9.4. Спеціальні економічні зони, мета створення та шляхи залучення іноземного капіталу

Діючим напрямом розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтованим на рішення конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм та проектів є створення спеціальних (віль­них) економічних зон (СЕЗ).

Відповідно до документів Міжнародної конвенції зі спрощення та га­рмонізації митних процедур (Кіото, 18 травня 1973 року). Вільна економіч­на зона (ВЕЗ) - це частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають зви­чайному митному контролю та оподаткуванню [12].

448

Основне завдання ВЕЗ полягає у залученні інвестицій і нових техно­логій, створенні нових робочих місць, збільшенні валютних надходжень до країни, розвитку інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішують­ся стратегічні завдання економічного зростання окремих регіонів і, нарешті, народного господарства всієї країни.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, які умовно можна поділити на такі групи, див. рис. 9.5.

Торгово-складські зони - це зони, у яких товари іноземного похо­дження можуть зберігатися, продаватися і купуватися без оплати звичайних мит. У складі цих зон розрізняють зони зовнішньої торгівлі (США), вільні митні зони (Угорщина), вільні безмитні зони (Болгарія) та вільні порти (Ні­меччина). Усі торгово-складські зони організуються переважно в морських та річкових портах, на залізничних вузлах та в аеропортах. Вони завжди відокремлені від економічного простору країни митною і навіть державною межею.

Ексіїортно-виробничі зони. Ці зони призначені для виробництва то­варів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному та торговельному режимі країни та надають іноземним інвесторам податкові та фінансові пільги. Мста створення цих зон полягає у насиченні країни су­часними товарами та технологіями, об'єднання підприємств для виробницт­ва експортно-привабливої продукції. Експортно-виробничі зони створю­ються, насамперед, для залучення іноземного капіталу до національної еко­номіки, створення експортних підприємств і нових робочих місць, збіль­шення надходження іноземної валюти, впровадження до господарської практики останніх досягнень НТП. У загальній сукупності експортно-внробничих зон розрізняють зони спільного підприємництва (Угорщина, Болгарія), зони вільного підприємництва (США), підприємницькі зони (Ве­ликобританія), спеціальні економічні зони (КНР).

Самостійну групу мають науково-технологічні зони. Відмінною ри­сою цих зон є те, що на їх території об'єднується наукова та виробничо-технологічна діяльність у формі сучасних наукомісткнх фірм, зосереджених навколо значного науково-дослідного центру або університету. Мета ство­рення таких зон - мобілізувати всі доступні матеріальні і трудові ресурси для прискорення передавання нових високих технологій у промисловість, забезпечити нові робочі місця та інше.

449

• інноваційних центрів - це економічна структура, розміщена в межах невеличкої ділянки і призначена для невеликої тільки-но створеної компанії;

• науковий парк - це досить велика територія, на якій розміщуються наукомісткі фірми різних розмірів і стадій розвитку, що дозволяє розгортати невеликі виробництва на основі науково-технічних розробок місцевого дос­лідницького центру;

• дослідницький парк - це структура, в рамках якої науково-технічні нововведення розробляються тільки до стадії технічного прототипу.

Особливою групою вільних економічних зон, є зони, які створюються з метою розвитку певної сфери діяльності (галузі). До них належать ту­ристичні (рекреаційні) іони, вільні страхові зони, банківські вільні іони та інші.

Туристичні (рекреаційні) зони надають широкі можливості для відпо­чинку та туризму, а розташовані у місцях рекреації. Вони, так само як і ми­тні зони, є найбільш привабливими об'єктами вкладання іноземного капіта­лу, оскільки вимагають порівняно менших первинних інвестицій внаслідок того, що вони формуються на базі виробничої та соціальної інфраструктури, що сформована. У межах цих зон створюється пільговий режим підприєм­ницької діяльності для залучення іноземного капіталу. Для решти суб'єктів господарювання запроваджується спеціальний пільговий податковий ре­жим, який дозволяє накопичувати кошти для облаштування територій з по­дальшим наданням їм зонального пільгового режиму господарювання.

Причиною створення вільних страхових зон стати надзвичайно жорс­ткі нормативи, що регулювали страхові операції. Банківські вільні зони є географічними зонами, у яких банки можуть вільно здійснювати свою дія­льність і мати ділові стосунки з клієнтами, шо мешкають в інших країнах. Засобами створення банківських зон вдається уникнути застосуванням норм з контролю валютного обміну й обов'язкового застосування резервних кое­фіцієнтів.

До окремої групи входять офшориі зони (юрисдикції) - це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, час­тково або повністю зняті митні та торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту. Офшорна компанія (компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільнена від сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати піль­ги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилу­чатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила б в нерівні умови місцеві фірми, порів­няно з офшорними, які мають податкові пільги.

451

Частіше офшорна зона створюється там, де слабко розвинута еконо­міка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Оф­шорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а навпаки, забез­печує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманіт­них реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйоз­ні прориви у рівні економічного розвитку. Як приклад можна навести Сін­гапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисяч зареєстрованих офшорних компаній приносять цій країні дохід у S200 млн на рік, а дохід на душу населення складає $ 12 тис.

Офшорні зони можна класифікувати за мірою надійності.

До першої групи увійшли: Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейца­рія, Дублін, Гернсі, острови Мен і Джерсі; другої- Андорра, Бахрейн, Бар­бадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан (Малайзія), Макао, Мальта, Монако; третьої - Антигуа і Барбуда, Аруба, Беліз, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ливан, Ліхтенштейн, Маршалові острови, Маврикій, Науру, Антильські острови (Нідерланди), Панама, острів Сєнт-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Самоа, Ссйшели, Багами, Вануату.

