтернативні джерела фінансування;
при плануванні потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.
381
Рис. 8.5. Форми інвестиційного кредиту
Банківський інвестиційний кредит - це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку.
Банківське кредитування під інвестиційний проект - це довгострокове кредитування інвестиційних проектів під майбутні доходи, яке передбачає як оцінку банком інвестиційного проекту щодо його фінансової самоокупності, так і практичну реалізацію цього проекту (оцінку бізнес-плану реалізації проекту).
Під час оцінки реалізації інвестиційного проекту банком визначається здатність позичальника ефективно реалізувати інвестиційний проект та отримати заплановані результати; надійність та стабільність бізнесу, яким займається позичальник, протягом часу, потрібного для завершення проекту і повернення кредиту, врахування як позичальником, так і банком усіх ризиків, наявних під час кредитування під інвестиційний проект.
Новою формою кредитування капітальних вкладень, що впроваджуються в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного або часткового викупу випусків промислових облігацій, емітованих цими клієнтами. Таку операцію називають андеррайтингом.
382
Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», [1г] андсраіітинг - це купівля на первинному ринку цінних паперів з подальшим їх перепродажем інвесторам, або укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які інші цінні папери, шо не були продані.
Впровадження андеррайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світові фінансові ринки.
Державшій інвестиційний кредит - це сукупність кредитних відносин, в котрих кредитором виступає держава, а позичальником - підприємства, які належать до державної форми власності. Він надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відомствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансування підприємствами, організаціями та об'єднаннями через банківські установи об'єктів, будівництво яких тільки починається на конкурсній основі, а також для фінансування раніше початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямами економіки України.
Міжнародний інвестиційний кредит - це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, зазвичай, з виплатою процента (детально ця форма інвестиційного кредиту розглядається в сьомому розділі роботи).
Однією з форм інвестиційного кредиту у товарній формі виступає фінансовий лізинг - це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає, відповідно до договору фінансового лізингу (оренди), передання орендарю майна, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу. Лізинг вважається фінансовим, якщо об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості, за нормами амортизації, а орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або у момент його закінчення за ціною, визначеною у такому договорі.
Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг є те, що: -
* лізингодавець придбавас майно не для власного користування, а спеціально для передавання його в лізинг;
* право вибору майна та його продавця належить користувачу (лізингоо-тримувачу);
383
продавець майна знає, що майно спеціально купується для передавання
його в лізинг;
майно безпосередньо постачагться користувачу та приймається ним в
експлуатацію;
- об'єкт лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача;
претензії за якість майна, його комплектність та виправлення дефектів
протягом гарантійного терміну лпингоотримувач спрямовує безпосередньо
продавцю майна;
ризик випадкової загибелі та пошкодження майна переходить до лізингоо-
тримувача після підписання акту приймання-передачі майна в експлуатацію.
Об'єктами лізингу є елементи активної частини основних фондів. В лізинг маже передаватися майже будь-який об'єкт, якщо він не знищується у виробничому циклі. Залежно від характеру об'єкта лізингу розрізняють лізинг рухомого майна (машннно-технічний лізинг) та лізинг нерухомого майна.
Об'єктами рухомого майна лізингу є: транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, літаки, гелікоптери, морські суди); будівельна техніка; верстати; обчислювальна техніка; інше виробниче обладнання, механізми та пристрої.
Об'єктами лізингу нерухомого майна є будівлі та споруди виробничого призначення.
Суб'єктами (учасниками) фінансового лізингу є:
1) власник майна, що надає об'єкт лізингу в користування на умовах лізи нгової угоди (лізингодавсиь). В його особі можуть виступати:
установи банків, у статуті якого зазначений цей вид діяльності;
фінансова компанія, створена спеціально для здійснення лізингових операцій, основною та фактично єдиною функцією якої є сплата майна, тобто фінансування угоди;
спеціалізована лізингова компанія, яка в доповнення до фінансового забезпечення угоди бере на себе весь комплекс послуг не фінансового характеру (утримання та ремонт майна, заміна зношених частин, консультації з його використання тощо);
будь-яка інша організація, для якої лізинг не профілююча, але і не заборонена статутом сфера діяльності, і яка мас достатні фінансові кошти для проведення лізингових операцій.
користувач майна - лізингоодержувач, яким може бути будь-яка юридична особа незалежно від форм власності: державне, приватне чн колективне.
продавець майна лізингодавщо (постачальник) - виробник обладнання, що передається в лізинг, або підприємство торгівлі.
Крім зазначених суб'єктів, у лізингових операціях можуть бути задія-ні й інші учасники: • страхові компанії, які забезпечують захист майнових та фінансових прав лізингодавиів, лізингоогримувачів та виробників;
384
комерційні банки, шо кредитують лізингодавця, або виступають гарантами лізингових операцій;
інші фінансові установа, які акумулюють грошові кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти;
консалтингові фірми, що допомагають лізингоотримувачу отримувати якісні консультаційні послуги, тобто бути обізнаним у сфері лізингового бізнесу.
Використовуючи механізм фінансового лізингу, підприємства мають можливість заощадити значні оборотні кошти, необхідні для закупівлі основних засобів.
Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів має державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд із бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування, як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.
Державне фінансування інвестиційних проектів характеризується специфічними формам надання бюджетних асигнувань та базується на відповідних принципах:
І. Принцип отримання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів, що передбачає нормування відповідних затрат, а також мінімізацію державних витрат щодо отриманого результату. Ефект може бути виражений, з одного боку, у вирішенні різних завдань соціально-економічного розвитку держави, а з іншого - у збільшенні ресурсів бюджетного фонду за рахунок зростання доходів отримувачів бюджетних асигнувань. Практична реалізація щодо принципу базується на використанні програмного методу управління бюджетними витратами (тобто виділення коштів під конкретну програму), переході на контрактно-конкурсну систему надання бюджетних асигнувань, використанні, поряд із безповоротним фінансуванням, бюджетного кредитування підприємств і організацій. На відміну від бюджетного фінансування, бюджетні кредити надаються юридичним особам для реалізації високоефективних проектів на поворотній і платній основі, однак відсотки по них значно нижчі, ніж по банківським кредитам. Це дозволяє вирішувати важливі програми економічного розвитку, відповідає інтересам суб'єктів господарювання, завданням фінансової стабілізації і корекції бюджетної політики.
