4.5. Методи оцінки об'єктів реальних інвестицій
Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:
- витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);
- дохідний;
- порівняльний.
Кожен із цих методичних підходів використовує свої методи, рис. 4.7.
Метод оцінки - цс спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід.
Витратний підхід в оцінці майна та майнових прав передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).
Повна вартість заміщення - це вартість будівництва у поточних цінах, будівлі, яка має еквівалентну користь з об'єктом оцінки, але побудованої із нових матеріалів та відповідно до сучасних стандартів, дизайну та планування.
Повна вартість відтворення - цс вартість будівництва, у поточних цінах, точної копії будівлі із використанням таких самих матеріалів, будівельних стандартів, дизайну і з такою самою якістю робіт (які втілюють у себе усі недоліки, «невідповідності» та старіння), що і в об'єкта оцінки.
Іншими словами, один метод передбачає заміну споруди подібним об'єктом, тоді як інший - відтворення точної копії.
162
До ситуацій, у яких може використовуватися витратний підхід в оцінці майна належать:
- техніко-скопомічпий аналіз для нового будівництва;
- визначення варіанту найкращого та найбільш ефективного використання землі;
- оновлення виробництва;
- заключне узгодження вартості майна;
- визначення вартості будов інституційного або спеціального призначення;
- оцінка майна на пасивних ринках;
- оцінка майна при його страхуванні;
- оцінка майна при оподаткуванні прибутку та ін.
Недоцільно використовувати витратний підхід для визначення вартості об'єктів, ринок купівлі - продажу або оренди яких існує.
Використання витратного підходу розпочинається із визначення повної вартості заміщення або відтворення. Для цього можуть бути використані такі методи оцінки, як:
1. Кількісне дослідження, при якому передбачається «розкладання» оудови або споруди на окремі елементи та множення витрат кожного еле-
163
менту на їх загальну кількість. Для більшості оцінювачів цей метод є найбільш трудомістким, тому використовується досить рідко.
Метод розбивки за компонентами - передбачає знаходження повної вартості відтворення (заміщення) через компоненти об'єкта, які перемножуються на укрупнені вартісні показники (витрати на спорудження одиничного показника кожної частини будівлі з урахуванням витрат на матеріали, робочу силу на прибуток підрядника). Компонентами можуть бути фундамент, стіни, перегородки, перекриття інженерне устаткування та ін. Укрупнені показники можуть бути розраховані на їм"' , їм', 1 погонний метр тощо.
Варіанти методу розбивки за компонентами містять: а) метод субпідряду; б) розбивку за профілем робіт; в) виділення витрат. Метод субпідряду базується на тому, що будівельник, зазвичай, приймає субпідрядників для виконання частини певних робіт, тому вартість відтворення об'єкта визначається шляхом додавання витрат за усіма субпідрядниками. Метод розбивки за профілем робіт подібний попередньому. При методі виділення витрат різні компоненти будівлі оцінюються за вартістю будівництва на квадратний або кубічний метр, а потім ці оцінки додаються.
4. Метод порівняльної одиниці починається з визначення базової ва ртості будівництва 1 м3 або 1 м2, взятих у вигляді орієнтиру «типової» спо руди. Потім вносяться поправки на особливості об'єкта, що оцінюється. Обов'язково необхідно робіни поправки на коефіцієнт ефективності, який визначається як відношення корисної площі, яка здається в оренду, до зага льної площі будови. Наприклад, офісна будівля, яка має площу 2 000 м% може бути ефективною лише на 80 %, бо 20 % зайнято ліфтами, холами, і т.п. Також можуть бути поправки на обладнання, накладні витрати та інші елементи витрат.
Після визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта, його коригують на суму зносу (знецінення).
