1.1. Економічна сутність інвестицій

Світовий досвід свідчить, що країни не в змозі розвивати свою еко­номіку без залучення та ефективного використання інвестицій. Акумулюю-чи приватний, державний або іноземний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють форму­ванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки това­рів та послуг. Крім того, інвестиції, зазвичай, сприяють заходам макроеко-номічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми транс­формаційного періоду.

Дослідження інвестиційної сфери економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Цс обумовлено тим, що категорія інвести­цій є базовим елементом повсякденної господарської діяльності суб'єктів ринку та процесу економічного зростання держав світу.

У науковій літературі під інвестиціями традиційно прийнято ро­зуміти здійснення певних економічних проектів у теперішній час, щоб в майбутньому одержати доходи. Такий підхід до розуміння інвестицій є домінуючим, як у вітчизняній, так і в закордонній економічній літе­ратурі.

Водночас поняття «інвестиції» є занадто всебічним, щоб дати йому єдине та вичерпне визначення. У різних розділах економічної науки та різних галузях практичної діяльності його тлумачення має свої особливос­ті.

Наприклад, у макроскономіці інвестиції визначають як частину сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, житло або збільшення товарних запасів. Таким чином, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, яка не спожита у поточному періоді, а забезпечує приріст капіталу в економіці країни у майбутньо­му.

Мікроекономіка розглядає інвестиції як процес створення нового ка­піталу (у т. ч. засоби виробництва і людський капітал), а в теорії фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів з метою отримання прибутку.

На відміну від бухгалтерського обліку, історія якого нараховує не од­не тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестицій-

4

ного портфеля [13] . Таким чином, власне, була викладена методологія при­йняття рішень в галузі інвестування, а також був запропонований відповід­ний науковий інструментарій.

Подальшого розвитку теорія набула у дослідженнях, присвячених цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моде­лям оцінки ризику та дохідності та їх емпіричному підтвердженні, розробці нових фінансових інструментів тощо.

Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інве­стування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна "інвестиційний менеджмент" як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії, та яка поєднує три взаємопов'язаних напрями, що складають сер­цевину процесу управління інвестиціями компанії:

* інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвес­тиційних ресурсів);

* управління джерелами коштів (тобто - звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

* дивідендна політика (в яких обсягах та в якому вигляді виплачу­вати дивіденди).

У другій половині 50-х років починають проводитися інтенсивні дос­лідження щодо теорії структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також щодо вибору інвестиційної політики. С загальновизнаним, що основ­ний внесок розробку у цих питань зробили Ф. Модільяні та М.Мілдер у 1958 році, які дослідили проблеми витрат фінансового ринку загалом, а та­кож поставили під сумнів поняття, що борг с дешевшим власного капіталу 114], а також Вільям Шарп, який вперше в 1964 році сформулював модель оцінки капітальних активів (МОКА) [15, 16].

Вагомість них розробок для розвитку сучасної теорії економіки, фі­нансів та інвестування підкреслює Нобелівська премія з економіки, яку отримали М. Марковіц, Ф. Модільяні, М. Міллер та Вільям Шарп.

Поняття «інвестиція» походить від латинського терміна invest, що означає «одягати». У широкому розумінні цієї категорії інвестиції є вкла­данням капіталу з метою його майбутнього зростання. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання ним наявних коштів на споживання в поточному періоді, оде­ржати винагороду за ризик, відшкодувати втрати від інфляції у майбутньо­му періоді.

У рамках цього уявлення існує багато модифікацій поняття «інвести­цій», поява яких обумовлена специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, відповідно до австрійської школи «граничної кориснос-

Тут і далі список використаних джерел подасться в кінці кожної теми

5

ті», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задово­лення їх у майбутньому.

Французький економіст П. Массе писав, що інвестування є актом об­міну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому за допомогою інвестиційних благ [10]. Таке визначення мас суто психологічний підхід: передбачаються наміри, згода не задовольняти потреби сьогодні у сподіванні одержати в майбутньому блага та послуги, які переважають вкладені за ціною.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність у працях Дж. Кейнса: з одного боку, він бачить в них розмір акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, інвестиції ма­ють форму вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капіта­льного майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст цінностей капіталь­ного майна внаслідок виробничої діяльності певного періоду». Це «... та частіша доходу за певний період, яка не була використана для спо­живання» [І 2].

