Податкове право Турції

Нинішня податкова система Туреччини склалася в ході більш ніж 75–літніх перетворень, що були складовою частиною європеїзації політичних і соціально-економічних інститутів, їхньої еволюції з напівфеодальних і шаріатських у ринкові і світські.

Незважаючи на істотне осучаснення, турецька податкова система в останні десятиліття усе менш справлялася зі своєю головною задачею – мобілізацією коштів для фінансування бюджетних витрат. Ріст економічного потенціалу країни не супроводжувався адекватним розширенням податкової квоти (податкового перерозподілу ВВП).

Структура податкової системи Туреччини.

Як уже відзначалася, у структурному відношенні турецька податкова система вже в цілому відповідає прийнятим у світовій практиці більшості розвитих і країн, що розвиваються, з ринковою економікою стандартам. Податкові надходження в центральний бюджет забезпечуються порівняно невеликим числом сучасних податків – прибутковими (особистими і корпоративним), ПДВ і деякими іншими.

Малоприбуткові податки, включаючи податки на нерухоме майно, ряд акцизів і зборів, серед яких можна зустріти реліктові, майже середньовічні форми, у різний час були передані з центрального в бюджети муніципальних, провінційних і сільських органів керування.

У 80–90-і рр., у зв'язку з перекладом турецької економіки цілком на ринкові принципи, державу істотно підсилює підтримку приватного підприємництва, у тому числі і через надання часткового, а в деяких випадках повного звільнення від сплати прибуткових податків, а також ПДВ і мита. Ріст податкових надходжень у бюджет у зростаючій мері забезпечується за рахунок непрямих податків, ставки яких підвищуються, також як і розширюється коло оподатковуваних ними товарів і послуг.

Базовим непрямим податком став введений у 1985 р. ПДВ, що був розповсюджений на більшість товарів і послуг як національного, так і закордонного походження. У 1996 р. їм була забезпечена третина всіх податкових надходжень у скарбницю, у тому числі – 18,6% від обкладання місцевих і 14,7% – імпортних товарів і послуг. Ставки ПДВ у перше десятиліття після його введення неодноразово переглядалися: для бюджету максимальні ставки ПДВ представляли найбільш простий спосіб мобілізації доходів, але підвищенню ставок активно противилися об'єднання приватного сектора і профспілки. У результаті досягнутого компромісу в другій половині 90-х рр. загальна ставка по ПДВ складала 15% з диференціацією в залежності від виду товару і послуги. По мінімальних ставках – від 1 до 5% – обкладаються товари масового споживання і деякі неопрацьовані сільськогосподарські продукти; порівняно невисокими – від 6 до 12% – є ставки на продукцію виробничого призначення (напівфабрикати, технічні вироби, добрива і отрутохімікати й ін.); по ставках до 15% обкладаються споживчі товари тривалого користування, від 20 до 40% і більш – предмети розкоші. Високої фіскальної ефективності ПДВ у Туреччині сприяє повсюдне впровадження касових апаратів, а також часткове повернення податку споживачам через систему чеків.

Крім ПДВ, діють податки на споживання нафтопродуктів (бензину, дизельного палива й ін. продуктів, використовуваних власниками транспортних засобів), на операції банків і страхових компаній, на покупку автомобілів, гербові та деякі ін. збори. Однією із характерних тенденцій в еволюції турецької податкової системи є падіння ролі митних платежів, стягнутих з імпорту, – експорт турецьких товарів не тільки ними не обкладається, але навпаки, заохочується у формі часткового повернення внутрішніх податків. Дана тенденція зв'язана з політикою активного включення країни у світовий ринок, у першу чергу, – з умовами її асоціації в ЄС, а з 1996 р. – із прийняттям її в Митний союз ЄС. Крім того, частина ввезених у країну засобів виробництва, що домінують в імпорті, або взагалі звільнена від імпортного мита, або обкладається по мінімальних ставках. Проте, це не означає втрату фіскальної ролі податків на зовнішньоторговельні операції – вони забезпечують близько 18% надходжень у центральний бюджет, тому що крім мита з них стягують ПДВ, а також спеціальні відрахування на користь позабюджетних фондів.

У результаті політики розвитку непрямих податків їхня питома вага у вартості товарів і послуг більш ніж подвоївся в порівнянні з 1980 р. – з 5,1% до 11,4% у 1996 р. Цей середній показник значно вище для товарів масового попиту, у ціну яких входять не тільки ПДВ і інші центральні податки, але й акцизи і збори, стягнуті місцевою владою, у першу чергу – муніципалітетами. Посилення непрямих податків поряд з інфляцією – важливий фактор росту цін в країні.

