7.5. Організація взаємодії учасників інвестиційної діяльності

Здійснення капітальних інвестицій може відбуватись за допомогою господарського, підрядного або змішаного способів.

Господарський епосів - це організаційна форма, за якої інвестиційний проект реалізується безпосередньо інвестором без залучення підрядника. При такій формі всі функції замовника, інвестора та підрядника виконує одна юридична особа - забудовник. Він одночасно є розпорядником коштів, оперативним керівником і виконавцем робіт. Для реалізації інвестиційного проекту створюється відповідна структура у складі забудовника, яка займа­ється реалізацією проекту. При цьому оплата робіт здійснюється з розраху­нкового рахунку забудовника. В окремих випадках при виконанні господар­ським способом великих обсягів робіт будівельна організація може бути перетворена у мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку. Господарський спосіб здійснення інвестицій є ефективним при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт чи при здійсненні реконст­рукції та технічного переозброєння підприємства. Інколи інвестори вдають­ся до господарського способу за причини невиправдано високих монополь­них цін на свою продукцію підрядних організацій.

Підрядний спосіб - цс організаційна форма виконання робіт, вироб­ництва продукції, надання послуг, який здійснюється самостійними постій­но функціонуючими компаніями на основі підрядних договорів та контрак­тів між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Підря­дним способом можуть виконуватись будь-які будівельні роботи: будівель­но-монтажні, пусконалагоджувальні, проектно-дослідні, науково-дослідні, ремонтні тощо.

338

Основними формами підрядного способу виконання робіт є:

- дільничний підряд - може бути використаний підрозділами будівельних,

монтажних організацій та фірм;

- бригадний підряд - використовується малими підприємствами, які обу­мовлюють в договорах взаємовигідні умови виконання робіт;

• колективний підряд - будівельна фірма виконує роботи для кількох за­мовників, укладає договір від імені трудового колективу, при цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замовником окреми­ми договорами;

• поточний підряд - укладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об"єктів або лінійно-прогяжннх об'єктів (лінії електропередачі, автомагістралі);

• наскрізний підряд - передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб'єктами інвестиційного проекту на спільне споруджен­ня об'єкта для замовника, починаючії з нульового циклу та закінчуючи здаванням об'єкта в експлуатацію.

Змішаний спосіб - є комбінацією підрядного і господарського спосо­бів. При цьому підрядним способом виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, а господарським способом - трудомісткі роботи, наприклад, оздоблювальні.

Вибір способу реалізації проекту обґрунтовується інвестором у його бізнес-плані.

При підрядному способі проведення робіт усі суб'єкти інвестиційної діяльності - як юридичні, так і фізичні особи мають вступати у договірні відносини через механізм проведення підрядних торгів. Головне завдання цього механізму - зведення між собою покупців (замовників або інвесторів) і продавців (підрядників, які пропонують замовнику свої послуги).

Підрядні торги у будівництві найчастіше проводять у вигляді тенде­рів.

Тендери (торги) — цс форма розміщення замовлення на будівництво, яка передбачає визначення підрядника шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції (оферти) за критеріями, що встановлюються замовни­ком.

Рішення про проведення тендерів приймається замовником за наяв­ності достатніх інвестицій для здійснення будівництва або документально підтверджених фінансових гарантій щодо своєчасного одержання необхід­них для виконання замовлення коштів. Замовлення на будівництво може розміщуватися шляхом проведення тендерів на виконання проекту загалом, а за зЕїачного обсягу робіт - на спорудження комплексів, виконання черг, етапів будівництва, визначених проектною документацією. Не дозволяється поділ замовлення на частини з метою штучного зменшення вартості замов­лення і уникнення проведення тендерів.

Тендерні торги можуть класифікуватися за такими ознаками:

339

1) за способом проведення попереднього відбору претендентів організато­ ром торгів:

- з попередньою кваліфікацією учасників;

- без попередньої кваліфікації учасників;

2) за участю у торгах іноземних оферентів:

- за участю іноземного оферента;

- без участі іноземного оферента.

3) за участю оферентів у процедурі торгів та відкритість їх результатів:

- відкриті;

- закриті. Предметом тендерних торгів можуть бути:

- будівництво нових об'єктів та споруд, розширення реконструкції, тех­нічне переозброєння діючих підприємств, капітальний ремонт об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, в тому числі «під ключ»;

- виконання комплексів будівельних, монтажних, пусконалагоджуваль­них, інженерних робіт та їх окремих видів;

- розробка ТЕО;

- проектування;

- управління проектом;

- поставка комплексного технологічного обладнання, у тому числі на умовах «під ключ»;

- інші поставки та послуги, в тому числі з консультування.

