Порогові значення індикаторів фінансової безпеки України

• Підвищення рівня ФБ передбачає прийняття дієвих право­вих актів, створення відповідних інституцій, прийняття адекватних управлінських рішень щодо фінансової політики. Заходи щодо підвищення рівня ФБ мають бути системними і зосереджуватися на ключових проблемах. Для підвищення рівня фінансової безпеки необхідно: розробити стратегію фінансової безпеки України;

• забезпечити прийняття Податкового кодексу, законів України про державний борг, фінансово-кредитну сферу, фінансові опе­рації, про валютне регулювання;

• створити надійну систему фінансового контролю;

• запровадити чіткий порядок у справі отримання і відшкодуван­ня іноземних кредитів для господарських суб'єктів усіх форм власності;

• створити єдину державну інформаційну базу, яка охоплювала б усі фінансово-кредитні установи;

• створити умови для збільшення реальних грошових доходів населення.

Тема 14

ФІНАНСИ КРАЇН

ІЗ РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ

14.1. Структура фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою

14.2. Бюджетний устрій і бюджетна система зарубіжних країн

______________________________________

14.1. Структура фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою

Державна фінансова система в розвинених закордонних країнах включає чотири ланки: державний бюджет; місцеві фінанси; спеціальні позабюджетні фонди й фінанси державних підприємств і корпорацій.

Основними доходами державного бюджету є податки, що становлять від 70 до 90% і більше загальної суми його доходів. За державним бюджетом у країнах з розвиненою ринковою економікою закріплені головні податки, основні з них наступні.

1. Прямі: а) прибутковий податок з фізичних осіб; б) податок на прибуток корпорацій.

2. Непрямі: а) податок на додану вартість; б) акцизний збір; в) мита.

З державного бюджету здійснюються основні видатки на військові цілі; соціальні потреби; утримування державного апарата; втручання в економіку; субсидії й кредити країнам, що розвиваються.

Державні бюджети провідних західних країн у період після 2-й світової війни й до 90-х рр. характеризувалися великими хронічними дефіцитами, що покриваються державними позиками. Особливо значний бюджетний дефіцит мали США. Поліпшення стану державних фінансів США й ряду інших розвинених країн пояснюється тривалим періодом економічного росту, структурною перебудовою економіки, податковими реформами, проведеними в більшості розвинених країн в 80-х рр., що супроводжувалися значним зниженням податкових ставок і розширенням податкових пільг, деяким скороченням військових видатків.

Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є система місцевих фінансів.

Місцеві фінанси охоплюють широку групу другорядних податків (в основному помайнових), систему місцевого кредиту, спеціальних фондів. Центральне місце в цій ланці належить місцевим бюджетам, які не входять до складу державного бюджету й мають певну самостійність.

Структура місцевих фінансів визначається державним устроєм і відповідним адміністративним поділом держави. В унітарних державах муніципальні бюджети не входять у державний бюджет, у федеративних державах муніципальні бюджети не входять у регіон, бюджети членів федерації. У США, наприклад, до складу місцевих фінансів входять бюджети штатів, графств, муніципалітетів; у Канаді – провінцій; у Швейцарії – кантонів; у ФРН – земель, громад та ін., які мають закріплені за ними видатки й джерела доходів і не включаються в державний федеральний бюджет.

У муніципальних бюджетах у порівнянні з державним бюджетом більш висока частка коштів спрямовується на соціальні цілі. Муніципальні бюджети на фінансування своїх дефіцитів отримують кошти з державного бюджету у вигляді дотацій, субвенцій, кредитів. Використовуються також надбавки до державних податків.

У федеративних державах доходи бюджетів членів федерації формуються по-різному. Так, у США бюджети штатів базуються на непрямих податках (в основному на податку із продажів); у Німеччині бюджети земель – на надходженнях у певному відсотку від податку на прибуток корпорацій і прибуткового податку з населення, які діляться між федеральним бюджетом і бюджетами земель.

Розподіл компетенції між різними рівнями державного управління як у федеративних, так і в унітарних державах установлюється конституційно.