Знос (знецінення) це втрата вартості майна, порівняно з вартістю нового майна. Знос, за ознаками його виникнення, поділяють на: ♦> фізичний знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об'єкта оцінки;
функціональний знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних функціональних (споживчих) характеристик об'єкта оцінки. Функціональний вид зносу зумовлений, переважно, впливом науково-технічного прогресу в галузі архітектури та будівництва;
економічний (зовнішній) знос, зумовлений впливом соціальпо-скономічних. екологічних та інших факторів на об'єкт оцінки. Основними причинами зовнішнього зносу можуть бути як загальний спад у районі, де розміщений об'єкт, так і дії уряду або місцевої адміністрації у сфері оподаткування, страхування тощо, інші зміни на ринку зайнятості, відпочинку, навчання і т.п. Засобом вимірювання зносу зовнішнього
164
впливу с аналіз парних продажів (коли на ринку продається два об'єкти, які можна порівняти, один із яких має ознаки зовнішнього зносу, а інший - ні).
При витратному підході фактор зносу застосовується для того, щоб врахувати відмінності між характеристиками спеціально підібраного майна (будови) так, якби воно було новим, та фізичним та економічним станом майна, що оцінюється. Це спосіб коригування вартості гіпотетичної нової будови, за якої проводилася оцінка, та визначення відмінностей між нею та майном, що оцінюється.
Основним недоліком витратного підходу при оцінці майна є те, що важко визначити знос, зокрема, будов та споруд, вік яких перевищує 10 років, бо неможливо відтворити заново стару будівлю. У таких випадках витратний підхід може дати неправильну оцінку вартості не тільки через неможливість повного відтворення об'єкта, але й через те, що така споруда може не бути найкращим та найефективнішим варіантом використання земельної ділянки, на якій вона знаходиться. У зв'язку з цим. витратний підхід застосовується лише при оцінці вартості діючих будов, не враховуючи при цьому його найкраще та найефективніше використання.
Дохідний підхід в оцінці майна базується на порівнянні майбутніх доходів інвестора з його поточними витратами. Порівняння доходів здійснюється з урахуванням факторів часу та ризику. Таким чином, динаміка вартості компанії, визначена саме цим підходом, дає можливість приймати правильні інвестиційні рішення як власникам компанії, так і її менеджерам.
Дохідний підхід передбачає використання двох методів: методу прямої капіталізації та методу непрямої капіталізації (дисконтованих грошових потоків).
Капіталізація - це визначення вартості об'єкта оцінки на підставі очікуваного доходу від його використання. Капіталізація може здійснюватися із застосуванням сіавки капіталізації (пряма капіталізація) або ставки дисконту (непряма капіталізація чи дисконтування);
Ставка капіталізації - цс коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта, виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.
Метод прямої капіталізації застосовується у тих випадках, коли є достатня кількість даних для оцінки доходу, дохід з майна є стабільним, або, в крайньому випадку, очікується, що поточні грошові доходи приблизно дорівнюватимуть майбутнім, або темпи їх росту помірні. Це стосується, насамперед, об'єктів з чітко визначеною орендною платою на майбутнє.
165
Одним із найважчих питань у процесі оцінки дохідності майна є і розрахунок коефіцієнта капіталізації. Інвестуючи капітал у дохідне майно, інвестор бажає отримати дохід не тільки на вкладений капітал, а й повністю відшкодувати сам капітал. Відшкодування інвестованого капіталу можливе або шляхом перепродажу об'єкт, або шляхом одержання доходу, розмір якого забезпечує одержання не тільки процентного доходу на капітал, а й поступове його відшкодування за певний період часу. Показником, який характеризує цей процес, с коефіцієнт капіталізації, який складається з двох частин. Одна його частина відображає дохід на інвестований капітал, тобто винагороду власнику капіталу за цінність грошей з урахуванням часового фактору й ряду інших факторів, пов'язаних із цим інвестиційним проектом. Іншими словами, це процент, який виплачується за використання грошових коштів.
Друга частина коефіцієнта капіталізації відображає суму, яка йде на відшкодування початкового інвестованого капіталу.
Таким чином, коефіцієнт капіталізації складається із двох значень: ставки доходу на інвестиції із. норми повернення інвестицій.