Учасник тендерних торгів - це особа, яка має право брати участь у торгах, ї\ підготовці, проведенні та затвердженні результатів торгів. Основ­ними учасниками торгів можуть бути:

1. замовник - це особа, для якої будується, реконструюється, або оснащується об'єкт торгів. Він бере рішення про проведення торгів, контро­лює роботу організаторів та приймає участь у роботі тендерного комітету та визначає умови, за яких буде укладатися угода;

2. організатор торгів - особа, якій замовник доручає проведення торгів. Організатор готує усі тендерні документи, формує тендерний комі­тет, затверджує результати торгів, а також несе витрати з підготовки та про­ведення торгів;

3. тендерний комітет - постійний або тимчасовий орган, який створюється замовником та організатором торгів для їх проведення. Він самостійно розробляє та затверджує регламенти роботи тендеру;

4. претендент - організація, фірма чи консорціум, на ім'я якої по­дана заявка. Претендент мас право одержувати від тендерного комітету всю інформацію з проведення торгів. Особа стає претендентом з моменту звер­нення до тендерного комітету для участі у торгах;

5. інженерно-консу.їьтаїїшна фірма - залучається організатором торгів чи тендерним комітетом для проведення попередніх досліджень та

340

видачі висновків про доцільність виставлення на торги конкретного об'єкта. Інженерно-консультаційна фірма може залучатися також для розробки офе­рти.

Тендерна документація - це комплект документів, що містить вихі­дну інформацію про технологічні, комерційні, організаційні та інші харак­теристики об'єкта та предмету торгів, а також умови з процедури торгів. Тендерна документація затверджується замовником та містить такі докуме­нти: інструкцію для претендентів, форму контракту, форму тендерної про­позиції (оферти), форми кваліфікаційної оцінки претендентів, проектну до­кументацію, перелік робіт, інформацію щодо способу надання тендерного забезпечення. Передавання претендентам тендерної документації здійсню­ється за відповідну плату, яка містить витрати, безпосередньо пов'язані з її друкуванням та відправкою претендентам. Витрати замовника, пов'язані з розробленням тендерної документації, до зазначеної плати не вносяться.

Оферта -~ це пропозиція укласти договір щодо до конкретного пред­мету торгів на умовах, які визначені у тендерній документації. Оферта по­винна відповідати вимогам, визначеним у тендерній документації. Кожен претендент може подати тільки одну тендерну пропозицію. Остання нада­ється мовою, визначеною замовником у оголошенні та інструкції для прете­ндентів. Тендерна пропозиція, що надається претендентом, повинна місти­ти: два примірники заповненої форми тендерної пропозиції (оферти), тенде­рне забезпечення, два примірники заповнених форм кваліфікаційної оцінки, перелік робіт з розрахунком їхньої вартості, альтернативні пропозиції (якщо такі передбачені). Альтернативна пропозиція - це пропозиція, яка надається разом з основною і містить умови, що відрізняються від основної пропози­ції.

Для підтвердження серйозності намірів претендента - взяти участь у тендерах ним надається відповідне тендерне забезпечення. Розмір тендерно­го забезпечення встановлюється замовником у обсязі не більше 1 % очіку­ваної (розрахункової) ціни замовлення. Замовник має право прийняти рі­шення про проведення тендерів без надання претендентам тендерного за­безпечення. Замовник мас зазначити у тендерній документації спосіб на­дання тендерного забезпечення (у вигляді завіреного чека, векселя, гарантії банку, державних облігацій тощо). Замовник повертає претендентам їх тен­дерне забезпечення протягом 10 днів після прийняття одного з таких рі­шень:

- невідповідність претендента кваліфікаційним вимогам;

- претендента не визнане} переможцем тендерів;

- про дострокове притінення тендерів. Тендерні пропозиції підписуються особою або особами, уповноваже­ними підписувати ці документи, в порядку, встановленому інструкцією для претендентів, і подаються тендерному комітету за вказаною замовником адресою. Замовник повинен терміново зареєструвати подані тендерні про-

341

сення збитків. Інколи й аналіз змістовних (багатосторінкових) договорів не завжди дає позитивні результати.

Таким чином, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної, спроможної надійно захистити бізнес, тож складати його потрібно для кожного випадку окремо.