На частку місцевих бюджетів у федеративних державах доводиться від 40 до 50% всіх ресурсів загальнодержавної фінансової системи, в унітарних державах – близько 30%.

У сучасних умовах ця ланка фінансової системи усе більше використовується в економічних цілях, для регулювання господарських процесів. Із цією метою значна частина коштів місцевих бюджетів спрямовується на розвиток економічної й соціальної інфраструктури.

Особливу фінансову ланку створюють спеціальні урядові фонди, які мають певну самостійність, відділені від державного бюджету й управляються безпосередньо центральною, а в окремих випадках – і місцевою владою. До них відносяться фонди соціального страхування, різні цільові фонди, а також державні й напівдержавні фінансово-кредитні установи.

США – єдина країна, де фонд національного страхування об'єднаний з федеральним бюджетом. Кошти цих фондів використовуються на виплату пенсій за віком, за інвалідністю, з нагоди втрати годувальника, допомогу з тимчасової непрацездатності та ін.

Первісним завданням цих фондів було фінансування окремих цільових заходів. Згодом вони здобувають значення резерву, до якого уряди прибігають у випадках фінансових утруднень, тобто використовуються для підвищення маневреності фінансової системи. На відміну від державних бюджетів спеціальні фонди підлягають значно меншому контролю з боку парламентів, що полегшує їхнє використання й підвищує зацікавленість урядів у їхньому зростанні.

Самостійну фінансову ланку утворять фінанси державних підприємств. Її виникнення пов'язане з розвитком державного сектора в економіці ряду країн Західної Європи (Великобританія, Франція, Італія, ФРН, Австрія) – процесом, що одержав найбільше поширення після другої світової війни. Його головним завданням є надання підтримки приватному господарству шляхом збереження й розвитку важливих галузей виробництва, які в чинність своєї специфіки мають низьку рентабельність і тим самим невигідні для підприємництва (залізничний, повітряний транспорт, електроенергетична, газова, вугільна промисловість та ін.). Державні підприємства служать для розрішення протиріччя між приватнопідприємницькими інтересами й загальнонаціональними економічними проблемами. У той же час фінанси державних підприємств – це ланка фінансової системи, за допомогою якої держава бере участь у первинному розподілі національного доходу, акумулюючи у своїх руках частину доходу, створюваного на цих підприємствах.

З 80-х рр. роль цієї ланки під впливом процесів реприватизації значної частини державного сектора падає. Дана політика має на меті підвищення фінансової ефективності господарських суб'єктів, що перебували в державній власності, пошук більш інтенсивних методів господарювання й управління ними.

Другою сферою фінансової системи розвинених закордонних країн виступають фінанси приватних підприємств, корпорацій, монополій, які виникають у ході економічної діяльності й забезпечують процес виробництва й одержання прибутку. Вони матеріалізуються у вигляді грошового капіталу, різних грошових фондів підприємства.

Ці грошові фонди носять відособлений, децентралізований характер. У той же час держава має безпосередні взаємини з фінансами приватних підприємств. Вони виражаються у вигляді стягнення платежів у державний бюджет, формування амортизаційного фонду, регламентації кредитних відносин, надання державних субсидій.

Приватні підприємства становлять значну частину матеріального виробництва, на них доводиться головна частка створюваного валового внутрішнього продукту й національного доходу. Держава використовує різні методи (у т.ч. фінансові) для стимулювання діяльності цих підприємств, росту їхніх нагромаджень, різних грошових фондів, пов'язаних із прискоренням науково-технічного прогресу, створенням резервів, підвищенням кваліфікації працюючих. Держава встановлює пільговий режим оподаткування прибутку, систему прискореної амортизації, надає в ряді випадків бюджетні кредити, розробляє інші форми фінансової підтримки. У свою чергу приватні підприємства своїми платежами беруть участь у формуванні дохідної бази державного бюджету та державних фондів.

Кожна ланка фінансової системи являє собою певну сферу фінансових відносин, а система в цілому – сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких утворяться й використовуються фонди коштів.