II. Принцип цільового характеру використання бюджетних ресурсів означає, що надання бюджетних коштів здійснюється відповідно до їхнього цільового призначення згідно затвердженого бюджету. Цей принцип також сприяє підвищенню ефективності бюджетних витрат.
385
III. Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел -
при визначенні обсягу фінансування інвестиційного проекту враховується наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати із зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування.
IV. Принцип надання бюджетних коштів з урахуванням виконання виробничих та інших показників діяльності й з урахуванням фактич ного використання раніше наданих ресурсів. Прив'язка бюджетного фі нансування до конкретних результатів діяльності підприємств та організа цій дозволяє здійснювати фінансовий контроль за виробництвом товарів та наданням послуг у тих сферах діяльності, що фінансуються із бюджету.
V. Принцип безповоротності та безвідплатності основної частини бюджетних асигнувань - це надання коштів без прямого їх відшкодування. Хоча має місце непряме відшкодування, що полягає у прирості основних фондів, перспективній підготовці кадрів тощо.
Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансформації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якісної оцінки та контролю державних інвестицій у державний сектор.
Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:
кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;
бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податкових інвестиційних кредитів на сплату податків);
єубвенцій і субсидій фізичним і юридичним особам;
бюджетних інвестицій у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;
бюджетних позик державним позабюджетним фондам;
міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, єубвенцій, інших дотацій) тощо.
Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосування.
Основним державним джерелом фінансування інвестиційних проектів є кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим у вигляді капітальних видатків.
З погляду предметної спрямованості, капітальні видатки бюджету, що мають інвестиційну спрямованість, поділяються на: фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів: фінансування міжнародної діяльності; інші витрати і виплати.
386
Такі видатки пов'язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів, та містять затрати на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, то фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку України.
Інвестиційні проекти, що передбачають залучення коштів державного бюджету мають пройти конкурсний відбір.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1999 року, із змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року № 241 та від 15 лютого 2002 року № 158 «Про порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету», Міністерство економіки України розробило «Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними органами та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету та створення відповідної Комісії Мінекономіки» [15].
У цьому Положенні визначаються пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.
За рахунок коштів державного бюджету можуть також частково відшкодовуватися відсоткові ставки за кредити, надані комерційними банками на фінансування інвестиційних проектів. Такий порядок регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2002 року № 101 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок».
Відшкодування відсоткових ставок провадиться за рахунок коштів державного бюджету за кредитами, що залучаються підприємствами для реалізації інвестиційних проектів на конкурсних засадах, у межах бюджетних програм, передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та з урахуванням пріоритетів, визначених, згідно з Програмою дій Кабінету Міністрів України, Державною програмою соціально-економічного розвитку на відповідний рік та іншими нормативно-правовими актами України.
Найважливішою формою державного фінансування інвестиційних проектів є державшій інвестиційний кредит, обсяги та напрями якого визначаються державною політикою.
Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва та зайнятості мають кошти, що надаються державою за рахунок бюджетних або позабю-
387
д.жеттіх фондів. За їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.
Такі фонди фінансових ресурсів мають цільове призначення, є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом із тим, у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. Це і с причиною формування фондів цільового призначення.
Державні цільові фонди - це форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб. Через цільові державні фонди можливо:
впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування та кредитування підприємств;
забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючії їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;
надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури загалом.
Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління - на державні та регіональні. Цільові фонди можуть бути постійними та тимчасовими. Створення постійних фондів пов'язане з вирішенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню,. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допомоги країнам Східної Свропи.
Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій. Ці надані ресурси мають цільовий характер, що випливає із сутності цих фондів.
Фінансування інвестиційних проектів здійснюється і шляхом надання державних субсидій. Основним джерелом при такому методі є кош і и державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, обираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного і
388
соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови економіки. Перевага надається інвестиційним проектам у паливно-енергетичному комплексі, машинобудуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
У загальному розумінні субсидування - це нсповерненс фінансування, тобто надання грошових коштів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення.
До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні належать всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже - і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим фактором. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Цс платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки.
Розрізняють такі види субсидування, як: дотації, гранти, субвенції, спонсорська або донорська допомога.
Фінансування шляхом надання дотацій - це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Зазвичай, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються на фінансування тільки частини інвестиційного проекту, а частка державних інвестицій, зазвичай не перевищує 50 %. У ряду випадків, надаючи певну дотацію, держава виступає умови, щоб решта була профінансована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету з метою заохочення вивозу товарів. У цьому випадку встановлюються різноманітні податкові та митні пільги.
Гранти - близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту загалом, які мають переважно інноваційний або соціальний характер. Звітність про їх виконання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам, а іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов договору гранту.
Субвенції, на відміну від дотацій та грантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади.
389
Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і форми їх застосування.
Змішане фінансування - базується на комбінаціях різних методів фінансування інвестиційних проектів, і тому може бути використаним для фінансування будь-яких інвестиційних проектів.
8.3. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
У прийнятті рішення про залучення джерел для фінансування інвестиційних проектів важливу роль відіграє визначення вартості інвестиційних ресурсів, або капіталу, що інвестується.
Вартість інвестиційних ресурсів (капіталу) - цс необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основними факторами, що визначають вартість капіталу є: ризикованість одержаних доходів, питома вага заборгованості в його структурі, фінансова стійкість компанії та інші фактори. Наприклад, якщо сподівані надходження та грошовий потік мінливі, заборгованість висока, а підприємство немає міцної фінансової репутації, інвестори купуватимуть його акції тільки тоді, коли їх ризик буде компенсований високими доходами. І навпаки, постійно зростаючі доходи, низька заборгованість і гарна фінансова репутація дають змогу фірмі випустити облігації та акції з низькими витратами.
Крім рівня дохідності та ризику, на вартість інвестиційного капіталу впливає і те, які джерела фінансування залучаються для реалізації інвестицій, бо ціна власних (прибутку), боргових (банківські позички, емісія облігацій) та залучених (емісія привілейованих та звичайних акцій) ресурсів різна.