Основними видами договорів, які укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту с:

• договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (про­давець) зобов'язується передати товари у власність іншої сторони (покупця) за певну грошову суму (ціну);

• договір поставки - це договір, за яким одна сторона (гюстачаль-ппк-продавець) зобов'язується передати в обумовлений період та строки товари, що ним виготовляються або купуються замовнику (покупцю) для використання у підприємницькій діяльності;

• договір продажу підприємства - це договір, за яким одна сторо­на власник підприємства (продавець) зобов'язується передати в обумовле­ний період, за певною ціною, у власність покупцю підприємства загалом як майнового комплексу, у т. ч. права на фірмову назву, товарний знак, права на використання ліцензій патентів тощо, якщо інше не передбачено умова­ми договору;

• договір оренди - не договір, за яким одна сторона орендодавець зобов'язується надати орендатору майно за певну плату та на певний тер­мін;

ї* договір фінансової оренди (лізингу) — договір, що передбачає сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, розмір яких є достатнім для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов'язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку;

> договір підряду - це угода, в якій одна сторона (підрядник) зо­ бов'язується виконати за замовленням іншої сторони (замовник) певну ро­ боту та здати її результат замовнику, своєю чергою, замовник зо­ бов'язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

Найпоширенішою формою правового регулювання договірних відно­син у інвестиційній сфері є договір підряду, який укладається на будівницт­во, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладанням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та ін­ших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціа­льних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних із будівницт­вом об'єктів.

Порядок укладання та виконання договорів підряду визначений у Цивільному [2] та Господарському [1] кодексах України, а також Постанові

344

Кабінету Міністрів України «Про затвердження Загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» [5].

Зокрема, зміст договору підряду повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладання; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги та види робіт, передбачених проектом); строки початку та завершен­ня будівництва, виконання робіт; права та обов'язки сторін; вартість і поря­док фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контро­лю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома та більше підрядниками.

Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання до­говору третіх осіб субпідрядників на умовах укладених з ними субпідряд­них договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підря­дник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність під­рядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості й якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість мате­ріалів, що використовуються.

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною ви­трати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не пок­ритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлений законом.

Розрізняють кілька видів договорів підряду: генеральний, річний субпідрядний і прямий.

Генеральний договір укладається між інвестором (замовником) і ге­неральним підрядником, можливо з генеральним проектувальником (стосо­вно великих об'єктів). Він укладається на виконання будівельних та інжене­рних робіт, постачання й монтаж устаткування, благоустрій території (іноді її пусконалагоджувальних робіт). Різновидом генерального договору є дого­вір «під ключ», відповідно до якого підрядник бере на себе зобов'язання виконати весь комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спору­дження об'єкта та здавання його в експлуатацію.

Річні договори - можуть укладатися у межах генеральних, якщо стро­ки будівництва (проектування) перевищують два роки.

345

Субпідрядні договори укладаються між генеральним підрядником (генеральним проектувальником) з субпідрядними (фірмами на виконання окремих спеціалізованих видів робіт.

Пряміш договір укладається між замовником і заводом-виготовлювачем технологічного обладнання. У прямому договорі може бу­ти передбачений шефмонтаж обладнання, якщо воно того потребує. Такі договори, зазвичай, укладаються замовником (інвестором) у випадку, коли він є автором (власником) технології виробництва, передбаченого інвести­ційним проектом. Окремо замовник укладає договір з банком, який здійс­нює фінансування будівництва та виконує розрахунки між суб'єктами інве­стування.

7.6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ ц

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИМИ РЕСУРСАМИ

Важливою умовою для нормального функціонування запроектовано­го виробництва є забезпечення обладнанням, матеріалами, сировиною та іншими ресурсами.

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту - це процес, який містить: систему матеріально-технічного забезпечення проек­ту; визначення потреби в ресурсах, організацію збалансованості їх обсягів з виробництвом, розміщення замовлень на поставки та здійснення їх у стро­ки, відповідно до вимог безперервності та ритмічності інвестиційного про­цесу.

Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проек­ту містить:

• постачання матеріальних ресурсів для реалізації проектів па стадії освоєння інвестицій;

• оптову торгівлю технологічним обладнанням, будівельними мате­ріалами, конструкціями та деталями. З мстою забезпечення споживачів матеріально-технічними ресурсами без квот (лімітів) вона здійснюється безпосередньо підприсметвами-виробниками або організаціями матеріаль­но-технічного забезпечення на основі прямих замовлень, споживачів - фір­мами (будівельних фірм, підприємств, організацій та населення);

• торгівлю будівельними матеріалами, конструкціями та деталями через систему будівельних бірж; торгових домів та посередницьких підпри­ємств тощо.

