7.4. Ціноутворення в інвестиційній сфері

Визначення рівня цін на об'єкти інвестування - це частина як основ­ної інвестиційної стратегії, так і довгострокової стратегії маркетингу підп­риємства.

329

Рис. 7.9. Класифікація цін

Розрізняють чотири основних типи ринкової сфери з позицій ціноут­ворення, у яких ціна:

контролюється окремим підприємством (монополістом); контролюється групою підприємств; контролюється та регулюється ринком; контролюється та регулюється державою.

Система ціноутворення в інвестиційній сфері формується відповідно­сті до загальної та єдиної цінової політики України та характеризується та­кими ознаками:

• застосуванням, переважно, вільних (ринкових) тарифів майже на всю продукцію виробничо-технічного призначення та послуги, які викорис­товуються в капітальному будівництві;

• можливістю використання вільних (договірних) цін на будівельну продукцію;

• надання рівних прав учасникам інвестиційного процесу при форму­ванні договірних цін на будівельну продукцію;

• використання підрядних торгів як пріоритетного методу формуван­ня договірних цін;

• наявністю рекомендаційного характеру загальних положень ціноут­ворення.

Механізм ціноутворення, зокрема, в будівництві грунтується на дер­жавних будівельних нормах (ДБН) - Правилах визначення вартості будівни­цтва ДБН Д. 1.1-1-2000, які були прийняті у 2000 році [6]. Ці правила с базо-

332

вими для визначення вартості нового оудівництва, розширення, реконстру­кції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоуст­рою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування, і мають обов'язковий характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівницт­во яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підпри­ємств, установ і організацій державної власності.

За будовами (об'єктах), будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, ці норми мають рекомендаційний характер, а їх застосування обумовлюється контрактом.

Будівельні норми можуть застосовуватися і для визначення вартості ремонтно-будівельних робіт, які здійснюються на будовах (об'єктах) про­мислового та іншого призначення, з урахуванням відповідних галузевих та технологічних особливостей. Рішення з цього питання приймаються відпо­відними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої вла­ди за погодженням з Держбудом.

Система ціноутворення в будівництві містить кошторисні нормативи, правила визначення вартості будівництва і складання інвесторської кошто­рисної документації.

Кошторисні нормативи - це узагальнена назва комплексу коштори­сних норм, що об'єднуються в окремі збірники. Разом із правилами та по­ложеннями, що містять необхідні вимоги, вони необхідні для визначення вартості будівництва. Кошторисні нормативи поділяються на такі види:

• загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи;

• відомчі кошторисні нормативи;

• кошторисні нормативи для окремих будов;

• індивідуальні кошторисні норми.

Загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи обов'язкові для застосування всіма організаціями, установами та підприємствами, незалеж­но від їх відомчої належності та форм власності, при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

До відомчих кошторисних нормативів належать кошторисні норма­тиви, які розробляються в обгрунтованих випадках, коли за прийнятою для спеціалізованого будівництва технологією й організацією робіт витрати трудових і матеріально-технічних ресурсів відрізняються від рівня, прийня­того у загальнодержавних нормах. Ці нормативи застосовуються у тій галу­зі, для якої вони розроблені.

Відомчі кошторисні нормативи обов'язкові для організацій, установ і підприємств міністерства або іншого центрального органу виконавчої вла­ди, що затвердили ці нормативи. Для організацій, установ і підприємств, що входять до сфери управління інших міністерств та органів виконавчої вла-

333

ди, ці нормативи можуть бути обов'язковими за умови прийняття ними від­повідного рішення.

Відомчі кошторисні нормативи не повинні суперечити загальнодер­жавним або дублювати їх.

Для окремих будов в обгрунтованих випадках, коли за прийнятою для цих будов технологією н організацією робіт витрати трудових і матеріа­льно-технічних ресурсів відрізняються від рівня, прийнятого у загальноде­ржавних нормах, можуть розроблятися ресурсні елементні кошторисні нор­ми на будову. Рішення про розроблення таких норм приймається забудов­ником за погодженням з Держбудом України.

Індивідуальні ресурсні елементні кошторисні норми розробляються у складі інвссторської кошторисної документації па окремі конструкції та роботи, передбачені в проекті (робочому проекті), за відсутності відповід­них норм у чинних збірниках ресурсних елементних кошторисних норм. Ці норми затверджуються у складі проекту (робочого проекту) і застосовують­ся тільки для будови (об'єкта) за певним проектом.

Усі кошторисні нормативи за мірою укрупнення поділяються на еле­ментні та укрупнені.