Далі розглянемо механізми формування ціни на кожен вид інвестиційних ресурсів окремо.
Вартість капіталу від залучення боргових ресурсів.
У процесі інвестиційної діяльності підприємство часто використовує боргові кошти. Вартість цього капіталу визначається на ринку з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позиками та міри ризику.
Крім того, на вартість боргового капіталу впливають такі фактори, як;
зміна процентів за депозитами;
офіційно оголошений індекс інфляції;
можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших фінансово-кредитних установах на більш вигідних умовах;
390
391
392
393
394
395
396
397
І. Аналіз складу капіталу v динаміці за низку періодів (кварталів, років), а також: тенденції зміни його структури. При цьому розглядаються такі показники, як коефіцієнт фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов'язаннями. Далі вивчаються показники оборотності та рентабельності активів та власного капіталу.
1. Оцінка основних факторів, гио визначають структуру капіталу. До них належать:
* галузеві особливості господарської діяльності;
*стадія життєвого циклу фірми (молоді компанії з конкурептноздат-іюю продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позичкового капіталу, а зрілі використовують, переважно, власні кошти);
*кон'юнктура товарного та фінансового ринків;
врівень прибутковості поточної діяльності;
* податкове навантаження на компанію (частка податків, що сплачуються, у виручці прямих і непрямих від продажу - брутто);
*міра концентрації акціонерного капіталу (прагнення власників капі галу зберегти контрольний пакет акцій.
З урахуванням цих та інших чинників управління структурою капітал передбачає вирішення двох основних завдань:
а) встановити пропорції використання власного або зовнішнього капіталу;
б) забезпечити (за необхідністю) залучення додаткового внутріш нього або зовнішнього капіталу.
Оптимізаиія структури капіталу за критерісм прибутковості власного капіталу.
Оптимізаиія структури капіталу за критерісм мінімізації його вартості (ціни). Вона базується на попередній оцінці власного та залученого капіталу за різних умов ного залучення й варіантних розрахунках середньозваженої вартості капіталу.
Найчастіше для вирішення проблем оптимізації структури капіталу використовують ефект фінансового важеля (леверіджу).
Структура капіталу, що інвестується пов'язана з співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість, порівняно до власного капіталу, має фірма, тим вищий її фінансовий леверідж. Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує процент за кредит, леверідж с позитивним. Якщо дохідність з інвестицій не перевищує процент за позичковими коштами, леверідж с негативним. У випадках, коли, інвестиції приносять дохід, що дорівнює проценту за кредит, леверідж є нейтральним.
Властивість фінансового леверіджу (важелю) полягає у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований
398
Коли фірма бере в борг, вона зобов'язується сплатити проценти і у майбутньому погасити основну суму боргу. Ці проценти вираховуються з оподатковуваного доходу, отже інвестори отримують більше доходу.
Таким чином, чим більше боргів має фірма у структурі свого капіталу, тим вищий фінансовий ризик. Це означає, що, незалежно від рівня доходу від своїх операцій, фірма повинна продовжувати сплату фіксованих процентних платежів і основної суми боргу, коли настає термін погашення. Отож, чим більше фірма бере у борг, тим більше у неї фіксованих фінансових витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. У випадку, коли борги зростають, зростають і відсоткові платежі. Та попри те, що вони забезпечують фінансовий леверідж, однак зростає ризик, що проценти за позички стануть дуже високими щодо ДВКП. Якщо у період загального спаду економічної активності підприємство скорочує свої операції, її ДВКП теж знижується, що збільшує можливість несплати відсотків за рахунок прибутків підприємства.
Таким чином, варто запам'ятати, що фінансовий леверідж може бути вигідний у період загального підйому інвестиційної активності, але в період спаду може принести втрати через зростання ризиків.
Зростаюча заборгованість може спричинити підвищення мінливості ДНА. Отже, переваги фінансового леверіджу слід порівнювати зі зростаючим фінансовим ризиком неплатоспроможності. Настає момент, коли приріст витрат на відсотки за кредит з урахуванням поправок на оподаткування перевищує виграш фірми від фінансового леверіджу.
Враховуючи зазначене вище, підприємству слід вміти правильно обирати погрібну структуру капіталу для ефективної реалізації інвестиційного проекту.
Оскільки структура капіталу впливає на ризик, дохід на акцію (ДНА) та фінансовий стан фірми, тому менеджери повинні повсякденно враховувати вплив змін у структурі капіталу.
Фінансування за рахунок боргів - це добре, але до певної межі. Переваги фінансового леверіджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу занадто високу частку боргів. Забагато боргів посилює ризик і підвищує
399
потенціальну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій - теж не краща політика. Вона повністю позбавляє фірму переваг, які дає фінансовий лсверідж, а середньозважена вартість капіталу (IVACC) стає занадто високою.
Більше того, у деяких випадках випуск надмірної кількості простих акцій може призвести до втрати контролю під час голосування акціонерів. Як наслідок - незбалансованість у структурі капіталу (або дуже багато боргів, або дуже багато акцій) може зашкодити позиції фірми на ринку.
Таким чином, головна мета фінансових менеджерів - обрати таку структуру капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні дивіденди та доходи, збагачуватиме акціонерів. Іншими словами, оптимальна структура капіталу має зводити до мінімуму WACC та, водночас, підтримувати кредитну репутацію фірми на рівні, то дозволяє залучати нові капітали для реалізації нових інвестиційних проектів на прийнятних умовах.
Вартість фірми визначається сумою боргів, а також чистого доходу, який капіталізується або дисконтується за необхідною ставкою доходу. Виходячи з цього, таблиця 8.6 показує, як змінюється вартість фірми, коли змінюється співвідношення (заборгованість фірмн)/(загальний капітал фірми) (В/К), що має 300 000 гри загального капіталу фірми (борг плюс власний капітал) і ДВПІІ 100 000 гри.
Таблиця (V. 6. Зміни вартості фір.ми за різних співвідношень (В/К), грн.