Таким чином, матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту здійснюється через систему закупок та поставок. Ця система пе­редбачає поставку матеріалів, конструкцій та деталей, технологічного обла­днання, виконання будівельно-монтажних робіт та інших послуг (напри­клад, консультаційних).

Розрізняють такі організаційні форми закупок:

346

- прямі закупки, при яких існують правові зв'язки між двома суб'єктами купівлі-продажу закупок через укладання договору поставок;

- посередницькі закупки, при яких особа, що здійснює проект, вступає у правові відносини з посередником, тобто особою, яка сприяє забезпе­ченню проекту необхідними ресурсами;

- біржові закупки, при яких особа, що здійснює проект, самостійно, або через брокерів на товарних чи універсальних біржах укладає контракти на поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Організація матеріального забезпечення може здійснюватися через систему виробтічо-технологічної комплектації. Ця система передбачає єдність комплектного виготовлення конструкцій та виробів, поставки та транспортування усіх матеріальних ресурсів відповідно до технологічної послідовності реалізації проекту та сприяє найбільш раціональному та бе­режному використанню ресурсів.

На стадії розробки проекту (планування) створюється модель техно­логічної комплектації. У складі планів проекту розробляється уніфікована иормативно-технологічна документація (УНТД) - комплекс документів, який є нормативною базою виробннчо-технологічної комплектації. Компле­кти конструкцій, виробів та матеріалів постачаються централізовано, зазви­чай, у повній технологічній готовності для виробничого споживання, у кон­тейнерах та пакетах безпосередньо у робочу зону проекту.

Поряд із розвитком виробничо-будівельної комплектації через буді­вельні організації подальший розвиток отримала форма постачання будов через територіально-посередницькі підприємства (оптторги) за замовленням проектних команд замовника. Останнім часом у сфері матеріально-технічного забезпечення проектів ночами використовуватися нові методи та технології, які базуються на концепції логістики.

Логістика - це наука управління матеріальними потоками від почат­кового джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, пов'язаними з товарним рухом та потоком інформації. Основою логістики є логістичні ланки, за якими проходять товарний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, а саме: постачання матеріалів, сировини та напівфабрикатів; збереження продукції та сировини; виробництво товарів; розподіл, у т. ч. відвантаження товарів зі складу готової продукції.

Розрізняють логістику, пов'язану із забезпеченням виробництва ма­теріалами: закупівельну, виробничу, збутову або маркетингову. Окремо ви­діляють транспортну логістику, яка за змістом є складовою частиною кож­ного з трьох видів логістики.

Невід'ємною частиною усіх видів логістики є обов'язкова наявність логістичного інформаційного потоку, який містить збір даних про товарні потоки, їх передавання, обробку та систематизацію з подальшою видачею готової інформації. Таку систему називають комп 'ютерною логістикою.

347

Важливим у процесі забезпечення матеріально-технічними ресурсами проектів є визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах для реа­лізації інвестиційних проектів, яке проводиться за такими напрямами:

- визначаються види та кількість матеріалів, сировини та комплек­туючих виробів, то перероблятимуться;

-вивчається ринок відповідних матеріалів, сировини та комплек­туючих виробів і підбираються такі умови їх постачання, які будуть най­більш сприятливі стосовно якості, кількості, вартості, доступності та надій­ності поставок;

-передбачається альтернативний варіант забезпечення кожним ви­дом ресурсів;

-розраховуються можливі втрати матеріалів і сировини при транс­портуванні та зберіганні;

- складається оптимальна програма поставок матеріалів сировини та устаткування, яка б задовольняла умовам якості, кількості та вартості.

Крім того, з кожного виду ресурсів, таких як електроенергія, вода, тепло-енергія, слід визначити джерела постачання та їх доступність, надій­ність, можливий вплив роботи державної електромережі на роботу підпри­ємства та вплив перебоїв у забезпеченні ресурсами.

Серед питань, що сприяють забезпеченню робочою силою, потрібно визначити необхідну чисельність робітників та службовців для всього прое­кту; вивчити можливі джерела залучення управлінських, технічних кадрів, кваліфікованої та некваліфікованої робочої сили; з'ясувати можливості пе­репідготовки місцевого персоналу, оцінити продуктивність його праці; про­аналізувати й оцінити ставки заробітної плати у минулому, діючі та на май­бутнє.

