1. Історичний аспект виникнення і розвитку категорії фінансів.

Суспільно-економічні системи різняться економічними відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку продук­тив­них сил. Кожній суспільній системі і, відповідно, державі у цій сис­темі притаманний пев­ний фінансовий устрій. Відмінності між фінансами в окремих людських цивілізаціях зумовлено такими причинами:

1) кожній суспільній системі відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, організовуючи їх перерозподіл на користь держави;

2) у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси населення країни;

3) кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських відносин. Так, якщо рабовласницькому і феодальному устроям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер. Капіталістичне господарство є товарно-грошовим. Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують фінанси.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з ви­ник­ненням держави при розшаруванні суспільства на класи.

У докапіталістичних цивілізаціях більша частина потреб держави задовольнялася встановленням різного роду нату­ральних повинностей і зборів. Грошові відносини в той період почали розвиватися в армії. Так, у Римській імперії вводяться грошові виплати для найманців, офіцерів. Ці, а також інші по­треби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові по­датки. Першим таким податком був податок на купівлю й про­даж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж непро­довольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із спадку у розмірі 5%.

Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі рабо­власництва, або патріархального ладу. Роль централізованого уряду та його функції визначалися у кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини фе­одал установлював власну систему податків. Центральна вла­да могла втручатися у господарське життя, зокрема оподатко­вувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

З розкладом феодалізму і поступовим розвитком капі­таліс­тичної ринкової економіки все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка на­туральних зборів і повин­ностей різко зменшується.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежу­вань між ресурсами держави і ресурсами її голови: монархи керували ресур­сами держави як своїми власними, о виникнен­ням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха (XVI-XVII ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси стали значним важелем первинного на­копи­чення капіталу, яке відбувалося в XVI-XVIII ст. У цей період державні позики й податки широко використовувалися для створення перших капіталістичних підприємств. Розви­вається система протекціонізму, яка надала можливість першим капіталістам встановлювати на продук­цію високі ціни, отри­мувати високі прибутки, значну частину яких спрямову­валося на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають домінуючим, фінанси відображують економічні відно­сини щодо утворенням, розподілу і використання фондів грошових засобів у процесі розподілу й перероз­поділу національного доходу.

Для державних фінансів капіталістичних країн кінця XIX ст. характерним є таке:

більше 2/3 державних видатків вико­ристовувалося на військові цілі та на погашення державного боргу та відсотків по ньому;

зростають витрати на ут­римання державного апарату;

витрати на освіту та охо­рону здоров'я є незначними;

головними джерелами напов­нення бюджету держави стають податки, насамперед непрямі.

Для XX ст. характерним є стрімкий розвиток продуктивних сил, утворення монополістичних об'єднань, злиття держави з монополіями, розширення функцій капіталістичних держав. Держава не лише забезпечувала обороноздатність країни, охо­рону приватної власності на засоби виробництва, розподіл і використання суспільного продукту, а й сприяла становленню та розвитку грошово-кредитної системи, інфраструктури рин­кових відносин.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особ­ливо під час другої світової війни, різко зростають державні витрати. У післявоєнні роки витрати держави трохи скорочу­ються і в подальшому мають тенденцію до збільшення.

Після другої світової війни у структурі державних витрат відбуваються суттєві зміни:

частка витрат на мілітаризацію зменшується;

витрати на соціальне забезпечення, освіту й охорону здоров'я, різко зростають;

у країнах Західної Європи (Нор­вегії, Швеції та ін.) витрати на соціальні потреби стали одни­ми з головних; виникає поняття "шведська модель соціалізму";

зростають капітальні вкладення держави у вугільну, газову та інші галузі промисловості, на підтримку сільського господарства;

різко зростають витрати на науково-технічний прогрес;

значного розвитку набувають місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств та приват­них національних і транснаціональних корпорацій;

виникають нові державні витрати на охорону довкілля, на­дання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Отже, історично виникнення фінансів пов'язано з двома суспільно-економічними передумовами:

1) виникнення держави й розвиток державності;

2) розвиток товарно-грошових відносин.

Ці передумови визначають об'єктивну причину їхньої появи – потреба суб'єктів господарювання й держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їхню діяльність.

Таким чином, фінанси є однією із конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язано з об'єктивною необхідністю розподілу й перерозподілу вартості суспільного продукту.

Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної категорії проявляється у такому:

з одного боку, їхня сутність не може кардинально змінюватися при зміні суспільно-економічної формації, тому що вони завжди спря­мо­вані на розроблення ефективної системи формування й викорис­тання фондів і доходів, які забезпечували б виконання державою своїх функцій;

з іншого боку – у кожній формації фінанси мають свої відмінності за соціальною спрямованістю, ролі у суспільному виробництві, конкретними формами фінансових відносин.

Фінанси – це система грошових відносин з приводу формуван­ня і використання фондів, необхідних державі для виконання своїх функцій.

Фінанси як економічна категорія. Оскільки економічними є від­но­сини із приводу виробництва, обміну, споживання й розподіли сукупного суспільного продукту, то як економічна категорія фінанси характеризуються рядом специфічних ознак, які дозволяють виділити фінансові відносини із загальної сукупності грошових відносин:

• грошовий характер;

• розподільчий характер;

• матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Грошовий характер.   Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реаль­ним рухом грошових коштів. Немає грошей – не може бути й фінансів. Але на відміну від грошей фінанси не можна реально відчути дотиком. Отже, фінанси – це економічні відносини між держа­вою й суспільством, які виражаються через рух грошових потоків. Тому у суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише такі операції, які можна оцінити у вартісних вимірниках. 

Розподільчий характер. Розподільний характер фінансових відносин проявляється у такому: сферою виникнення фінансових відно­син є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту на  зарплату й прибуток; на основі фінансів відбувається й подальший пе­ре­розподіл вартості між  суб'єктами господарювання (вилучення час­тини прибутку на користь держави, сплата податків громадянами й т.д.). Таким чином, фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

• підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції й послуг;

• підприємствами й вищими організаціями при створенні централізованих фондів, грошових ресурсів і їхньому розподілі;

• державою й підприємствами при сплаті ними податків у бюд­жетну систему й фінансуванні витрат;

• державою й громадянами при внесенні ними податків;

• підприємствами, громадянами й позабюджетними фондами при сплаті платежів і одержанні ресурсів;

• окремими ланками бюджетної системи;

• органами майнового й особистого страхування, підприємст­­вами, населенням при сплаті страхових платежів і відшкодуванні збитку після настання страхових випадків.

Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси. Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, які прий­мають специфічну форму фінансових ресурсів: вони фор­муються у суб'єктів господарювання й держави за рахунок різних гро­шових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на роз­ширене відтворення, матеріальне стимулювання  працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Отже, фінансові відносини  завжди пов'язано з формуванням грошових фондів і нагромаджень, які приймають форму фінансових ресурсів.

Специфічні ознаки фінансів як економічної категорії дозволяють дати таке визначення:  фінанси – це грошові відносини із приводу формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання й держави з метою задоволення суспільних інтересів і потреб, що виникають у процесі розподілу й перерозподілу на макрорівні вартості внутрішнього валового продукту й національного доходу, на мікрорівні – виторгу й прибутку.