Для розрахунку ставки доходу на інвестиції використовують метод кумулятивної побудови. Він передбачає побудову відсоткової ставки як результату додавання кількох значень. За основу береться, так звана, безри-зикова ставка, тобто ставка, яка показує дохідність на найбільш надійні цінні папери. Так, наприклад, при розрахунку відсоткової ставки доходу на інвестиції кумулятивним методом, можуть додаватися:
Ставка доходу по безризиковим цінним паперам - 5,0 %
Премія за ризик інвестування в певний об'єкт -2,5 %
Премія за політичний ризик —1,5 %
Премія за інші особливі ризики - 3,0 %
Разом відсоткова ставка - 12,0 %
Інший головний елемент коефіцієнту капіталізації - норма відшкодування інвестицій (капіталу), яка може застосовуватися лише до тієї частини майна, то зношується з часом.
Існують три способи відшкодування інвестованого капіталу:
прямолінійне відшкодування капіталу;
повернення капіталу по фонду відшкодування та за ставкою доходу на інвестиції;
166
168
170
хід на інвестиції. Залишок виручки від перепродажу активів забезпечу! повернення інвестованого капіталу. Коефіцієнт капіталізації у подібних випадках може визначатися як різниця між ставкою дисконту та щорічним процентом приросту капіталу.
Приклад. Земельна ділянка здається в оренду на 10 років за відсотковою ставкою в розмірі 12 % річних. Поточний дохід залишається постійним і становить 9,6 тис. грн. Передбачається, що до закінчення строку оренди вартість земельної ділянки зросте на 25 %.
Визначимо коефіцієнт капіталізації та поточну вартість ділянки.
Необхідна ставка віддачі: 0,12.
Приріст вартості: 0,25х(0.12/[1,1210 - 1] ) = 0,25x0,056984164 = 0,01424604.
Коефіцієнт капіталізації: 0,12x0,014246041 = 0,105753959.
Поточна вартість ділянки: 9,6: 0,105753959= 90.777 тис. грн.
Вартість на момент перепродажу: 90,777х 1,25= 113,47 тис. грн.
Розглянувши методи розрахунку відшкодування капіталу, ми встановили, що періодичні доходи, що надходять, можуть бути поділені на дві частини: дохід на капітал та відшкодування капіталу. Дохід на капітал - це процентні гроші, отримані на вкладений капітал, тобто кінцева віддача. Повернення капіталу характеризується нормою його відшкодування. Норма відшкодування капіталу залежить від тривалості інвестиційного проекту, ставки поточної віддачі, стабільності періодичного доходу та від приросту або зменшення вартості капіталу за період володіння.
Іншим методом, який використовується на практиці у дохідному підході оцінки майна є метод непрямої капіталізації або дисконтування майбутніх доходів.
Цей метод застосовується до тих об'єктів майна, які:
-приносять дохід;
-мають нерівні потоки доходів та витрат;
- мають рівні (ануїтстні) потоки витрат;
-приносять дохід після проведення реконструкції, навіть за відсут ності доходу у перші роки прогнозного періоду.
Розрахунки за методом дисконтування майбутніх доходів можна розділити на три основні етапи:
прогноз потоку майбутніх доходів (витрат) та передбаченого перепродажу об'єкта (реверсії), навіть якщо продаж його не планується;
розрахунок ставки дисконту;
приведення майбутньої вартості грошових потоків до теперішньої з використанням техніки складного процента.
Вартість об'єкта, визначеного цим методом - це поточна вартість усіх майбутніх грошових потоків та реверсії з урахуванням міри ризику та альтернативних варіантів використання. Вона може бути визначена за такою формулою:
171
де і- ставка дисконту, яка використовується при оцінці майна;
NОІ - майбутня вартість грошових потоків;
FV - майбутня вартість перепродажу (реверсії) майна.
Прогноз потоку майбутніх доходів та перепродажу об'єкта здійснюється таким чином; період, що аналізується, в ході оцінки, поділяється па прогнозний та постпрогнозний період. Розмір прогнозного періоду визначається, виходячи із таких тенденцій.
* Оцінювач прагне скоротити його тривалість для забезпечення більшої реалістичності прогнозів.