Структура капіталу | Співвідношення (В/К) | ||
30% | 50% | 67% | |
1. Заборгованість (В) | 90 000 | 150 000 | 200 000 |
2. Власний капітал (Е) | 210 000 | 150 000 | 100 000 |
3. Загальний капітал фірми | 300 000 | 300 000 | 300 000 |
4. Доходи до виплати процентів за кредит та податків (ДВКП) | 100 000 | 100 000 | 100 000 |
5. Відсотки за борги, 10% | 9 000 | 15 000 | 20 000 |
6. Доходи | 91 000 | 85 000 | 80 000 |
7. Доходи, капіталізовані під 12 % власного капі-іалу (ст. 6/0,12) | 758 330 | 708 330 | 666 670 |
Вартість фірми (ст. 1 + ст. 7) | 848330 | 858330 | 866670 |
Якщо змінювати співвідношення боргу та власного капіталу без зміни загальних доходів фірми (ДВ1ІГІ), то стане очевидним, що вартість фірми підвищується зі зростанням показника В/К. За боргу 67 % та акційного капіталу 33 %, вартість фірми становить 866 670 грн проти 848330 грн при співвідношенні 30/70.
400
Загалом, коли заборгованість фірми стрімко зростає, порівняно з власним капіталом фірми, інвестори схильні пов'язувати це із підвищеним фінансовим ризиком. А тому з майбутнім очікуваним доходом вони пов'язують вищу ставку дисконту. Своею чергою, дисконтування будь-яких певних доходів еприятиме швидше зниженню вартоеті фірми. Цс пов'язано з тим, що зростаючий ризик сплати порівняно вищих відсотків призводить до підвищення ставки капіталізації доходів від випуску простих акцій. Менеджери намагаються проводити фінансування так, щоб досягти оптимальної структури капіталу. Це зменшує IVACC до найнижчого рівня і забезпечує фірмі максимальну вигоду від фінансового лсверіджу.
До певної межі, зростання заборгованості, порівнянно з власним капіталом, може призвести і до підвищення дохідності на акцію (ДНА). Але на певному рівні значення співвідношення В/К стане завеликим, а це значно ускладнить фірмі сплату її боргів. Цс призведе до підвищення вартості капіталу, залученого від зовнішніх джерел, тримати акції стане ризикованіше.
Вплив фінансового леверіджу на дохід на акцію (ДНА) добре видний з таблиці 8.7. За того самого ДВКП, підвищення значення співвідношення В/К з 0 до 50 % збільшує Д11А з 7,5 грн до 13,5 грн.
Таблшія 8.7, Фінансовий леперідж і дохід на акцію, грн.
| Фірма А (В/К = 0) | Фірма Б (В/К=50 %*) |
1. ДВКП | 100 000 | 100 000 |
2. Сума боргу | 0 | і 00 000 |
3. Відсотки за борг, 10% | 0 | 10 000 |
4. Дохід до відрахування податків (ст. !- ст.2) | 100 000 | 90 000 |
5. Податок на прибуток, 25% | 25 000 | 22 500 |
6. Чистин дохід (ст. 3- ст.4) | 75 000 | 67 500 |
7. Випущені акції | 10 000 | 5 000 |
8. ДНА (дохід на акцію) (ст. 5/ ст. 6) | 7,5 | 13,5 |
Отже, ми з'ясували, що рівень фінансового леверіджу визначається приростом ДНА від певної зміни значення ДВГІІІ, і цю взаємозалежність можна показати так:
401
У фірми інвестують тому, що хочуть одержати більше доходів. Припускаємо, їло, коли фірма інвестує кошти від тонно випущених нових облігацій. ДВКП зростає до 50 %, а ДНА подвоюється. За цих умов рівень фінансового леверіджу стає рівним - 100 %/50 % = 2,00.
Цс означає, що за цієї фінансової структури фірми будь-яка зміна розміру ДВПП у відсотковому значенні призводить до відповідної подвійної зміни ДНА у відсотковому значенні. Якщо вираховувати рівень фінансового леверіджу фірми у певний момент, рівняння стає таким:
Наприклад, порівняємо рівень фінансового ліверіджу (РФЛ) для фірми А та фірми Б, представлених у таблиці Н. 7.
РФЛА = 100 000 гри / 100 000 гри = 1.00
РФЛБ = 100 000 гри / (100 000 гри - 10 000 гри)= -1,11
Таким чином, фірма Б мас вищий рівень фінансового леверіджу, ніж фірма А. У фірми А немає боргів. Огже, будь-яка відносна зміна ДВКП призводить до такої ж відносної зміни чистого доходу.
Співвідношення В/К фірми Б становить 50 %. Якщо ДВКП фірми Б зростає на певний відсоток, то її чистин дохід відповідно зростає у 1,11 рази.
Загалом, чим вища заборгованість, тим вищий рівень фінансового леверіджу. Проте ліверідж працює в обох напрямах. Наприклад, коли рівень фінансового леверіджу має значення 2,00, зменшення ДВКП на 1 % зменшує ДНА на 2 %. Отож, чим вищий фінансовий леверідж, тим мінливішими стануть доходи на акцію, а фірма - більш ризикованою.
Таким чином, можна зробити висновок, що фінансовий леверідж призводить до підвищення вартості фірми. Коли заборгованість стає дуже високою у порівняно, з власним капіталом, то фінансовий ризик і шанси неплатоспроможності (неспроможність сплатити борги) зростають, тому, ймовірніше, ринкова вартість фірми впаде. Мета підприємства - знайти такий рівень фінансового леверіджу (В/К), який не призводить до значних змін доходу на акцію фірми і не насторожує інвесторів щодо зростаючого ризику неплатоспроможності.
Враховуючи інтереси власників компанії, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.
402
403
404
8.5. ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ ТА ЙОГО ОПТИМІЗАЦІЯ
Ефективність реалізації будь-якого інвестиційного проекту визначає обгрунтований план фінансування. В інвестиційній діяльності такий план мас назву «бюджет реалізації інвестиційного проекту» або «капітальний бюджет», який містить всі витрати та надходження коштів, пов'язаних з реалізацією проекту. Процес складання та управління фінансовим планом інвестиційного проекту прийнято називати бтджетуванням інвестиційного проекту.