Погреби в матеріально-технічних ресурсах для реалізації інвестицій­них проектів визначаються, аналізуються та уточнюються на стадії підгото­вки ТЕО як у кількісному, так і в якісному вигляді. При виконанні цієї робо­ти необхідно розглядати соціально-скономічні, фінансові та технічні факто­ри, які можуть сильно вплинути на види, кількість та якість ресурсів. До них, зокрема, належать:

У соціаіьно-економічні фактори: соціальне та культурне середо­вище, соціально-економічну політику та регулювання, інфраструктура ме­режа, система транспорту та комунікацій;

- комерційні та фінансові (економічні) фактори: розмір проекту, кваліфікація та продуктивність прані персоналу, вимоги ринку до якості продукту, матеріалів, сировини тощо;

У технічні фактори: сфера промисловості, технологія та техноло­гічний процес, тип машин та обладнання, виробнича потужність та розраху­нковий обсяг виробництва.

348

Найважливіший етап у забезпеченні матеріально-технічними ресур­сами проекту є забезпечення будов технологічним обладнанням, яке класи­фікується за такими ознаками:

• виробниче призначення;

• особливості конструювання та умови виготовлення;

• умови надходження, зберігання та монтажу;

• строки експлуатації та умови виведення з виробництва та інші. Організація комплектування обладнання для підприємств, що буду­ ються або реконструюються, здійснюється з урахуванням таких специфіч­ них особливостей:

- тривалість циклу виготовлення обладнання потребує ретельної розробки документації та попереднього замовлення обладнання на заводах, відповідної галузі промисловості. Це передбачає тісний взаємозв'язок дій проектної команди замовника, проектувальника та виробника обладнання;

- поставка обладнання (передусім, основного технологічного) для об'єкта, що будується або реконструюється, здійснюється одночасно;

- складність та велика відповідальність комплектації обладнання окремими елементами, частками, вузлами та комплектуючими виробами за кооперацією, що випускаються підприємствами-співвиконавцями, у декіль­ка раз збільшується при переході до великоблочного постачання; поставка більшої частини обладнання у вигляді укрупнених вузлів та блоків, монтаж яких потребує ряд виробничих передзбірних операцій;

- необхідність чіткої узгодженості планів комплектування з плана­ми фінансування капітального будівництва, планами будівельно-монтажних робіт та планами виробництва машинобудівельних заводів;

- необхідність узгодженості планів комплектування з планами роз­поділу продукції різними збутовими організаціями.

Комплектування будівель обладнанням здійснюється методом за елементами або методом укрупнених комплектних поставок обладнання підвищеної заводської та монтажної готовності.

Найбільш поширеними є поставки комплектних технологічних ліній (КТЛ) - це найбільш висока міра організації машинобудівного виробництва та більш прогресивний метод комплектування будівель обладнанням. Сут­ність цього методу полягає у тому, що постачальником усього обладнання, у тому числі не стандартизованого, а також усіх комплектуючих виробів, які входять у технологічну лінію або установку, незалежно від того, хто їх ви­готовляє, виступає одна комплектуюча організація. Комплектні поставки технологічних ліній, установок та агрегатів здійснюються на основі прямих договорів між постачальниками та замовниками за умови дотримання чер­говості поставок та проведення технічного нагляду та шефмонтажпих робіт. Поставки обладнання у вигляді КТЛ та агрегатів забезпечують: скорочення строків поставки; підвищення рівня комплектності та міри заводської гото­вності до монтажу обладнання, що поставляється; використання прогресив-

349

них форм планування та контроль за поставкою обладнання; раціональна організація служби технічного нагляду та шефмонтажу.

Матеріально-технічне постачання інвестиційних проектів здійсню­ється за графіками, які чітко пов'язані зі строками виконання будівельно-монтажних робіт. Графіки є обов'язковим додатком до договорів. Замовник або за його дорученням проектна команда, узгоджують з підпрнємствами-виробникамп технічні умови та іншу технічну документацію на виготов­лення та поставку окремих видів матеріально-технічних ресурсів, а також розглядають технічні питання, пов'язані з розміщенням замовлень на виго­товлення ресурсів.

7.7. МОНІТОРИНГ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

У період освоєння інвестицій (реалізації інвестиційного проекту), особливо, якщо цей період тривалий, ринкова кон'юнктура зазнає значних коливань, а це, своєю чергою, впливатиме на інвестиційний процес: зміню­ються інвестиційні попит та пропозиція, а отже змінюється і ціни на інвес­тиційні товари. Протягом певного часу можуть змінитися також потреби, заради яких розробляється інвестиційний проект. Крім того, початковій"! план може виявитися неспроможнім через ряд факторів, наприклад, перене­сення строків початку будівництва, перегляд умов фінансування, необгрун­тованого планування зв'язків між завданнями проекту, зриву постачання документації або обладнання постачальниками, непередбачених технічних труднощів, зміни зовнішніх умов тощо.