* Оцінювач зобов'язаний продовжити період для виявлення тенденцій в отримані грошових потоків та їх розміру.
* Тривалість прогнозного періоду має відповідати строку служби об'єкта.
* Періодичність надходжень майбутніх доходів може бути різною (рік, квартал, місяць). У зв'язку з тим, що на ринку об'єктів нерухомості спостерігається рівномірність надходжень доходів (наприклад, орендної плати), за крок у розрахунках, зазвичай, приймається один рік.
За прогнозну базу в ході оцінки об'єктів може використовуватися чистий дохід або грошовий потік (до чи після сплати податків).
Чистий дохід (експлуатаційний) - це дійсний валовий дохід за мінусом експлуатаційних витрат та витрат з управління, але до сплати боргу та відсотків за кредит, податків та амортизаційних відрахувань.
Грошовий потік (до сплати податків) - це чистий дохід за мінусом витрат з обслуговування боргу та амортизації.
Розрахунок реверсії - це розрахунок виручки від продажу об'єкта в кінці останнього прогнозного періоду з урахуванням можливих змін у вартості об'єкта. Витрати, пов'язані з продажем та темпами зносу протягом прогнозного періоду, віднімаються. Своєю чергою, вартість перепродажу може бути визначена на основі прогнозування потоку доходу у постпрогнозний період з використанням базової формули капіталізації.
Важливим етапом цього методу є визначення станки дисконту.
З математичної точки зору, ставка дисконту ~ це процентна ставка, яка використовується для перерахунку майбутніх потоків доходів в єдине значення теперішньої (поточної) вартості, яка є базою для визначення ринкової вартості бізнесу. З економічної точки зору, в ролі ставки дисконту виступає бажана інвестору ставка доходу на вкладений капітал у відповідні за рівнем ризику у подібні об'єкти інвестування, або - ставка доходу за альтернативними варіантами інвестицій із зіставлення рівня ризику на дату оцінки.
172
Ставка дисконту має визначатися з урахуванням трьох факторів:
а) наявності у підприємства різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;
б) необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;
в) фактора ризику або міри ймовірності отримання очікуваних у май бутньому доходів.
Існують різні методики визначення ставки дисконту, проте найпоширенішими є: для грошового потоку для власного капіталу - модель оцінки капітальних активів (САРМ - Capital Asset Pricing Model) та метод кумулятивної побудови; для грошового потоку для всього інвестиційного капітаїу - модель середньозваженої вартості капіталу (WACC - Weighted Average Cost of Capital). (Ґрунтовно модель оцінки капітальних активів та модель середньозваженої вартості капіталу розглянуті нами у темі 8 підручника).
Метод кумулятивної побудови передбачає, що у структурі ставки дисконту до номінальної безризикової ставки позичкового відсотку додасться сукупна премія за інвестиційні ризики, яка складається із премій за окремі «несистематичні» ризики, які належать саме до цього проекту, та поправка на неліквідність. З урахуванням особливостей об'єкта, що оцінюється, оцінювач може вносити й інші додаткові поправки.
Після визначення ставки дисконту, оцінювач визначає вартість об'єкта.
Приклад. Для придбання об'єкта нерухомості інвестор одержує кредит у розмірі 450 000 гри на 25 років під 12 % річних із щомісячною його амортизацією у сумі 4739,5 грн. За прогнозами об'єкт має приносити не менше 14 % річного доходу на власний капітал, а через 10 років він буде проданий за ціною не нижче 650 000 грн. У момент перепродажу розмір непогашеного кредиту становитиме 403 800 грн. За час володіння об'єктом, за розрахунками інвестора, він буде одержувати щорічні грошові надходження (чистий операційний дохід мінус річний платіж з обслуговування боргу) у таких розмірах (див. табл. 4.6).
Таблиця 4.6.