Серед прямих податків основними в Туреччині є прибуткові – особистий і корпоративний, їхній внесок у податкові надходження в скарбницю складав 30% і 8,4% відповідно.

Протягом усього періоду після введення в Туреччині особистого прибуткового податку його особливістю було те, що, завдяки високій початковій ставці (25%), понад половину всіх надходжень від нього забезпечували відрахування із заробітної плати. Ця особливість особистого прибуткового податку постійно була прикладом соціальної несправедливості при критиці податкової політики влади – у 1996 р., наприклад, з 8700 тис. платників податку - 70% були особи найманої праці, їхня частка у ВВП складала 27%, а податковий тягар – 44%.

Податковий обов'язок по особистому прибутковому податку поширюється на резидентів і нерезидентів. Фізичні особи –резиденти – раз у рік подають декларацію в податкову службу (дефтердарлик) про свій річний сукупний доход. Нерезиденти платять прибутковий податок тільки з доходу, отриманого з турецьких джерел. Оподаткування здійснюється по прогресивній шкалі, що з 80–х рр. не мінялася, лише періодично переглядалася та змінювалася через хронічну інфляцію сума оподатковуваного доходу:

Ставки особистого прибуткового податку в Туреччині:

Ставка корпоративного податку, що стягується з юридичних осіб, спочатку складала 25% (у деяких випадках вона знижувалася до 20%) однаково для резидентів і нерезидентів. Однак введення додаткових утримань і надбавок призвело до того, що реальний корпоративний податок досяг у 90–і р. 44%. Стягнення корпоративного податку здійснюється на основі декларацій, що щорічно подаються у податкову службу приватними і державними компаніями, кооперативами і деякими ін. об'єднаннями і фондами. Сума оподатковуваного доходу встановлюється після відрахування з валового доходу юридичних осіб цілого ряду витрат, прибутків, пожертвувань і т.п. Величина оподатковуваного доходу знижується ще більш у випадку, якщо юридична особа має так званий заохочувальний сертифікат (teşvik belgesi). Цей документ, видається владою компаніям-інвесторам, що діють у пріоритетних галузях і регіонах, надає їм цілий ряд податкових знижок і звільнень і, крім того, дає їм право користатися пільговими кредитами державних банків, знижками по транспортним і энерготарифам. Щоб одержати такий сертифікат, компанія повинна відповідати ряду вимог не тільки у відношенні її капіталу, але і використовуваних технологій, експортного потенціалу, створення робочих місць. Ступінь наданих податкових і інших пільг у великій мері залежить від територіального розміщення інвестицій. Відповідно до цієї вимоги, територія країни підрозділяється на 4 категорії:

1 – «нормальні регіони», що включають західну і частково центральну частини Анатолії;

2 – «розвиті регіони», що включають зони найбільших міст і торгово-промислових центрів – Стамбула, Анкари, Ізміра, Коджаели, Адані і Бурси;

Інвестори даних територій користаються меншими пільгами, чим ті, що вкладають капітали в:

3 – регіони першого ступеня пріоритетності;

4 – регіони другого ступеня пріоритетності.

У ці дві останні категорії включені найбільш відсталі східні і південно-східні анатолійскі регіони – тут вкладення капіталів, підприємницька діяльність користаються максимальним заохоченням держави, що обумовлено цілим комплексом соціально-економічних і політичних причин, у першу чергу, необхідністю господарського освоєння цих територій, розробки їхніх багатих мінеральних ресурсів, створенням робочих місць і скороченням міграції населення в більш розвинуті регіони. Не менш важлива для встановлення податкових і інших пільг ступінь пріоритетності галузей і виробництв (їхні списки публікуються в річних урядових програмах розвитку), у які вкладаються інвестиції. До числа пріоритетних в останні десятиліття віднесені експортоорієнтовані галузі обробної промисловості, індустрія туризму, суднобудування й автомобілебудування, електроніка, створення агропромислових комплексів і інтенсифікація сільського господарства, сфера утворення, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища.

У залежності від територіальної і виробничої характеристик (відповідно до законодавства на 1995 р.) інвестори в Туреччині (місцеві й іноземні) користаються наступними знижками при визначенні неоподатковуваної частини доходу:⁰

Крім інвестиційних знижок при сплаті корпоративного податку, компанії, що мають заохочувальний сертифікат, користаються знижкою при сплаті ПДВ і імпортних мит при ввозі машин і устаткування, вони звільняються також від муніципальних податків на будинки і будівництво, можуть користатися відстрочкою при сплаті корпоративного податку.