Таким чином, усі основні елементи інвестиційного проекту мають ретельно контролюватися керівництвом проекту. Менеджер проекту має визначити процедуру та встановити послідовність збору даних через певні інтервали часу, проводити аналіз одержаних результатів, аналізувати пото­чні відхилення фактичних та планових показників і прогнозувати вплив по­точного стану справ на виконання обсягів робіт, що залишилися.

Система контролю за інвестиційним проектом, має містити: зміст інформації, що аналізується; структуру звітів та відповідальність за збір даних; аналіз інформації та прийняття рішень. Усі ці заходи розробляються до реалізації проекту за участю усіх зацікавлених сторін. Система керівниц­тва має забезпечити необхідний вплив там і тоді, коли і де вони необхідні. Наприклад, якщо виникає затримка введення об'єкта в експлуатацію, то прискорити цей процес можливо за рахунок перерозподілу матеріальних, фінансових чи трудових ресурсів. Якщо ж затримується поставка проектної документації, збільшуються витрати на матеріали та обладнання, субпідря­дники порушують директивні строки, то необхідно переглянути план проек­ту. Корекція плану може бути обмеженою переглядом основних параметрів,

350

а може вимагати розрооки нової моделі, починаючи з поточного стану до моменту закінчення робіт.

Основними принципами побудови ефективної системи контролю в процесі реалізації інвестиційного проекту мають бути:

• наявність чітких планів;

• наявність реальної системи звітності;

• наявність ефективної системи аналізу фактичних показників та тенденцій;

• наявність ефективної системи реагування.

Плани мають бути змістовними, чітко структури юван ими та фіксо­ваними з тим, щоб забезпечити основу для контролю. Якщо плани понов­люються часто та без застосування процедур контролю за змінами, то конт­роль за проектом буде втрачений.

Звіти мають відображати стан проекту щодо вихідних планів на ос­нові єдиних підходів та критеріїв. У результаті аналізу зібраних даних кері­вництво проекту має визначити, чи відповідає поточна ситуація запланова­ній, а якщо ні, то вирахувати розмір наслідків відхилень. Спеціальні звіти мають використовуватися для передбачення тенденцій у вартісних та часо­вих оцінках робіт проекту. У найпростішому випадку передбачення можуть вказувати на збільшення вартості проекту, або на затримки по строкам. За­вершальним етапом процесу контролю за проектом є дії, які приймаються керівництвом та направляються на переборення відхилень у процесі робіт проекту. Ці дії можуть бути направлені на виправлення виявлених недоліків та переборення негативних тенденцій у рамках проекту.

У рамках функцій контролю та оперативного управління реалізацією проекту вирішуються завдання вимірювання, прогнозування та оцінки опе­ративної ситуації, що склалася, за досягнутими результатами, витратами часу, ресурсів та фінансів, аналізу та усунення причин відхилення від роз­робленого плану та корекція плану. Отже, при управлінні проектом контро­люються три основні кількісні характеристики такі, як час, обсяг робіт та вартість. Крім того, керівництво відповідає за управління змістом робіт, якістю та організаційною структурою.

Механізм проведення постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій називають моніторингом інвестиційних проектів. За­гальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від його іме­ні дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інве­стором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник відповідно до договору консорціуму.

Побудова системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту має оазуватися за такими принципами:

1. Вибір для спостереження найбільш важливих напрямів реалі­зації інвестиційного проекту. Реалізація цього принципу базується на то-

351

му, що, насамперед, спостереження має відбуватися за реалізацією календа­рного плану та бюджету проекту за окремими розділами.

2. Побудова системи інформаційних (звітних) показників зв ко­жного напряму реалізації інвестиційного проекту. Така система показни­ків має грунтуватися на даних оперативного бухгалтерського обліку та ста­тистичної звітності. Ця система відображає хід реалізації календарного пла­ну проекту за обсягами та найбільш важливими структурними показниками, виконання бюджету за обсягом та структурою витрат та інше.

3. Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників за кожним напряму реалізації проекту. Система оціночних показників буду­ється, виходячи з мсти моніторингу окремих напрямів діяльності інвести­ційного проекту, та базується на привабливості для цього інформативних (звітних) показників. У розрізі кожного з напрямів формується конкретний перелік найбільш важливих оціночних показників.