(гри-)
Роки | 1-й | 2-й | 3-й | 4-й | 5-й, | 6-й | 7-й | 8-й | 9-й | 10-н |
Грошові | 14 | 14 | 14 | 14 | 15 | 15 | 15 | 15 | 15 | 15 |
надхо- | 200 | 400 | 600 | 900 | 000 | 100 | 100 | 200 | 200 | 200 |
дження, |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
тис. гри. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Визначимо вартість об'єкта.
Поточна вартість щорічних грошових надходжень представлена у табл. 4.7.
Поточна вартість кінцевої виручки від перепродажу об'єкта складе: (650 000-403 800) ( 1/(1+0,14)10) = 66 411 грн
173
Вартість власного капіталу: 76 829 + 66 411 = 143 240 грн
Повна вартість об'єкта:
143 240 + 450 Оф = 593 240 грн
Таблиця 4.7.
Роки | Коефіцієнт дисконтування (1/1,14П) | Розмір річного грошового надходження, (тис. грн.) | Дисконтований розмір річного грошового надходження, (тис. гри.), (гр. 2 х гр. 3) |
1 | 0,877 | 14 200 | 12 278 |
2 | 0,769 | 14 400 | 11 074 |
3 | 0,675 | 14 600 | 9855 |
4 | 0,592 | 14 900 | 8821 |
5 | 0,519 | 15 000 | 7785 |
6 | 0,455 | 15 100 | 6871 |
7 | 0,400 | 15 100 | 6040 |
8 | 0,351 | 15200 | 5335 |
9 | 0,307 | 15200 | 4666 |
10 | 0,270 | 15200 | 4104 |
Разом | - | - | 76 829 |
Порівняльний (ринковий) підхід в оцінці майна грунтується на принципі заміщення, тобто інвестор не вкладатиме свій капітал у об'єкт, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку подібного об'єкта, який має такі самі властивості. Порівняльний підхід використовується, зазвичай, там, де є достатня база даних про угоди купівлі - продажу подібних об'єктів.
Основними перевагами цього методичного підходу є тс, що:
а) оцінювач орієнтується на фактичні ціни купівлі - продажу аналогі чних об'єктів, ціна на які визначасться ринком. Тому оцінювач обмежується лише корективами, які забезпечують зівставлення аналогу з об'єктом, що оцінюється;
б) оцінка, що базується на інформації з ринку, зазвичай, відображає фактичні результати виробничо-фінансової діяльності підприємства;
в) ціна укладеної угоди максимально враховує ситуацію на ринку, а значить є реальним відображенням попиту та пропозиції.
174
Разом із тим. порівняльним підхід має ряд суттєвих недоліків, а саме: ігнорує перспективи розвитку підприємства у майбутньому; отримання інформації від підприємств-аналогів є досить складним процесом; оцінювач маг зробити складні корективи, вносити поправки, які вимагають серйозного обгрунтування, у підсумкове значення та проміжні розрахунки.
Процес застосування порівняльного підходу виконуються у такій послідовності:
Вивчаються стан та тенденції розвитку ринку та, насамперед того сегменту, до якого належить об'єкт, що оцінюється. Виявляються об'єкти, які є найбільш зіставлені з оцінюваними, і які бути продані нещодавно.
Збирається та перевіряється інформація по об'єктам-аналогам, зібрана інформація аналізується, а кожен об'єкт-аналог порівнюється з тим, що оцінюється.
Вносяться поправки у ціни продажу зіставлених об'єктів.
Вибирається метод розрахунку вартості об'єкта, виходячії з обсягу та достовірності наявної інформації.
Узгоджуються зіставлені скориговані ціни об'єктів-аналогів та виводиться ринкове значення вартості об'єкта.
Порівняльний (ринковий) підхід в оцінці майна містить три основних методи: метод ринку капіталу, метод угод та метод галузевих коефіцієнтів.
Метод ринку капіталу - базується на ринкових цінах подібних компаній. Передбачається, що інвестор, діючи за принципом заміщення (або альтернативної інвестиції), може інвестувати свої кошти або в ці компанії, або в ту, яка оцінюється. Цей метод базується на фінансовому аналізі компанії, шо оцінюється із зіставленими компаніями.