Під надійною офшорною зоною розуміють зону, у якій відсутня бан­ківська таємниця, розвинуті наглядові органи і законодавство. Єдиним пра­вилом, що за ними визнається, є. наявність податкових пільг для нерезиден­тів. Офшори, у яких реєструються українські та російські компанії належать до третьої, найменш надійної, групи. Вони найбільш закриті для правоохо­ронних органів Європейського Союзу.

У сучасний час домінують комплексні іони, які поєднують риси усіх згаданих вище зон. Комплексні зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща), відродження певних регіонів (США), залу­чення в економіку іноземних інвестицій, розвитку кредитних, валютних і банківських відносин! Комплексні зони часто ототожнюють з підприємни­цькими зонами.

Діяльність ВЕЗ в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але голов­ними с Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року, № 2673-XII та Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Украї­ні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 1994 року, № 167.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальні засади створення і функ­ціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальною (вільною) економічною зоною визначається частина території України, на якій вста­новлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України [2]. На території спеціа-

452

льної економічної зони (СЕЗ) запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення СЕЗ задекларовані залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, збільшення поставок на внут­рішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструк­тури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, при­скорення соціально-економічного розвитку України.

При створенні спеціальних (вільних) економічних зон враховуються такі фактори розміщення:

-місцезнаходження СЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;

-наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);

-забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструкту­ри згідно із міжнародними стандартами;

-розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мере­жа;

- відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України чи Кабінету Міністрів України рішення про створення СЕЗ приймається після одержан­ня письмової згоди місцевої ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спе­ціальну (вільну) економічну зону. Для створення СЕЗ необхідно подати такі документи:

1. рішення місцевої Ради або місцевої державної адміністрації з кло­потанням про створення СЕЗ на їх території, або письмова згода у випад­ку, коли ініціатива йде від Президента України або Кабінету Міністрів;

2. проект положення про статус, систему управління і офіційну назву СЕЗ;

3. точний опис кордонів і карта території СЕЗ;

4. техніко-економічне обгрунтування доцільності створення та функ­ціонування СЕЗ;

5) проект Закону про створення конкретної СЕЗ. Техніко-економічне обгрунтування зони повинне містити: мету та га­ лузеву спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу на їх здійснення; міру розвитку виробничої і соціальної інфраструктури; складові частини підприємництва і перспективи їх розвитку; вихідний рівень розвит­ ку економічного, наукового та іншого потенціалу, рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кож-

453

ному етапі розвитку економічної зони, а також обгрунтування режиму ціно­утворення, оподаткування, митних і валютно-фінансових умов.

Зазвичай, управління СЕЗ здійснюють органи господарського розви­тку та управління - адміністрації, які є юридичними особами, створюються суб'єктами зони за погодженням з місцевими радами, на території яких створено СЕЗ. Орган господарського розвитку та управління й суб'єкти економічної діяльності СЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності.

З метою координаційної та методологічної роботи в Україні створено Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон, уповноважене проводити експертизу окремих інвестиційних проектів з метою:

- запобігання негативних наслідків реалізації інвестиційних проектів щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку;

- запобігання зменшення надходжень до бюджетів;

- визначення джерел покриття можливих збитків.

На території України діє 12 спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ), див. табл. 9.З. та 9 регіонів, де запроваджений спеціальний режим інве­стиційної діяльності (ТПР), у тому числі, в Автономній Республіці Крим, Во­линській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, а також у містах Харків та Шостка Сумської області.

Загальна територія, на яку поширюється режим СЕЗ та ТПР стано­вить 6360 тис. га, або 10,5 % території України, у тому числі, СЕЗ - 121 тис. га та ТПР - 6239 тис. га. Кількість областей, на територіях яких діють ре­жими СЕЗ та ТПР - 12, районів - 41, а міст - 58.

Інвестор отримує право на ці пільги за таких особливих умов, див. табл. 9.4.:

• реалізація інвестиційних проектів у пріоритетних видах економіч­ної діяльності;

• реалізація інвестиційних проектів кошторисною вартістю не мен­шою встановленої мінімальної межі (від US S 200 тис. до US S 3 млн.) зале­жно від галузі виробництва;

• затвердження інвестиційних проектів відповідним органом управ­ління СЕЗ чи ТПР;

• укладання договору на реалізацію інвестиційного проекту з відпо­відним органом управління СЕЗ чи ТПР;

• розташування та державна реєстрація на території СЕЗ.

454

Світовий досвід свідчить про недоцільність одночасного створення великої кількості зон без набуття практичного досвіду їх функціонування. Це може призвести до непередбачуваннх наслідків. Ймовірні такі наслідки, як: нерівномірний розподіл інвестиційних потоків по регіонах; необгрунто­ване розміщення екологічно небезпечних підприємств; відтворення застарі­лих технологій; виробництво недоброякісної продукції; проникнення на національний ринок інвесторів з негативною репутацією тощо.

Україна не має достатніх коштів для ефективного впровадження ве­ликої кількості зон, а іноземні інвестори не зацікавлені вкладати капітал у регіони без належної інфраструктури, засобів зв'язку, з застарілими вироб­ничими потужностями. Тому в умовах, що склалися, українські економісти приходять до висновку, що потрібно обмежитися функціонуванням обме­женої кількості зон в найбільш пріоритетних регіонах і забезпеченням від­повідного фінансування проектів.