4. Встановлення періодичності формування звітної бази даних (інформаційних та аналітичних показників). Така періодичність визнача­ється, виходячи з періодичності календарного плану та бюджету реалізації інвестиційного проекту. З урахуванням цієї періодичності розрізняють опе­ративні (тижневі або декадні) зведення, місячний чи квартальний звіт.

5. Аналіз основних причин, які призвели до відхилення фактич­них результатів від передбачених. У процесі такого аналізу розрізняють ті показники, за якими спостерігаються «критичні відхилення» від календар­ного плану та бюджету.

6. Виявлення резервів та можливостей нормалізації ходу реалі­зації інвестиційного проекту. У процесі реалізації цього принципу резерви розглядаються у розрізі окремих функціональних блоків з вивченням мож­ливостей замовника та підрядника з нормалізації ходу реалізації інвестицій­ного проекту.

7. Обгрунтування пропозицій зі зміни календарного плану та бюджету інвестиційного проекту. Завершальним етапом моніторингу ін­вестиційних проектів є розробка обгрунтованих пропозицій щодо коригу­вання календарного плану та бюджету проекту. У окремих випадках може бути обгрунтована пропозицію про «вихід» з інвестиційного проекту.

Отже, розроблена за цими принципами система моніторингу реаліза­ції інвестиційного проекту має коригуватися при зміні інвестиційного сере­довища, напрямів інвестиційної діяльності та інших факторів.

Основним напрямом моніторингу реалізації інвестиційного проекту є своєчасне виявлення відхилень від календарного плану та бюджету, які ви­кликають зниження ефективності інвестиційної діяльності: аналіз причин, які призвели до цих відхилень, та розробка пропозицій з відповідного кори­гування окремих напрямів інвестиційної діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності.

352

Хід робіт, що підлягають виконанню відповідно до календарного плану, відстсжусться на основі збору та обробки інформації. При цьому цінним джерелом даних є звіти виконавців про хід виконання робіт. Збір та обробка інформації дозволяють не тільки оцінювати поточний стан справ, але і прогнозувати подальший хід робіт.

Для оцінки виконання календарного плану й окремих робіт отримує застосування цілий ряд методів.

Метод простого контролю (метод «0-100») дозволяє відстежувати тільки моменти завершення робіт. Незавершеній роботі, в якій би стадії во­на не знаходилася, привласнюється оцінка 0 %, а завершений - 100 %, при­чому вважається, що робота виконана, тільки якщо досягнутий її кінцевий результат.

Метод детального контролю передбачає оцінку проміжних стадій виконання завдання. Наприклад, роботі привласнюється оцінка 50 %, якщо цілі досягнуті наполовину. Очевидно, що метод детального контролю скла­дніше методу «0-100», оскільки вимагає від менеджера оцінки міри завер­шеності робіт, що знаходяться в процесі виконання. У більшості випадків тільки використання цих двох методів дає прийнятні результати.

Коли не можливо точно оцінити стан виконуваної роботи, застосо­вують модифіковані варіанти методу детального контролю, наприклад, ме­тод «50/50», що пропонує оцінку міри завершеності роботи в той момент, коли на її виконання витрачено 50 % виділених коштів. Інша модифікація детального контролю - метод етапів - використовується, зазвичай, при аналізі робіт великої тривалості. Робота поділяється на ряд технологічних етапів, які визначають міру її завершеності.

Застосовуючи зазначені підходи, можна розробити інтегровану сис­тему контролю, що забезпечує облік міри завершеності як окремих робіт, так і проекту загалом, у т. ч. розрахунок за виконані етапи.

Отримана таким чином інформація використовується для вироблення управлінських рішень щодо успішної реалізації інвестиційного проекту.

Залежно від функцій учасників реалізації інвестиційної діяльності моніторинг можна спеціалізувати за видами, а саме:

- загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їх імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за уго­дою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник;

- технічний моніторинг, який крім інвестора та його представни­ків, здійснюють звичайно генеральний проектувальник та інші проектува­льники -- у межах авторського нагляду. Технічний моніторинг проводиться з метою забезпечення відповідності об'ємно-планувальних та конструктив­них рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту, вимогам ДІіН, Держстандарті в та технічних умов;

