3. Еволюція підходів до аналізу фінансової звітності.

Перший підхід пов'язано із діяльністю так називаної «школи емпіричних прагматиків» (Empirical Pragmatists School). Її представники - фахові аналітики, що, працюючи в області аналізу кредитоспроможності компаній, намагалися обґрунтувати набір відносних показників, придатних для такого аналізу.

Таким чином, їхня ціль полягала в доборі таких індикаторів, що могли б допомогти аналітику відповісти на запитання: чи зможе компанія розплатитися по своїх короткострокових зобов'язаннях? Цей аспект аналізу діяльності компанії розглядався ними як найбільш важливий, саме тому всі аналітичні розрахунки будувалися на використанні показників, що характеризують оборотні кошти, власний оборотний капітал, короткострокову кредиторську заборгованість. Найбільш вдалі представники цієї школи зуміли переконати компанії, що спеціалізуються на оцінці, аналізі і управлінні фінансовими ресурсами і кредитною політикою, в доцільності такого підходу.

Основним внеском представників цієї школи в розробку теорії САФЗ є те, що вони вперше спробували показати різноманіття аналітичних коефіцієнтів, що можуть бути розраховані за даними бухгалтерської звітності і є корисними для прийняття управлінських рішень фінансового характеру.

Другий підхід обумовлений діяльністю школи «статистичного фінансового аналізу» (Ratio Statisticians School). Основна ідея представників цієї школи полягала в тому, що аналітичні коефіцієнти, розраховані за даними бухгалтерської звітності, корисні лише в тому випадку, якщо існують критерії, із граничними значеннями яких ці коефіцієнти можна порівнювати.

Розробку подібних нормативів для коефіцієнтів передбачалося робити в розрізі галузей, підгалузей і груп однотипних компаній шляхом опрацювання поділу цих коефіцієнтів за допомогою статистичних методів. Обґрунтоване відокремлення однотипних компаній у групи, для кожної з яких могли б бути розроблені індивідуальні аналітичні нормативи, було однієї з основних задач, обговорюваних представниками школи. Починаючи з 60-х років, у рамках цього напрямку проводяться дослідження, присвячені колінеарності й усталеності коефіцієнтів. Зокрема, дослідження показали, що коефіцієнтам характерна тимчасова і просторова мультиколінеарність, що обумовило появу нової актуальної задачі - класифікації всієї сукупності коефіцієнтів на групи: показники однієї і тієї ж групи корелюють між собою, але показники різних груп - незалежні.

Третій підхід асоціюється з діяльністю школи «мультиваріантних аналітиків» (Multivariate Modellers School). Представники цієї школи виходять з ідеї побудови концептуальних основ САФЗ, що базуються на існуванні безсумнівного зв'язку часткових коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан і ефективність поточної діяльності компанії (наприклад, валовий прибуток, оборотність коштів в активах, запасах, розрахунках і ін.), і показників фінансово-господарської діяльності, що узагальнюють, (наприклад, рентабельність авансованого капіталу). Основну задачу представники цієї школи бачили в побудові піраміди (системи) показників.

Значний розвиток цей напрямок одержав у 70-і роки в рамках побудови комп'ютерних імітаційних моделей взаємозв'язку аналітичних коефіцієнтів і ринкової ціни акцій.

Четвертий підхід пов'язаний із появою «школи аналітиків, зайнятих прогнозуванням можливого банкрутства компаній» (Distress Predictors School). На відміну від першого підходу, представники цієї школи роблять в аналізі наголос на фінансову стійкість компанії (стратегічний аспект), віддаючи перевагу перспективному аналізу щодо ретроспективного. На їхню думку, цінність бухгалтерської звітності визначається винятково її спроможністю забезпечити передбачуваність можливого банкрутства. В найбільш закінченому виді методика і техніка прогнозування банкрутства міститься в роботах Едварда Альтмана (Edward Altaian).

Нарешті, п'ятий підхід розвивається з 60-х років представниками школи «учасників фондового ринку» (Capital Marketers School). На їхню думку, цінність звітності полягає в можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестування в ті або інші цінні папери і пов'язаного з ним ступеня ризику. Ключова відмінність цього напрямку від вищеописаних складається в його зайвій теоретизованості; не випадково він розвивається головним чином вченими і поки ще не одержав визнання практиків.

Що стосується подальших перспектив розвитку САФЗ, то його пов'язують, насамперед, із розробкою нових аналітичних коефіцієнтів, а також із розширенням інформаційної бази аналізу. Очевидно, що аналітичні розрахунки, особливо перспективного характеру, не можуть бути виконані за даними тільки бухгалтерській звітності, аналітичні можливості якої, безумовно, обмежені.