Зіставлення цін продажу подібних об'єктів використовується лише в умовах розвинутого ринку. За цим підходом оцінна вартість визначається на рівні ціни продажу подібного нерухомого майна за формулою:
175
Визначення оцінної вартості нерухомого майна шляхом зіставлення цін продажу подібного майна передбачає зіставлення цін продажу кількох подібних об'єктів, тому кінцевий розмір оцінної вартості визначається як середнє значення для ранжованого ряду варіантів значення (без урахування найбільшого та найменшого значення) або найбільш поширене значення серед одержаних результатів.
Важливою складовою частиною оцінки за цим методом г аналіз фінансового стану підприємств (розглядається автором у наступному питанні цього розділу) та їх зіставлення. Фінансова інформація може бути отримана оцінювачем як з публікацій у періодичних виданнях, так і на основі письмового запиту або безпосередньо на підприємстві у процесі співбесіди.
Порівняльний підхід в оцінці підприємства використовує усі традиційні прийоми та методи фінансового аналізу.
Визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства порівняльним підходом базується на використанні цінових мультиплікаторів.
Ціповий мультиплікатор - це коефіцієнт, який показує співвідношення між ринковою ціною підприємства або акцій та фінансовою базою. Фінансова база мультиплікатора є, власне, вимірювачем, який відображає фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не лише прибуток, але й грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації та деякі інші.
Для розрахунку мультиплікатора необхідно:
- визначити ціну акції за всіма компаніями, обраними за аналог, -не дасть значення чисельника у формулі;
- вирахувати фінансову базу (прибуток, виручку від реалізації, вартість чистих активів і т. п.) або за певний період, або станом на дату оцінки - це дасть значення знаменника.
Ціна акції береться на останню дату, яка передує даті оцінки, або вона є середнім значенням між максимальним та мінімальним розміром ціни за останній місяць.
У вигляді фінансової бази має виступати показник фінансових результатів або за останній звітних рік, або за останні 12 місяців, або середній розмір за декілька років, які передують даті оцінки.
Існує багато оціночних мультиплікаторів, які застосовуються при оцінці бізнесу. їх можна розділити на два типи: іптервальні та моментні.
До іитервсиїьішх мультиплікаторів належать: ціна/прибуток; ціна/грошовий потік; ціна/дивіденди; ціна/виручка від реалізації.
До ліаментіїих мультиплікаторів належать: ціна/балансова вартість активів; ціна/чиста вартість активів.
Вибір найбільш прийнятних із них визначається у кожній конкретній ситуації, наприклад:
176
■=> P/R (ціна/валові доходи) - застосовується, коли компанія що оцінюється та компанія, що зіставляється, мають подібні операційні витрати, наприклад, сфера послуг;
■=> Р/ЕВТ (ціна/прибуток до оподаткування) є переважним для зіставлення компаній, що мають різні податкові умови;
■=> Р/Е (ціна/чистий прибуток) - застосовується у тому випадку, коли прибуток порівняно високий та відображає реальний економічний стан;
■=> P/CF (ціна/грошовий потік) - прийнятний, коли компанія має порівняно низький дохід щодо амортизації;
■=> P/BV (ціна/балансова вартість власного капіталу) - є найбільш прийнятним до тих компаній, які мають на балансі значні розміри активів, і коли є міцний зв'язок між показником балансової вартості та доходом, що генерується компанією.
Мультиплікатори ціна/прибуток та ціна/грошовий потік поширені для визначення ціни, так як інформація про прибуток компанії, що оцінюється, та компанії-аналогу є найбільш доступною.
При оцінці бізнесу для отримання більш об'єктивних даних рекомендується застосовувати декілька мультиплікаторів одночасно.
Метод угод (або метод продажів) порівняльного підходу є окремим випадком методу ринку капіталу та базується на аналізі цін купів-лі-продажу контрольних пакетів акцій компаній-аналогів або аналізі цін придбання підприємства загалом. Ціна акцій приймається за результатами угод на світових фондових ринках. В основі цього методу -визначення мультиплікаторів на базі фінансового аналізу та прогнозування. Фінансовий аналіз та зіставлення показників здійснюється так само, як і в методі ринку капіталу.