353

-фінансовий моніторинг, який проводиться інвестором, замовни­ком, фірмою-девелопером (за їх дорученням) а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівницт­во) за такими показниками, як загальний обсяг інвестицій за проектом, ви­трати на земельну ділянку, витрати на проектно-дослідницькі роботи, вар­тість будівельно-монтажних робіт (договірна ціна), контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов'язання; лізинг та інші запозиче­ні кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів тощо. Постійному нагляду підля­гає річна програма завершення (продовження) інвестиційного процесу, від-стежуються місячні планові та фактичні обсяги інвестицій, будівельно-монтажних робіт, витрати на обладнання. Аналізується рівень використання власного капіталу, залучених та запозичених коштів, виявляються відхи­лення, обґрунтовується необхідність мобілізації внутрішніх ресурсів та ви­користання інших джерел фінансування. На цьому етапі в процесі фінансо­вого моніторингу вже можна робити оцінку поточних показників ефектив­ності інвестицій, розраховувані динамічну норму ефективності і порівнюва­ти її з внутрішньою, визначати можливий очікуваний строк окупності інвес­тицій за умовами року експлуатації підприємства (черги), який підлягає фі­нансовому моніторингу;

-маркетинговий моніторинг, який проводиться з метою забезпе­чення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів, і йо­го здійснюють ті учасники, на яких покладені обов'язки у контрактах з ма­теріально-технічного забезпечення будов.

Літера тура для вивчення теми

1. Господарський кодекс України. Прийнятий 16 січня 2003 року. N» 436-IV / Голос України 2003, № 49-50 від 14.03.2003.

2. Цивільний кодекс України. Прийнятий 16 січня 2003 року, № 435-1V. Редакція ЦКУ від 23.02.2006 p., чинна з 12.04.2008 р.

3. Закон. України "Про ціни і ціноутворення", від 22.09.2006 p., № 189-V / Відомості Верховної Ради, 2006, № 47, ет.462.

4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок затвердження ін­вестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплекс­ної державної експертизи" від 11 квітня 2002 p., № 483.

5. Постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження Загальних умов укла­дення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" від 1 серпня 2005 p., № 668.

6. Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової полі­тики України "Про затвердження Правил визначення вартості будівниц­тва (ДБН Д. 1.1-1-2000)". від 27.08.2000 р. № 174.

1. Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової полі­тики України "Правила визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва, що здійснюється на території України (ДБН Д. 1.1 -7-2000)" від 14 грудня 2000 p., № 285.

2. Державні будівельні норми України. Затверджено наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 20.01.2004 p., № 8.

3. Беренс В., Хавранек П. М. Руководство по оценке эффективности инве­стиций. - М.: Экономика, 1995. - 527 с.

4. Бланк II. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП "Итем" ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитсд", 1995. - С. 447.

5. Золотогоров В. Г. Инвестиционное проектирование: Учеб. пособ. -Мн.:ИП «Экоперспсктпва», 1998. - 463 с.

6. Мир Управления проектами / Под ред. X. Решке, X. Шелле. / Пер. с англ. - М.: Алане, 1993. - 304 с.

7. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. -472 с.

8. Пересада А. А., Майорова Т. В. Ляхова О. О. Проектне фінансування: Підручник. К.: КНЕУ, 2005. - 736 с.

9. Управление инвестициями: В 2-х г. Т. 1 / В. В. Шеремет, В. М. Павлю-ченко, В. Д. Шапиро и др. - М.: Высшая школа, 1998. - 416 с.

10. Управление инвестициями: В 2-х т. Т. 2 / В. В. Шеремет, В. М. Павлю-ченко, В. Д. Шапиро и др. - М.: Высшая школа, 1998. - 5 12 с.

Контрольні запитання та завдання для вивчення теми

1. Охарактеризуйте зміст управління проектами.

2. Назвіть завдання та напрями, за якими здійснюється управління інвес­тиційними проектами.

3. Охарактеризуйте основні складові організаційної структури управління інвестиційними проектами.

4. Визначте основні цілі організації управління інвестиційним проектом.

5. Визначте роль різних рівнів організаційної структури проекту у прийн­яті рішень на різних стадіях проектного циклу.

6. Охарактеризуйте основні схеми управління інвестиційним проектом.

7. Охарактеризуйте основні підходи до організації інвестиційного проекту.

8. Визначте роль матеріально-технічного забезпечення для реалізації інве­стиційного проекту.

9. Охарактеризуйте процес визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах для реалізації інвестиційного проекту.

10. Визначте особливості забезпечення проекту технологічним обладнанням.

11. Що містить система контролю за інвестиційним проектом?

12. Визначте мету, види і напрями інвестиційного моніторингу.

13. За якими принципами має будуватися система моніторингу інвестицій­них проектів?

355