Стрижневим питанням, яке вирішується при формуванні планів капітальних вкладень, є: реалізувати нові інвестиційні проекти або замінити (вдосконалити) існуючі елементи основного капіталу. У зв'язку з цим, капітальні бюджети складають при: розробці програм розвитку підприємства; оцінці ефективності об'єднання та поглинання: впровадженні принципово нових технологій та продуктів: інвестуванні у некомерційні об'єкти (охорона навколишнього середовища, безпека об'єкта тощо); активізації рекламних компаній та ін.
У процесі бюджстування інвестиційного проекту варто врахувати:
♦ відповідність інвестиційної пропозиції стратегічним цілям компанії;
часовий фактор та вартість капіталу при розгляді проекту;
співвідношення ризику та дохідності проекту;
співвідношення інвестиційних витрат та вигод (прибутку) за проектом;
максимальну вигоду від інвестиційної пропозиції;
результати виконання робіт за проектом та зівставлення їх із початковими очікуваннями (у процесі моніторингу проекту);
вплив проекту на фінансовий стан компанії;
розрахунок можливого грошового потоку за весь життєвий цикл проекту тощо.
У великомасштабних проектах капіталовкладення можуть передбачатися на декілька років, а їх результати проявляються у довгостроковій перспективі (у вигляді притоку грошових коштів), що знаходить своє відображення у капітальному бюджеті. Тому нерідко виникає необхідність у розробці прогнозу стратегічного бюджету, що інтегрує елементи довгострокового планування інвестицій та бюджетного контролю. Він корисний у періоди невизначеності та нестабільності економічного середовища, що його оточує. У додатковому бюджеті передбачають фінансування заходів, які не були внесені до основного бюджету.
Бюджет капітальних вкладень залежить від:
- майбутніх інвестиційних можливостей;
- дохідності передбачених інвестицій;
- строку окупності інвестованих коштів:
- вибору моменту інвестування;
405
- рівня інвестиційних ризиків:
- фінансової стійкості забудовника - ініціатора проекту та його стану на ринку капіталу;
- технічного рівня виробництва піднриємства-ініціатора проекту, наявність у нього незавершеного будівництва та невстановленого обладнання;
- грошово-кредитної політики держави тощо.
Процес бюджетування має ряд етапів: розгляд та затвердження ТЕО та кошторисної документації, розподіл відповідальності та повноважень, я також подальше супроводження (моніторинг) реалізації проекту. Якщо капіталовкладення перевищують встановлені межі (ліміти), то необхідно спеціальне затвердження керівництвом компанії. Проект, який не задовольняє очікуваним показникам або під впливом поточних обставин перестає бути необхідним, може бути призупиненим. Доцільно також призупиняти проект, коли показник «прибуток/інвестиційні витрати» свідчить про його нежиттєздатність. Кошти капітального бюджету, що вивільняються, можуть бути направлені на реалізацію більш ефективних проектів.
Фінансовий менеджер інвестиційного проекту має складати бюджет капітальних вкладень тільки після консультацій з інженерно-технічним персоналом певного підприємства. Не допускається придбання основних активів, якщо вони не передбачені капітальним бюджетом. Після детального вивчення інформації фінансовий менеджер разом із проектним менеджером складають та затверджують капітальний бюджет на наступний рік та організують контроль за його виконанням.
Вихідною інформацією для складання капітального бюджету є:
оперативний (календарний) план реалізації проекту;
загальна стратегія та тактика фінансування інвестиційного проекту;
кошторис витрат на виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт, розроблених у розрізі окремих функціональних блоків оперативного плану;
попередній графік грошового потоку, який складається на основі ТЕО та бізнес-плану проекту;
фінансовий стан ініціатора проекту у поточному періоді та прогноз на майбутнє.
Мета планування капітальних витрат - забезпечення реалізації проекту у передбачених будівельними нормами та правилами обсягах, строках та технології. Оскільки обсяг та структура капітальних вкладень попередньо обґрунтовується в ТЕО проекту, то розрахунки цих витрат у бюджеті на майбутній період (квартал, рік) зводяться до такого:
виділення із загальної маси капіталовкладень тієї частки, яка стосується поточного періоду, що розглядається;
уточнення обсягу капітальних витрат поточного періоду, виходячи з вимог підрядника у зв'язку зі змінами у технології будівельно-монтажних робіт;
406
уточнення обсягу та структури капітальних вкладень через зміни цін у поточному періоді на будівельні матеріали, обладнання, транспортні послуги тощо;
уточнення початкового обсягу капіталовкладень з урахуванням фінансового резерву, передбаченого у договорі з підрядчиком на відшкодування непередбачених витрат.
Надходження коштів при розробці капітального бюджету містить приток грошових ресурсів у розрізі окремих джерел: власних, боргових та залучених. Тому процес розробки дохідного розділу бюджету повинен містити такі процедури:
- уточнення обсягу надходження коштів, який маг відповідати сумарним капітальним вкладенням;
- уточнення джерел надходження коштів за структурою (внутрішні та зовнішні);
- забезпечення відповідності за часом потоку інвестиційних ресурсів потоками капітальних втрат.
За строками планування капітальний бюджет поділяють на річний (з поквартальною розбивкою показників) та квартальний (з помісячним розподілом доходів та витрат).
Багато підприємств часто мають справу не з окремими проектами, а з інвестиційним портфелем, який складається з декількох проектів. Відбір та реалізація проектів з цього портфеля здійснюється також у рамках розробки бюджету капітальних вкладень. Інвестиційні проекти, то входять до портфеля, ранжують у капітальному бюджеті, виходячи зі стратегічної важливості для підприємства та прибутків, що вони генерують. При плануванні капітальних вкладень слід враховувати особливості галузі (сфери бізнесу) та характер діяльності підприємства. Контроль здійснюють шляхом порівняння бюджетних та фактичних параметрів капіталовкладень.
