Тема 2. Податкова політика і податкова система держави

Вивчення теми передбачає розгляд наступних питань:

2.1. Наукові основи побудови податкових систем

2.2. Податкова система України та принципи її побудови

2.3. Податкова політика держави

Вивчення першого питання передбачає вивчення сутності наукових основ податкової системи.

Визначення податкової системи як сукупності різних видів податків і зборів, які справляються в державі, стало результатом тривалого розвитку теорії оподаткування. Перш ніж звернутися до дослідження податкової системи як самостійного об'єкта, фінансова наука сформулювала основні принципи оподаткування; проаналізувала різні форми оподаткування; створила теорії перекладення податків. Найбільший внесок у розвиток теорії оподаткування внесли В. ПеттІ, А. Сміт, Д. Рікардо, А. Вагнер та інші економісти.

Так, В. Петті в "Трактаті про податки та збори" звертав увагу на неприпустимість податкової дискримінації, подвійного оподаткування, ухилення від податків. О. Мірабо вказував на три принципи оподаткування: ґрунтування на джерелі доходів; дотримання постійного співвідношення між оподаткуванням та доходами; витрати на стягнення повинні бути незначними.

Найбільш точно та обґрунтовано сформулювати основні принципи оподаткування вдалося А. СмІту в його "Дослідженні про природу та причини багатства народів". До цих принципів належать наступні:

справедливості, який полягає в загальності оподаткування та рівномірному розподілі податків між громадянами відповідно до їх доходів;

визначеності, згідно з яким сума, спосіб та час сплати податку повинні бути точно відомі як платнику, так і іншим особам;

зручності, який встановлює, що податок повинен стягуватися в такий час і в такий спосіб, який найбільш зручний для платника податку;

економії, що полягає у скороченні витрат на стягнення.

Проте А. Сміт ще не розглядав сукупність податків як певну систему. Пріоритет у цьому належить Дж. Стюарту Міллю, який вважав, що оскільки немає податку, в якому б не було несправедливості, то лише розмаїття податків деякою мірою виправляє становище.

Особливо слід відзначити внесок у теорію побудови податкових систем німецького економіста А. Вагнера. Він першим поставив питання про необхідність збалансування фінансових інтересів держави і платника податків. Йому також належить формулювання першого визначення терміну "податкова система".

А. Вагнер вважав, що для правильної побудови податкової системи необхідно враховувати певні принципи, які він об'єднав у чотири групи.

1. Етичні принципи:

загальність податків;

недоторканість особистої свободи при обкладенні та стягненні податків;

рівномірність оподаткування.

2. Принципи управління податками:

визначеність оподаткування;

зручність оподаткування та стягнення для платника податків;

максимальне зниження витрат на стягнення податків.

3. Фінансовий принцип організації оподаткування –

достатність оподаткування.

4. Народногосподарські принципи:

належний вибір джерел оподаткування;

комбінація сукупності податків у таку систему, яка б забезпечувала, при можливому дотриманні етичних принципів та принципів управління, достатність надходження та еластичність на будь-який випадок надзвичайних державних потреб.

Останній принцип і є, власне, визначенням податкової системи як сукупності різних податків, побудованої з дотриманням наукових принципів з метою забезпечення потреб держави у коштах.

Слід зазначити, що сформульовані фінансовою наукою принципи побудови податкових систем майже до середини XX ст. мали виключно наукове значення. Практична реалізація їх розпочалася тільки в ході податкових реформ, проведених після Другої світової війни.

Сучасна економічна наука основними властивостями оптимальної податкової системи вважає:

рівномірний розподіл податкового навантаження;

податки повинні стимулювати діяльність суб'єктів господарювання;

податки, у разі можливості, не повинні впливати на прийняття різними особами економічних рішень, або такий вплив повинен бути мінімальним;

при використанні податкової політики для досягнення соціально-економічних цілей необхідно мінімізувати порушення принципу рівності та справедливості оподаткування;

податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики для досягнення стабілізації та економічного зростання;

адміністративні витрати повинні бути мінімальними.

