Особливості державного кредиту

При класичній формі державно-кредитних відносин держава виступає позичальником коштів: залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Функціонування державного кредиту випливає з особливостей фор­мування і часу використання доходів фізичних і юридичних осіб.

Тимчасово вільні кошти з’являються у населення у зв’язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних тощо. Коливання в одержанні прибутку від реалізації продукції і послуг пов’я­зано з тривалістю виробничого циклу, сезонністю виробництва.

Тимчасово вільні фінансові ресурси юридичних осіб утворюються у вигляді нерівномірності здійснення капітальних вкладень у виробництво та соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути і резервні фонди підприємств. Із зростанням ефективності суспільного виробництва збільшуються можливості залучення коштів у сферу державного кредиту.

Позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави і відображатись у дохідній частині бюджету. Кошти цього фонду мають спрямовуватися на покриття дефіциту бюджету чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. При цьому розвиток фактично йде на дефіцитній основі, за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної систем.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості ВВП: у сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу.

Об’єктивну необхідність використання державного кредиту обумовлено постійною суперечністю між величиною суспільних потреб і можливостями щодо їх задоволення за рахунок бюджетних коштів. Регулювання економіки, реалізація соціальної політики, виконання державою функцій щодо оборони та управління, міжнародна діяльність вимагають постійного збільшення бюджетних витрат при обмеженості доходів. Тому при наявності вільних грошових ресурсів у фізичних та юридичних осіб органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, державні запозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела формування доходів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для дер­­жавних фінансів і грошового обігу країни порівняно з грошовими прийомами (емісія грошей) збалансування доходів і витрат. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

При дефіциті бюджету додатково мобілізовані ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами, а у разі позитивного бюджетного сальдо – безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, виступає важливим чинником прискорення її соціально-економічного розвитку.