Додаткові податкові пільги мають виробництва, орієнтовані на експорт: якщо, після п'ять років з початку експлуатації, підприємство експортує частина своєї продукції, то воно одержує право на 100%-ву інвестиційну знижку, звільняється від ПДВ, імпортних мит, зборів при оформленні банківського кредиту і сплаті процентних платежів.

Частка експортованої підприємством продукції в її річному обсязі повинна складати не менш 20% для «розвитих регіонів», 10% – для «нормальних» і 5% – для пріоритетних регіонів 1-й і 2-й ступеня.

Повний податковий імунітет наданий місцевим і іноземним підприємствам, розташованим на території вільних зон, відкритих у 80–90-і рр. у Стамбулі, Ізмірі, Анталії, Мерсіні, Трабзоні (створення нових подібних зон в інших районах у даний час продовжується). Істотні податкові й інші пільги одержують компанії, що створюють підприємства на території більш ніж 20 промислових зон. Новим напрямком проведеної турецькою владою політики податкового протекціонізму у відношенні приватного бізнесу в 80–і рр. стала підтримка дрібних і середніх підприємств.

У жовтні 1996 р. турецьким парламентом (меджлісом) був прийнятий закон про надання державної підтримки підприємствам з числом зайнятих до 150 чол. і з виробничим та інвентарним фондом до 50 млрд. лір. Метою закону є підвищення якості продукції дрібних і середніх підприємств, зміцнення їхньої конкурентноздатності в зв'язку з вступом Туреччини в Митний Союз ЄС. Передбачено звільнення дрібних і середніх підприємств від гербового і комісійного зборів, а для підприємств, що одержують валютні доходи, – звільнення від ПДВ імпорту устаткування і машин (компенсація виплат по ПДВ покладена на державний фонд заохочення інвестицій і послуг).

Як бачимо, у Туреччині податки поряд з виконанням своєї основної фіскальної функції широко використовуються як важливий інструмент державного регулювання економіки, головний напрямок якого полягає в підтримці інвесторів виробничої сфери, її експортних галузей. Одночасно державне регулювання засобами податково-кредитної і соціальної політики сприяє створенню нових робочих місць, науково-технічному прогресу, господарському освоєнню відсталих регіонів, вирішенню інших стратегічних завдань, намічених у національних планах і програмах розвитку.

Податкова реформа 90-х р.

Для підготовки проекту податкової реформи в рамках Об'єднання торгово-промислових палат і бірж Туреччини (ТОББ) у другій половині 1997 р. була створена спеціальна комісія на чолі з відомим економістом проф. Халілом Надароглу, до роботи комісії були притягнуті представники міністерства фінансів, ділових кіл, профспілкових об'єднань – останніх представляли професійні економісти.

Концепція реформи полягала в тому, щоб, піднявши фіскальну роль податків, у той же час не порушити основні баланси в економіці і соціальній сфері – навпроти, сприяти оздоровленню і стабілізації суспільства через пом'якшення контрастів у розподілі податкового тягаря. За задумом реформаторів, податкові перетворення не повинні вести до зниження виробництва, інвестицій, посиленню безробіття чи викликати потрясіння на фінансовому ринку, вони не повинні зашкодити процесу інтеграції Туреччини у світовий ринок.

З цією метою проводиться повсюдне впровадження документованої реєстрації по всіх операціях не тільки при продажах товарів і наданні послуг, але й операцій з цінними паперами, перетворення декларування доходів у всеохоплюючий метод відносин населення з державною податковою службою. Кожному платникові податків присвоюється податковий номер, без якого він не зможе здійснювати великі покупки (будинок, автотранспорт), робити нотаріальні операції, кредитними картами, перевезеннями і т.д. Податкова служба, у свою чергу, використовуючи сучасні технології і технічні засоби, одержує широкі повноваження по контролю за точністю і повнотою декларованих доходів, включаючи право контролю і перевірки. Саме за рахунок приховуваних, незареєстрованих доходів передбачається розширити податкову базу держави і тим самим підвищити його доходи. Реформа не передбачає скасування основних діючих податкових пільг, якими користаються підприємці і діяльність яких зміцнює існуючі і створює нові реальні джерела для поповнення бюджету.