Основним принципом, який у першу чергу враховується при розбудові податкових систем розвинутих країн, є принцип справедливості оподаткування. Його реалізація можлива на підставі двох різних підходів:

перший ґрунтується на принципі корисності для платника податку. При цьому справедливою вважається та податкова система, при якій податки, що сплачуються суб'єктами оподаткування, відповідають зиску, отримуваному ними від послуг держави;

другий ґрунтується на принципі платоспроможності. Цей принцип діє за умови горизонтальної та вертикальної справедливості. Принцип горизонтальної справедливості означає, що індивіди з однаковою платоспроможністю мають оподатковуватися однаково. Він передбачає введення податків обов’язкових для всіх та неприпустимість податкової дискримінації платників. Принцип горизонтальної справедливості означає, що індивіди з більшою платоспроможністю мають оподатковуватися більше, а індивіди з меншою платоспроможністю – менше.

При вивченні другого питання слід знати,що система оподаткування України - це встановлена державою і закріплена в Податковому Кодексі система взаємодії держави та платників податків і зборів, яка забезпечує надходження їх до відповідних бюджетів та державних цільових фондів і яку регламентує податкове законодавство України. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються згідно з Податковим кодексом, становлять податкову систему України.

Податкове законодавство України регулює відносини, пов'язані зі встановленням, запровадженням, зміною та скасуванням податків і зборів, а також відносини, які виникають у процесі виконання обов'язків щодо сплати податків і зборів, здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування.

В Україні справляються загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори. До загальнодержавних належать податки та збори, які встановлюються Податковим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів (обов‘язкових платежів) належать:

1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

3. туристичний збір.

Податкове законодавство України ґрунтується на принципах:

загальність оподаткування;

рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

невідворотність настання визначеної законом відповідальності;

презумпція правомірності рішень платника податку;

фіскальна достатність;

соціальна справедливість;

економічність оподаткування;

нейтральність оподаткування;

стабільність;

рівномірність та зручність сплати;

єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

Четверте питання розкриває роль та значення податкової політики держави. Податкова політика – це певна система дій та відповідних економічних, правових і організаційних заходів держави у сфері податків та оподаткування. Зміст та мета податкової політики можуть змінюватися залежно від стану економіки, стратегічних і тактичних пріоритетів розвитку країни.

Податкова політика включає: розробку науково обґрунтованих концеп­цій розвитку податкової системи; визначення основних напрямків та принципів побудови податкової системи; розробку конкретних заходів, спрямованих на збільшення податкових надходжень до бюджету, збалансування зовнішньоекономічної діяльності, активізацію підприємницької діяльності в країні.

Податкова політика здійснюється відповідно до певних принципів. Основними її принципами є: соціальна справедливість, рівнонапруженість, економічна ефективність, стабільність та гнучкість.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності суб‘єктів оподаткування – доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу тощо.

Рівнонапруженість означає, що зобов‘язання перед бюджетом встановлюються для всіх платників згідно з їх можливостями і результатами діяльності.

Принцип економічної ефективності відображає, з одного боку, фіскальну ефективність податків, а з другого – економічну функцію податків і використання податків як фінансових інструментів.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна змінюватись поступово, еволюційним шляхом.

Принцип гнучкості визначає необхідність реагування податкової політики на зміни у соціально-економічному житті суспільства.

Принцип вигідності означає, що платник повинен отримувати від суспільства таку частину блага, яка б задовольняла б його уяву про їх вартість.

Принцип економічної зацікавленості означає, що в сплаті податків повинні бути зацікавлені як платник, так і держава.

Залежно від періоду часу та характеру завдань, що підлягають розв’язанню, в структурі податкової політики можна виділити податкову стратегію та податкову тактику.

Податкова стратегія визначає довгостроковий курс держави в галузі оподаткування та передбачає розв’язання великомасштабних завдань.

Податкова тактика передбачає розв'язання завдань конкретного періоду розвитку через внесення оперативних змін та доповнень у податкову систему та податковий механізм.

Тип податкової політики держави визначається рівнем податкового навантаження на економіку в цілому та на окремих платників податків.

На макрорівні податкове навантаження (податковий тягар) розрахо­вується як відношення загальної суми податків і зборів до величини ВВП і показує, яка частка суспільного продукту перерозподіляється через механізм оподаткування.

На мікрорівні податкове навантаження розраховується співставленням суми податків, нарахованих (сплачених) конкретним платником, і загальною сумою його доходу.

У загальному вигляді податкове навантаження – це міра, ступінь, рівень економічних обмежень, які виникають унаслідок відрахування коштів на сплату податків, відволіканням їх від інших можливих напрямків використання [81].