Теоретично до бюджету можна вносити всі проекти, що задовольняють критеріям відбору, прийнятим на певному підприємстві. На практиці завдання суттєво ускладнюється внаслідок урахування ряду вихідних передумов:
проекти можуть бути, як незалежними, так і альтернативними;
внесення наступного проекту до капітального бюджету передбачає пошук джерел його фінансування (власних та зовнішніх);
вартість капіталу (capital costs, CO, що використовується для оцінки проектів на предмет внесення їх до бюджету, може бути різною, бо залежить від рівня ризику, що генерується тим чи іншим проектом. Чим більший рівень ризику за проектом, тим вища і ціна капіталу, що залучається;
з ростом обсягу капіталовкладень ціна капіталу може підніматися (наприклад, внаслідок необхідності залучення позичкових коштів), тому кількість проектів, які приймаються до реалізації, обмежена інвестиційними можливостями підприємства;
407
5) існує ряд обмежень за ресурсними та часовими параметрами, які доцільно враховувати при складанні капітального бюджету. Деякі з обмежень врахувати у процесі бюджетування досить складно. Наприклад, цс стосується врахування фактору взаємозалежності та заміщення, можливого дострокового припинення того чи іншого проекту, часової та просторової варіації інвестиційного ризику тощо.
У результаті, часто спрощують ситуацію, пов'язану з аналізом та оцінкою проектів через: використання єдиної ставки дисконтування, (наприклад, використавши середньозважену ставку вартості капіталу WACC); віднесення проектів до однакового класу ризиків; ігнорування різних строків проектів і т.п.
На практиці використовують два основних підходи до розробки бюджету капітальних вкладень: перший базується на критерії норми дохідності проекту (IRR), інший - на критерії чистої приведеної вартості проекту (NPV).
Зміст першого підходу такий: усі доступні проекти ранжують за зниженням IRR, далі їх відбирають для реалізації, враховуючи таке правило: внутрішня норма доходності інвестицій має бути більшою від вартості інвестованого капіталу або IRR > СС.
Введення нового проекту до портфеля потребує додаткових джерел фінансування, і, передусім, власних коштів. На практиці можливості підприємства щодо мобілізації власних коштів обмежені. Тому розширення інвестиційного портфеля призводить до необхідності залучення зовнішніх джерел фінансування (переважно з ринку капіталу). Тим самим змінюється структура інвестованого капіталу за рахунок частки боргових коштів.
Підвищення фінансового ризику, за умови залучення боргових коштів у підприємства, призводить до збільшення ціни вкладеного у проект капіталу. Тому виникає дві протилежні ситуації: в міру розширення інвестиційного портфеля внутрішня норма дохідності проектів (IRR) зменшується, і навпаки, вартість інвестованого капіталу (СС) підвищується.
На практиці можлива ситуація, коли кількість проектів, введених до портфеля, велике, тоді можливий момент, за якого IRR наступного проекту стане нижче вартості капіталу. Тому вносити його до інвестиційного портфеля для підприємства є недоречним.
Для підтвердження цього можна скористатися графічним методом формування капіталу бюджету [5, С. 337]. З цією метою будують два графіки: інвестиційних можливостей (investment opportunity schedule, IOS) та граничної ціни капіталу (marginal cost of capital, MCC), за допомогою яких обирають проекти для реалізації (див. рис. 8.6).
Графік інвестиційних можливостей (IOS) дає графічне уявлення про проекти, що оцінюються, розташовані у порядку зниження внутрішньої норми дохідності (IRR). Графік граничної вартості капіталу (МСС) показує графічне зображення ціни капіталу як функції обсягу, інвестиційних ресурсів, що мобілізуються. Перший графік - спадає, інший зростає.
408
Як свідчить графік, підприємство розглядає можливість внесення до портфеля п'яти незалежних проектів, з середнім рівнем ризику. За ціну джерела коштів обрана середньозважена вартість капіталу (WACC). Обмеження на обсяг капіталовкладень відсутні, тобто с можливість профінансу-вати ці проекти.
Виходячи з графіку, інвестиційні проекти № 1-2 можна профінансу-вати за рахунок власних засобів. Проте надалі доведеться залучати зовнішні (позикові) джерела. Зовнішні запозичення для реалізації 1П № 3-4 у сумі 20 (60 - 40) млн грн. супроводжуватимуться збільшенням ціни капіталу. Наприклад, банк може видати кредит в 20 млн грн. на умовах, які призведуть до зростання середньої вартості капіталу з 10 до 14 %. Якщо додаткові кошти необхідні, то процентна ставка за кредит зросте ще більше, оскільки збільшується фінансовий ризик у кредитора. Отже, якщо загальна потреба у капіталовкладеннях перевищує 60 мли грн., то середня вартість капіталу зросте, припустимо, до 16%. У таких умовах проекти N« 4-5 стануть неприйнятними, а бюджет капіталовкладень буде обмежений 50 млн грн., що достатньо для фінансування лише проектів № 1-3.
Точка перетину графіків (IOS) та (МСС) - 16 % характеризує граничну вартість. її можна використовувати як ставку дисконтування для розрахунку чистої приведеної вартості проектів (NPV) при формуванні інвестиційного портфеля підприємства. В такому випадку значення цього показника використовують для оцінки мінімально допустимої прибутковості інвес-
409
тицій у проекти з середнім рівнем ризику. Для кожного одиничного проекту доцільно оперувати індивідуальною ціною капіталу (СС). Для оцінки прибутковості всього інвестиційного портфеля зручніше використовувати граничну вартість капіталу (МСС). Після визначення граничної ціни капіталу всіх проектів (на основі IRR) можна визначити сумарний NPV, такни, що генерується цим портфелем. У цьому полягає перевага першого методу (на основі критерію 1RR), що використовується для розробки капітального бюджету.
Інший підхід до складання бюджету капіталовкладень базується на критерії чистої приведеної вартості (NPV). За відсутності будь-яких обмежень процедура розрахунку така:
встановлюють значення ставки дисконтування — загальне для всіх проектів або індивідуальне для кожного проекту (за ціною джерела фінансування);
визначають розмір чистої приведеної вартості проекту (NPV);
всі незалежні проекти (за наявності джерел покриття) з NPV > 0 вносять до інвестиційного портфеля;
з альтернативних проектів обирають проект з максимальним значенням NPV.
