1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки.

Фінансова наука виникла у середині XV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку товарно - грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів, насамперед, для задоволення різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу -Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у IV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки на мито.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них - Фома Аквінський. У XIII столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці 19 століття, коли в світі відбувалися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою великих монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в 17 - 18 століттях зробили німецькі вчені - фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зонненфельд. Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

У 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю „Система фінансового господарства", в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової думки.

Заслугою А. Сміта є обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно з якими:

• Податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів;

• Податки повинні бути визначені завчасно;

• Податок повинен сплачуватися в зручний для платника час;

• Стягнення податків повинно бути дешевим.

Ці положення не втратили своєї актуальності і понині.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у цій галузі.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких вчених. Насамперед слід згадати К.Г. Рау. Він написав першого підручника з фінансів „Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, але й в багатьох країнах Європи.

Достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподаткованого мінімуму, впровадження прогресивного податку.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.