У сучасній економічний літературі термін «інвестиції», зазвичай, трактується як будь-яке вкладання коштів, яке може і не призводити до зро­стання капіталу чи одержання прибутку. Досить часто до інвестицій відно­сять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів тривалого користування, що за своею економічною суттю не можуть належати до ін­вестицій. При цьому варто зазначити, що інвестування капіталу може здійс­нюватись не лише у грошовій формі, але й у форі рухомого (нерухомого) майна, різноманітних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріа­льних активів.

Різниця в наведених вище визначеннях, яка видасться, на перший по­гляд, істотною, однак не заважає виокремити їх спільну основу: інвестиція­ми вважаються витрати, які здійснюються в поточний період для отри­мання певного результату в майбутньому.

Теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення і в нормативних актах, зокрема, у Законах України «Про інвестиційну дія­льність» [1] та «Про оподаткування прибутку підприємств» [2]. Проте, вар­то зазначити, Що в цих Законах у визначення «інвестиція» вкладається різне тлумачення.

Так, в Законі «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиці­ями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої ство­рюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

* грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

6

• рухоме та нерухоме майно;

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

• права користування землею та інші цінності.

Таке визначення має синтетичний характер зазначеної категорії. По-перше, в ньому врахований динамізм інвестицій, тобто розкривається взає­мозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витра­ти, і, по-друге, наведена широка класифікація інвестицій.

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», інве­стиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фо­ндів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реін-вестиції.

З таким визначенням погодитися неможливо, бо тут має місце спро­щене трактування інвестицій як господарської операції: по-перше, інвести­ції - це не обмін активів на кошти або майно, а навпаки - вкладання коштів у фінансові, матеріальні та нематеріальні активи; по-друге, інвестиція - цс не господарська операція, а капітал, кошти, які вкладаються в об'єкти підп­риємницької діяльності; і по-третє, в визначенні немає мсти, заради чого здійснюється інвестування. Адже інвестиційна діяльність відрізняється від фінансової та господарської лише тим, що інвестор не просто здобуває ак­тиви, а обирає лише ті, які в майбутньому обов'язково принесуть йому до­ходи.

На нашу думку, поняття «інвестиції» необхідно розглядати з двох бо­ків - майнового та витратного підходу.

Так, з позицій майнового аспекту, під інвестиціями слід розуміти пе­ретворения абстрактного (грошового, фінансового, матеріального чи нема­теріального) капіталу в майнову спроможну вартість. Цей процес називають процесом використання капіталу, а з позицій бухгалтерського балансу це має такий вигляд (див. рис. 1. 1.).

Із рисунка видно, що баланс містить інвестиційну сферу та сферу ка­піталу, іншими словами, майнове визначення інвестицій дає можливість точно визначити процес походження інвестиційного капіталу та напрями його вкладання (розміщення).

7

Рис. 1.1. Формування та використання інвестиційного капіталу

Існує також поняття інвестицій, яке базується на виробничих витра­тах. Його вперше ввів в економічну науку німецький вчений Еріх Шнайдер у 1973 році у своїй роботі «Господарський розрахунок. Теорія інвестицій» [17], де автор детально виводить взаємозв'язок, з одного боку, між інвести­ціями та рухом розрахунків, з іншого - між інвестиціями та фінансами.

Виходячи з теоретичного міркування, що виробничий процес потре­бує участі виробничих факторів, які через комбінацію знову утворюють нові якості, приходимо до висновку, що «...проведення виробничого процесу супроводжується рухом платежів, які будуть інвестовані (одягнені) через покупку засобів виробництва» [18, с 78]. Отже, рух платежів з'єднує інвес­тиційний та виробничий процеси.

Слід зазначити, що ані виробничий, ані інвестиційний процеси само­стійно існувати не можуть. Адже, з одного боку інвестиції дають можли­вість здійснити власне процес виробництва, а з іншого, результати виробни­чого процесу впливають на процес накопичення, тобто на можливості пода­льшого інвестування.

У цьому контексті головним є те, що взаємозв'язок між виробницт­вом та інвестиціями здійснюється через фінансові відносини. Тобто інвес­тиції не можуть існувати поза фінансових процесів, адже вони є їх логічним продовженням.

Фінансовий процес характеризується платіжним рухом, який почина­ється з надходжень (передумова формування інвестиційного капіталу), сво-

8

сю чергою, інвестиції характеризуються рухом платежів, які починаються з витрат (вкладення капіталу заради одержання фінансового результату -прибутку).

Таким чином, витратне визначення поняття інвестицій дає можли­вість не лише більш грунтовно дослідити внутрішню природу процесу інве­стування, але й простежити взаємозв'язок між інвестиціями та основними економічними категоріями, такими як виробництво, фінанси, розрахунки, доходи та витрати.

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвестицій, зробимо висновок, що інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, об­мін та споживання, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.