Головна відмінність методу угод (продажів) від методу ринку капіталу полягає у тому, що перший визначає рівень вартості контрольного пакету акцій, який дає можливість повністю керувати підприємством, тоді як інший - визначає вартість підприємства на рівні неконтрольного пакету.
Як і в методі ринку капіталу, при використанні методу угод необхідно вносити поправки до вартості підприємства, отримані за допомогою мультиплікаторів, на не операційні активи, на надлишок (нестачу) власних коштів, на політичний ризик тощо.
При порівняльному підхеїді в оцінці бізнесу використовують і метод галузевих коефіцієнтів, який полягає у тому, що-на основі аналізу практики продажів бізнесу у тій чи іншій сферах бізнесу виводиться певна залежність між ціною продажу та будь-яким показником. Цей метод, зазвичай, використовується для оцінки малих компаній та мас допоміжний характер. У результаті узагальнення були розроблені досить прості формули визначення вартості підприємства, що оцінюється.
177
- Тема 1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності
- 1.1. Економічна сутність інвестицій
- 1.2. Класифікація інвестицій
- 1.3. Основні поняття інвестиційної діяльності
- 1.4. Об'єкти та суб'єкти інвестиційної діяльності
- Недержавних пенсійних фондів
- 1.5. Стратегічні цілі та напрями управління інвестиційною діяльністю
- 1.6. Державне регулювання інвестиційних процесів
- Література для вивчення теми
- Контрольні запитання та завдання
- Тема 2. Інвестиційний ринок
- 2.2. Інвестиційна привабливість об'єктів ринку інвестицій
- 2.3. Кон'юнктура інвестиційного ринку та інвестиційний клімат
- Література для вивчення теми
- Тема 3. Фінансові інвестиції
- 3.1. Характеристика фінансових інвестицій
- 3.2. Ринок цінних паперів
- 3.3. Учасники ринку цінних паперів та їх функції
- 3.4. Фондова біржа
- 3.5. Аналіз та оцінка ефективності фінансових інвестицій
- Література для вивчення теми
- Тема 4. Реальні інвестиції
- 4.1. Економічна сутність реальних інвестицій
- 4.3. Ефективність використання об'єктів реальних інвестицій (основних фондів та оборотних коштів)
- 4.4. Стандарти оцінки вартості об'єктів реальних інвестицій
- 4.5. Методи оцінки об'єктів реальних інвестицій
- 4.6. Оцінка вартості основних об'єктів реальних інвестицій
- Література для вивчення теми
- 5.3. Критерії оцінки інноваційних проектів підприємств
- 5.4. Особливості оцінки ефективності інтелектуальних інвестицій
- 5.6. Державне регулювання інноваційної діяльності в україні
- Література для вивчення теми
- Тема 6. Інвестиційний проект
- 6.1. Інвестиційний проект, його зміст та порядок розробки
- 6.2. Бізнес-план інвестиційного проекту
- 6.3. Аналіз інвестиційного проекту
- 6.4. Методи оцінки інвестиційного проекту
- 6.5. Аналіз факторів невизначеності та ризику в оцінці інвестиційного проекту
- Тема 7. Управління реалізацією інвестиційних проектів
- 7.1. Зміст управління інвестиційними проектами
- 7.2. Організаційні структури управління проектами
- 7.4. Ціноутворення в інвестиційній сфері
- 7.5. Організація взаємодії учасників інвестиційної діяльності
- Тема 8. Інвестиційні ресурси
- 8.1. Характеристика та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві
- Тема 9. Міжнародна інвестиційна діяльність
- 9.1. Характеристика іноземних інвестицій
- 9.2. Основні напрями міжнародної інвестиційно! діяльності
- 9.4. Спеціальні економічні зони, мета створення та шляхи залучення іноземного капіталу
- 9.5. Політика держави з залучення іноземних інвестицій
- Література для вивчення теми