Якщо присутні обмеження тимчасового або ресурсного характеру, то методика розрахунку ускладнюється, оскільки виникає проблема оптиміза-ції бюджету капіталовкладень.
Необхідність оптимізації капітального бюджету виникає у тому випадку, коли є декілька привабливих проектів, але існують ресурсні обмеження. У такому разі обирають проекти з максимальним сумарним значенням чистої приведеної вартості (NPV). Далі розглянемо найбільш типові ситуації, що вимагають оптимізації капіталовкладень.
Найбільш поширений варіант - просторова оттімізаціи. Під цією оитимізацісю розуміють вирішення завдань, направлених на отримання максимального сумарного приросту капіталу за наявності ряду незалежних проектів, вартість яких вище грошових ресурсів, що є у інвестора. Умовами здійснення просторової оптимізації є:
- загальна сума інвестиційних ресурсів на конкретний період (рік) обмежена керівництвом підприємства;
- присутній набір незалежних проектів з сумарним обсягом капіталовкладень, що перевищує наявні у підприємства фінансові ресурси;
- необхідно скласти інвестиційний портфель, який макхимізував би можливий приріст капіталу.
Найпростіше рішення - ввести до портфеля всі проекти, що мають максимальне значення NPV. Проте, якщо кількість таких проектів велика, а загальний капітальний бюджет обмежений, то скласти оптимальний портфель проблематично. Виходячи з того, чи піддаються дробленню конкуру-
410
ючі проекти, існують різні способи вирішення цього завдання. Розглянемо їх детальніше.
Найпростіша ситуація - проекти піддаються дробленню. При нагоді дроблення проектів передбачастьея реалізувати деякі з них в повному обсязі, а інші - частково. Щодо останніх приймається до розгляду відповідна частка інвестицій і грошових надходжень. Загальна сума капіталовкладень, направлена на реалізацію проектів, не може перевищувати затверджений керівництвом підприємства ліміт грошових ресурсів.
Послідовність дій інвестора така:
для кожного проекту встановлюють індекс прибутковості (РІ);
проекти ранжують за мірою убування параметра РІ;
до реалізації приймають перші п проектів, вартість яких у сумі не перевищує затверджений ліміт капіталовкладень;
черговий проект вносять до портфеля не в повному обсязі, а в сумі залишку коштів, у межах якого він може бути профінансований.
Наведемо конкретний приклад. Підприємство передбачає інвестувати 100 млн грн.; ціна джерел фінансування (СС) = 15%. Розглядають чотири незалежні проекти з подальшими потоками платежів, табл. 8.9.:
Проекти, проранжовані за мірою убування показника РІ, розміщуються в такій послідовності: проект 4. проект 1, проект З, проект 2. Виходячи з результатів ранжнрування, визначаємо інвестиційну стратегію (табл. 8.10).
411
412
4!3
З наведених даних виходить, що мінімальні втрати, пов'язані з переносом на наступний рік, мають проекти, 1 (І -- 0,045) та 2 (1 = 0,048). Таким чином, для реалізації у поточному році можуть бути прийняті проекти 3 та 4 в повному обсязі, оскільки сума капіталовкладень по ним складає 97 млн гри., а також частина проекту 2 у розмірі 23 млн гри. (112- 97). Частину, що залишилася, проекту 2 та проект 1 доцільно реалізувати у наступному році.
Слід зазначити, що політика огітимізації капіталовкладень, відображена у навмисній відмові від проектів з позитивним значенням NPV, не є виправданою, якщо компанія прагне до максимального задоволення добробуту акціонерів. Незважаючи на наявність методів лінійного програмування, що допомагають знайти рішення в певних ситуаціях, їх застосування не дозволяє подолати негативні наслідки дефіциту інвестиційних ресурсів. На практиці існує прийнятніший спосіб вирішення ситуації, коли необхідна оптимізація бюджету капітальних вкладень. Зазвичай до лімітування обсягу інвестицій вдаються у тому випадку, коли підприємство стикається з нестачею ліквідних засобів для здійснення поточних господарських операцій, та спробує залучити інвестиційні ресурси понад встановлений ліміт. Наприклад, відсоткова ставка за кредит може зрости при спробі збільшити частку позикових засобів у джерелах фінансування капіталовкладень. Подібну ситуацію можна раціонально контролювати у міру збільшення первинної ціни капіталу за рахунок мобілізації додаткових позичкових джерел фінансування інвестицій.
На практиці гранична ціна капіталу (МСС) унаслідок перевищення деякого розміру залучених в оборот зовнішніх джерел фінансування проектів різко зростає. Значення МСС доцільно використовувати як ставку дисконтування для визначення чистого приведеного ефекту (NPV) інвестиційного проекту.
У процесі оптимізації бюджету інвестиційного проекту, особливу увагу слід приділяти аналізу його виконання, який проводять після відповідного вивчення та оцінки операційних і фінансових бюджетів. Це обумовлено тим, що відхилення у фінансових бюджетах визначаються як поточною
414
415
льність підприємства, а саме: збільшує коефіцієнт абсолютної ліквідності (за умови зростання залишку готівки на рахунку на кінець бюджетного періоду, порівнянно із початковим) та призводить до иедоотримання прибутку за рахунок неповного введення в дію виробничих потужностей та об'єктів.
Сукупний ефект виконання капітального бюджету (як за розміром освоєння засобів, так і за вартістю зданих в експлуатацію об'єктів) виражається такими параметрами:
- зростанням (зниженням) чистого прибутку:
- зміною (зниженням або приростом) капітальних активів (основних засобів або незавершеного будівництва);
- зміною розміру довгострокових зобов'язань у пасиві балансу підприємства;
- зміною частки оборотних активів (приростом або зниженням залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку).
Отже, аналіз виконання капітального бюджету становить інтерес для керівництва підприємства з позиції забезпечення фінансової стійкості і досягнення бажаного фінансового результату від ефективної реалізації інвестиційного проекту.
Література для вивчення теми
Бланк И. А. Инвестиционной менеджмент. - К.: МП "Итем" ЛТД "Юнайтед Лондон Трсйд Лимитед", 1995, 447 с.