До елементних кои/торисних нормативів належать:

- ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи (РЕКН)

(ДБН Д.2.2-99);

- ресурсні елементні кошторисні норми на монтаж устаткування

(РЕКНМУ) (ДБН Д.2.3-99);

- ресурсні елементні кошторисні норми на ремонтно-будівельні роботи

(РЕКНр) (ДБН Д.2.4-2000);

- ресурсні елементні кошторисні норми на реставраційно-відновлювальні

роботи (РЕКНрв) (ДБН Д.2.5-2001);

- ресурсні елементні кошторисні норми на пусконалагоджувальні роботи

(РЕКНпн.) (ДБН Д.2.6-2000);

- ресурсні кошторисні норми експлуатації будівельних машин і механіз­мів (РКНЕМ) (ДБН Д.2.7-2000).

До укрупнених кошторисних нормативів належать укрупнені ресурс­ні кошторисні норми (УРКН):

S на будівлі та споруди загалом:

S на частини будівель і споруд, конструкції та види робіт. Кошторисні нормативи повинні відповідати тільки вимогам, що ма­ють прямий стосунок до визначення вартості будівництва. Вони повинні:

• відповідати основним завданням кошторисного нормування та ці­ноутворення в будівництві, забезпечуючи достовірне визначення вартості будівництва;

• бути технічно й економічно обгрунтованими, забезпечуючи опти­мальні витрати необхідних ресурсів, раціональне використання до­вкілля;

334

• враховувати досягнення будівельної техніки та передовий досвід, стимулюючи науково-технічний прогрес у будівництві;

• мати максимальну простоту та зручність у застосуванні, давати мо­жливість широкого використання електронно-обчислювальної тех­ніки та інших засобів автоматизації.

Вихідними даними для розроблення кошторисних нормативів є: най­більш раціональні технічні рішення в проектах; технологія будівельного виробництва і будівельні машини та механізми, що відповідають останнім досягненням науково-технічного прогресу; чинні стандарти на матеріали, вироби та конструкції, а також устаткування.

Дія кошторисних нормативів зберігається протягом періоду між пе­реходами на нові кошторисні норми. Перехід на нові кошторисні норми обумовлюється змінами у сфері організації будівництва, економічної полі­тики держави і супроводжується переробкою всієї системи кошторисних нормативів.

Кошторисною нормою називають сукупність ресурсів (трудовитрат, часу роботи будівельних машин і механізмів, витрат матеріалів, виробів і конструкцій), встановлена на прийнятий вимірювач будівельних або мон­тажних робіт, а також конструкцій, виражена, зазвичай, у натуральних (фі­зичних) значеннях або у відносній формі (у вигляді коефіцієнтів).

Склад і кількість ресурсів у кошторисних нормах повинні відповідати останнім досягненням в галузі технології й організації будівельного вироб­ництва, сучасному рівню технічного оснащення будівельних і монтажних організацій, відбивати накопичений у будівництві досвід, а також прогреси­вні проектні рішення, матеріали, вироби і конструкції.

Головна функція кошторисних норм - визначення нормативної кіль­кості ресурсів, необхідних для виконання відповідного виду робіт, як осно­ви для подальшого переходу до вартісних показників.

У кошторисних нормах врахований повний комплекс операцій, необ­хідних для виконання визначеного виду робіт в усереднених умовах.

Кошторисні норми призначені для:

- визначення складу та кількості ресурсів при здійсненні будівництва;

- визначення прямих витрат у вартості будівництва;

- розрахунків за обсягами виконаних робіт;

- розроблення укрупнених ресурсних показників по конструктивних еле­ментах і видах робіт на функціональну одиницю виміру.

Розроблення, узгодження та затвердження кошторисних нормативів здійснюються:

- по загальнодержавних - Держбудом України;

- по відомчих та окремих будовах - відповідними міністерствами та ін­шими центральними органами виконавчої влади з експертизою та пого­дженням Держбуду України [6].

335

Ішіесторська кошторисна документація - це сукупність коштори­сів (кошторисних розрахунків), відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблення проектної до­кументації.

Інвесторська кошторисна документація, до складу якої входять лока­льні кошториси та відомості ресурсів до них, локальні кошторисні розраху­нки, об'єктні кошториси, об'єктні кошторисні розрахунки, кошторисні роз­рахунки на окремі види витрат, зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва, зведення витрат тощо, складається для визначення кошторис­ної вартості будівництва проектованих підприємств, будівель, споруд або їхніх черг.

Загалом вартість будівництва визначається:

• на стадії проектування - кошторисна вартість будівництва в складі ін-весторської кошторисної документації;

• на стадії визначення виконавця робіт (проведення тендера) - ціна тен­дерної пропозиції претендента (договірна ціна);

• на стадії проведення взаєморозрахунків - уточнюються окремі вартісні показники, визначені на попередніх стадіях, залежно від виду договір­ної ціни в порядку, обумовленому в контракті.