Найбільшим новаціям піддалися прибуткові податки – особистий і корпоративний. Істотно розширена база особистого прибуткового податку – відповідно до заново сформульованого в законі поняттю «доход», останній обчислюється як «чиста сума усіх видів доходів і прибутків, отримана протягом календарного року фізичною особою й утворююча джерело для витрат і заощаджень». Таким чином, у коло платників прибуткового податку включені підприємці, у тому числі діючі в сільському господарстві, комерсанти, особи найманої праці, особи, що одержують доходи від здачі в оренду спонукуваного і нерухомого майна, біржові гравці, особи вільних професій, і всі інші, незалежно від джерела одержуваного доходу. Кожному громадянину країни привласнюється індивідуальний податковий номер, не маючи якого не можна оформляти нотаріальні угоди, купівлю-продаж нерухомості і т.д.

Знижена верхня і нижня ставки шкали особистого прибуткового податку: з 25 і 55% до 20 і 45% у 1998 р. і до 15 і 40% – з початку 1999 р.

Зниження нижньої ставки – довгоочікувана поступка трудящим, що протягом десятиліть вели боротьбу проти перекладання на них основного тягаря по даному податку. Відчутно знижена ставка на найбільш великі доходи – тепер вона наближена до розміру ставок, що застосовуються у західноєвропейських країнах. Те ж саме відносяться і до ставки корпоративного податку, що встановлена в розмірі 30% замість колишньої, що перевищувала (разом з надбавками) 40%.

Ще більш посилені міри заохочення для фізичних і юридичних осіб, що вкладають капітали в реальну економіку, особливо у відсталі віддалені регіони і пріоритетні галузі.

Якщо колись при наявності заохочувального сертифіката розмір знижки при установленні величини оподатковуваного доходу складав від 30 до 100%, то відповідно до нового закону, він підвищений до 40% (для нормальних регіонів) і до 200% (для пріоритетних регіонів 1–й ступеня). Внесено й уточнення про розмір інвестицій, що надають право користатися даною пільгою – для торгово-промислових підприємств їхня сума складає 50 млрд. лір, для сільськогосподарських – 10 млрд. лір. При інвестуванні в пріоритетних регіонах ці суми знижуються на половину. Крім того, усі платники податків, що мають заохочувальний сертифікат, звільнені від сплати ПДВ при закупівлі машин і устаткування, якщо вони відповідають якості і технічним стандартам, зафіксованим у сертифікаті (дане положення підтверджує й уточнює вже діючі пільги – у проекті закону передбачалося їхнє скасування).

Від ПДВ звільняються підрядно-будівельні компанії, що здійснюють роботи для житлових кооперативів, а також операції банків і страхових компаній, зв'язані з кредитуванням і страхуванням житлових кооперативів.

Звільнений від сплати прибуткового податку доход величиною до 240 млн. лір, отриманий від здачі приміщення під житло – кожного року сума даного неоподатковуваного доходу переглядається у відповідності з ростом цін. Останні з названих пільг і звільнень пов'язані зі збереженням гостроти житлової проблеми в Туреччині, для її зниження турецька держава в останні десятиліття проводить податкове і кредитне регулювання (субсидування).

Зниження ставок по особистому прибутковому і корпоративному податках, як очікується, не зменшить загальний обсяг надходжень у бюджет – підтримка нинішніх достатня високих темпів росту (7–8% щорічно) повинне забезпечити приплив коштів у скарбницю. Крім того, зниження податкових ставок для підприємців компенсується розширенням кола платників цих податків. Так, відтепер корпоративний податок повинні будуть платити фонди і суспільства, що одержують доходи. Прибутковий податок буде стягуватися з виграшів по лотереях (Лото і Лото), а також із власників ігорних будинків і будинків терпимості, з операцій з «чорними грошима» – останні повинні відслідковуватися при оформленні покупок дорогого спонукуваного і нерухомого майна, при відкритті банківських рахунків, внесенні плати за навчання й ін. – податкова служба одержує право з'ясовувати обставини одержання відповідних доходів. З 2000 р. намічено поширити прибутковий податок на біржових гравців, що повинні будуть включати в податкову декларацію свої доходи від операцій по купівлі-продажу цінних паперів. Введено обкладання по ставках у 25–45% прибутковим податком плати по угодах і трансфертів з державних і приватних фондів на жалування футболістам (футбол – один із самих популярних видів спорту в Туреччині), колись з цих сум стягувалися 15%–і відрахування. По найвищих ставках – 40–45% – будуть обкладатися гравці футбольних команд вищої ліги.

З 1 січня 1999р. податком обкладаються гонорари на суму понад 7 млрд. лір, а також доходи, отримані у вигляді відсотків, у тому числі від операцій репо, дивідендів по цінних паперах (з умовою «очищення» їх від інфляційного росту).