Бочаров В. В., Леонтьев В. Е. Корпоративные финансы: Управление капиталом. Планирование инвестиций. Бюджетирование. — СПб.: Питер, 2004.
Бочаров В. В. Финансовый инжиниринг. — СПб.: Питер, 2004.
Брейлн Ричард, Майерс Стюарт. Принципы корпоративных финансов / Пер. с англ. — М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 1997. — 1120 с.
Бригхсм Ю., Гепенски Л. Финансовый менеджмент. Полный курс / Пер. с анг. // Под ред. В. В. Ковалева. СПб.: Экономическая школа, 1997.
Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: КП "ВАЗАКО", "МОЛОДЬ". 1997.
Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — 2-е изд., нерераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 512 с, ил.
Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. -472 с.
Пересада А. А., Коваленко ІО. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підручник. - К.: КНЕУ. 2003. - 485 с.
Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. носіб. К.: КНЕУ, 2002.-271 с.
416
1 1. Постанова Кабінету Міністрів України "Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи" від 17 серпня 1998 p.. № 1308
Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року, №2121 -111.
Наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", від 31 березня 1999 року. № 87.
Наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 "'Фінансові інструменти" від 30 листопада 2001 року, № 559.
Наказ Міністерства економіки України "Про затвердження Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, то передбачають залучення коштів державного бюджету, та створення відповідної Комісії Мінекономіки" від 27 листопада 2000 року, № 258.
Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємства" від 17 липня 2003 року, № 322.
Постанова НБУ "Про затвердження положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування втрат за кредитними операціями банків" від 6.07.2000 p., Ns 279.
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 року, № 283,97.
Закон України "Про фінансовий лізинг" від 1 1.12.2003 року, № 1381-IV
Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року, Лг« 3480-1V.
Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с апг. со 2-го изд. - М.: Дело Лтд, 1995. - С. 229-235.
Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К.: Юрінком Іитер. 2003. - 464 с.
Контрольні запитання та завдання для вивчення теми
Охарактеризуйте зміст інвестиційних ресурсів підприємства.
Визначте принципи формування інвестиційних ресурсів підприємства.
Назвіть основні форми інвестиційних ресурсів підприємства.
Обгрунтування потреби в інвестиційних ресурсах.
Охарактеризуйте методи розрахунку загального обсягу інвестиційних ресурсів.
Назвіть схеми та джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства.
Назвіть проблеми формування та акумулювання фінансових ресурсів піднрш мства для забезпечення інвестиційної діяльності.
Охарактеризуйте основні методи фінансування інвестиційної діяльності.
417
Визначте роль амортизації в фінансуванні інвестиційних проектів.
Назвіть основні методи нарахування амортизації.
Визначте роль банківського кредитування в фінансуванні інвестиційних проектів.
Охарактеризуйте економічну сутність вартості капіталу інвестиційного проекту.
Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу від залучення боргових ресурсів.
Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу від випуску акцій.
Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків.
Охарактеризуйте модель середньозваженої вартості капіталу.
1 7. Охарактеризуйте модель зваженої граничної вартості капіталу.
Назвіть методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів.
Розкрийте зміст фінансового та оперативного важелю.
Як визначається оптимальна структура інвестиційних ресурсів з урахуванням ризику?
Визначення бюджетування капіталу.
Цілі бюджетування капіталу.
Етапи розробки капітального бюджету.
Призначення бюджетування капіталу.
418
- Тема 1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності
- 1.1. Економічна сутність інвестицій
- 1.2. Класифікація інвестицій
- 1.3. Основні поняття інвестиційної діяльності
- 1.4. Об'єкти та суб'єкти інвестиційної діяльності
- Недержавних пенсійних фондів
- 1.5. Стратегічні цілі та напрями управління інвестиційною діяльністю
- 1.6. Державне регулювання інвестиційних процесів
- Література для вивчення теми
- Контрольні запитання та завдання
- Тема 2. Інвестиційний ринок
- 2.2. Інвестиційна привабливість об'єктів ринку інвестицій
- 2.3. Кон'юнктура інвестиційного ринку та інвестиційний клімат
- Література для вивчення теми
- Тема 3. Фінансові інвестиції
- 3.1. Характеристика фінансових інвестицій
- 3.2. Ринок цінних паперів
- 3.3. Учасники ринку цінних паперів та їх функції
- 3.4. Фондова біржа
- 3.5. Аналіз та оцінка ефективності фінансових інвестицій
- Література для вивчення теми
- Тема 4. Реальні інвестиції
- 4.1. Економічна сутність реальних інвестицій
- 4.3. Ефективність використання об'єктів реальних інвестицій (основних фондів та оборотних коштів)
- 4.4. Стандарти оцінки вартості об'єктів реальних інвестицій
- 4.5. Методи оцінки об'єктів реальних інвестицій
- 4.6. Оцінка вартості основних об'єктів реальних інвестицій
- Література для вивчення теми
- 5.3. Критерії оцінки інноваційних проектів підприємств
- 5.4. Особливості оцінки ефективності інтелектуальних інвестицій
- 5.6. Державне регулювання інноваційної діяльності в україні
- Література для вивчення теми
- Тема 6. Інвестиційний проект
- 6.1. Інвестиційний проект, його зміст та порядок розробки
- 6.2. Бізнес-план інвестиційного проекту
- 6.3. Аналіз інвестиційного проекту
- 6.4. Методи оцінки інвестиційного проекту
- 6.5. Аналіз факторів невизначеності та ризику в оцінці інвестиційного проекту
- Тема 7. Управління реалізацією інвестиційних проектів
- 7.1. Зміст управління інвестиційними проектами
- 7.2. Організаційні структури управління проектами
- 7.4. Ціноутворення в інвестиційній сфері
- 7.5. Організація взаємодії учасників інвестиційної діяльності
- Тема 8. Інвестиційні ресурси
- 8.1. Характеристика та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві
- Тема 9. Міжнародна інвестиційна діяльність
- 9.1. Характеристика іноземних інвестицій
- 9.2. Основні напрями міжнародної інвестиційно! діяльності
- 9.4. Спеціальні економічні зони, мета створення та шляхи залучення іноземного капіталу
- 9.5. Політика держави з залучення іноземних інвестицій
- Література для вивчення теми