Кошторисна вартість містить у собі прямі та загальновиробнпчі ви­трати.

Прямі витрати враховують у своєму складі заробітну плату робітни­ків, вартість експлуатації будівельних машин і механізмів та матеріалів, виробів, конструкцій. Вони визначаються в локальних кошторисах шляхом множення визначеної за ресурсними елементними кошторисними нормами кількості трудових і матеріально-технічних ресурсів, необхідних для вико­нання обсягів робіт, обчислених за робочими кресленнями, на відповідні поточні ціни цих ресурсів.

Загальновиробничі витрати - цс витрати будівельно-монтажної орга­нізації, які входять до виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт.

Вартість будівництва умовно розподіляється на безпосередні та супу­тні витрати, а також прибуток, кошти на покриття адміністративних витрат будівельно-монтажних організацій, кошти на покриття ризику всіх учасни­ків будівництва, кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфля­ційними процесами, податки, збори, обов'язкові платежі.

До безпосередніх витрат належать кошти, які витрачаються на роз­робку проектно-кошторисної документації та на спорудження об'єкта буді­вництва (як прямі, так і загальновиробничі витрати).

До супутніх витрат належать кошти, необхідні для будівництва за­галом, які витрачаються як замовником, так і підрядником:

• підготовка території будівництва;

• зведення та розбирання титульних тимчасових будівель і споруд;

336

- додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних робіт у зи­мовий та літній періоди;

- інші роботи та витрати;

- утримання служби замовника та авторський нагляд;

- підготовка експлуатаційних кадрів.

Своєю чергою, безпосередні та супутні витрати поділяються за таки­ми видами робіт і витрат: будівельні роботи; роботи з монтажу устаткуван­ня (монтажні роботи); витрати на придбання устаткування, меблів та інвен­тарю; інші витрати.

Основою складу вартості будівництва є договірна ціпа - це вартість підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна виконати об'єкт замовлення.

Договірна ціна на будівництво об'єкта формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій і погоджується із замовником. У результаті спільного рішення оформляється протокол погодження договірної ціни на будівельну продукцію, який є не­від'ємною частиною контракту.

Договірні ціни можуть встановлюватись твердими, динамічними та періодичними.

Тверді договірні ціни, зазвичай, встановлюються для будівництва тривалістю до 1,5 років.

Тверді договірні ціни встановлюються незмінними на весь обсяг бу­дівництва і не уточнюються, за винятком випадків, якщо:

а) замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, шо ви­ кликає зміну обсягів робіт та вартісних показників;

б) в процесі будівництва в проектній документації та інвесторських кошторисах виявлені безперечні помилки, які не були виявлені на стадії тендерної пропозиції та складання договірної ціни, а підрядник не с вико­ навцем проектно-кошторисної документації;

в) виникають обставини непереборної сили — надзвичайні обставини та події, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладання дого­ вору (контракту).

Динамічні договірні ціни встановлюються відкритими та можуть уточнюватися протягом всього строку будівництва.

Періодичні договірні ціни встановлюються відкритими і мають еле­менти як динамічної, так і твердої договірних цін. Особливість такої ціни полягає в тому, що на обсяги робіт, які плануються на визначений період, зазвичай, це річний план, встановлюється тверда договірна ціна (фіксована частина ціпи). Формування та застосування фіксованої частини періодичної договірної ціни провадиться за правилами як для твердої договірної ціни.

По закінченні періоду, в якому діяла тверда ціна в складі періодичної договірної ціни, вартість залишків робіт може уточнюватися з подальшим встановленням твердої ціни на весь залишок або його частину.

337

Після погодження договірної ціни складається контракт на виконання робіт. У контракті зазначається документ, покладений в основу визначення вартісних показників; позначається вид договірної ціни: тверда, динамічна або періодична; порядок та терміни уточнення договірної ціни; умови фі­нансування та розрахунків за обсяги виконаних робіт; гарантії замовника та підрядника тощо.

Таким чином, основним завданням кошторисного нормування та ці­ноутворення в будівництві є:

- забезпечення через систему ціноутворення в будівництві визначення

вартості будівництва на всіх стадіях інвестування;

- підвищення ефективності капітальних вкладень, забезпечення економії фінансових та інших ресурсів, впровадження досягнень науки, техніки, передового вітчизняного і закордонного досвіду в будівельному вироб­ництві, застосування нових матеріалів, виробів і конструкцій, організа­ційних заходів тощо.