Велика по чисельності група платників податків прибуткового податку, що колись платила його на основі «глобального методу», скасованого новим законом, робить це згідно «простому (реальному) методу», тобто із суми доходу, що перевищує витрата і підтвердженої документально. У цю групу включене близько 1 млн. ремісників і кустарів, а також представників вільних професій (адвокати, консультанти фірм і комерсанти, що концертують музиканти, зубні протезисти, інші працівники охорони здоров'я), у той же час акушерки, обличчя, що роблять обрізання, а також переписувачі, гіди – у випадку, якщо вони постійно проживають, займаючись даним видом діяльності, у селах і пунктах з населенням менш 5 тис. жителів – від сплати прибуткового податку звільняються. Уводиться диференційований підхід при обкладанні орендного доходу, також тепер обчислювального «простим методом», – для дрібних домовласників, що здають житло, уведене звільнення від податку: у великих містах їхній доход у цьому випадку не повинний перевищувати 420 млн. лір, а в дрібних – 300 млн. лір. Доходи від заняття сільським господарством також будуть обкладатися «простим методом», тобто на основі документованої різниці між сумою витрат і доходів за визначений період часу.

Внесено уточнення (в основному у виді зниження ставок і диференціації об'єктів обкладання) і в деякі інші прямі податки: знижена ставка податку на нерухомість з 0,04% до 0,01% від її вартості для житлових будинків і земельних ділянок (у сільській місцевості – з 0,03% і з 0,05% до 0,02% – для інших будівель, з 0,06% до 0,03 % – для земельних ділянок у містах, що відводяться під забудову). Вартість нерухомості повинна щорічно переглядатися. Диференційовано ставки податку на спадщину і дарування:

Шкала ставок по податку на спадщину і дарування (%)

У новому податковому кодексі істотно збільшені покарання за приховання доходів і ухиляння від сплати податків. Тих, хто фальсифікує зведення в рахунках-фактурах і бухгалтерських книгах, і тих, хто вносить зміни у відомості чи документи, їх приховує, карається тюремним ув'язненням терміном від 3 до 6 років. Тих же, хто не має бухгалтерських книг, рахунків і документів, чи ж з них вирвані сторінки, а замість них уклеєні інші аркуші, а також тих, хто друкує підроблені фінансові документи, очікує тюремне ув'язнення терміном від 18 місяців до 3 років.

Грошовими штрафами за порушення вимог бухгалтерської звітності караються торговці 1–го класу і представники вільних професій у розмірі 100 млн. лір; торговці 2–го класи і селяни, що ведуть бухгалтерські книги; особи, чий доход визначається «простим методом», за відповідні порушення платять штраф у розмірі 50 млн. лір. Штрафом у 25 млн. лір можуть бути покарані керівники державних установ і підприємств, якщо вони ухиляються від подачі інформації, що цікавить податкову службу. Її власні співробітники, у свою чергу, можуть бути оштрафовані на суму в 75 млн. лір, якщо вони не виконують свої обов'язки. Таку ж суму штрафу повинні платити підприємці, що допустили відхилення від податку помилково.

У той же час у податковому кодексі говориться, що податкова служба у своїх відносинах з неплатниками податків і штрафів буде шукати шляху для угоди.

У новому кодексі міститься стаття, що передбачає функціонування «Центру вищого фінансового утворення», слухачі якого навчаються сучасним методам підготовки банківських службовців і оволодінню технологіями менеджменту.

Особливе значення надається подальшому удосконалюванню податкової служби – її діяльність повинна бути простою, зрозумілою, що не віднімає багато часу в клієнтів. Думають, що з погляду насиченості кваліфікованими кадрами і необхідними технічними засобами турецька податкова служба в найближчі роки буде мати достатній потенціал, щоб підняти рівень своєї роботи і забезпечити виконання нового законодавства.

У Туреччині прийняття даної податкової реформи називають революцією в упорядкуванні податків, завершенням грандіозної 8–літньої роботи, проведеної по вивченню всіх аспектів цієї проблеми урядом. Звичайно ж, реальне значення реформи для підвищення доходів скарбниці і зменшення її залежності від використання позик і надмірної емісії можна буде оцінити лише через кілька років. Але вже тепер прийняття нового податкового кодексу дало суттєві результати, що є великим досягненням турецьких законодавців, яким удалося внести такі зміни в податкову систему, що у випадку їх впровадження у практику підвищить фіскальну роль податків, зберігши їхні функції як важливі стимулятори економічного розвитку.