1. Міжнародні та регіональні економічні структури.

Однією з основних міжнародних економічних oрганізацій є Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Конвенція про створення якої була підписана в 1960 р. і набрала чинності в 1961 р. Вона стала спадкоємницею створеної в 1948 р. Організації європейського економічного співтовариства до складу якої входили 18 європейських держав.

США і Канада в 1960 р. приєдналися до 18 європейських країн, підписавши Конвенцію про створення Організації економічного співробітництва і розвитку. Сьогодні до складу цієї організації входить 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польш;а, Португалія, Республіка Корея, СІЛА, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

У країнах – членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як їхня частка у світовому виробництві становить дві третини, що підтверджує центральну роль цих країн у світовій економіці.

Основними напрямами діяльності ОЕСР є:

• сприяння ефективному використанню економічних і фінансових ресурсів, дослідженням і професійній підготовці в галузі науки і техніки;

• проведення політики забезпечення економічного зростання, а також внутрішньої і зовнішньої фінансової стабільності;

• зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товарами, послугами, а також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;

• сприяння розвитку країн, що розвиваються.

.Міжнародне енергетичне агенство (MEА), завданням якого є сприяння країнам в економії енергії і в розробці замінників нaфти. У межах ОЕСР з 1958 р. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке до 1972 р. носило назву Європейське агентство з ядерної енергії. З 1968 р. діє Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).

Організація економічного співробітництва і розвитку виконує надзвичайно важливу функцію економічного прогнозування. Нею вироблені стандартні системи показників і підходи стосовно аналізу національних рахунків, рівня безробіття і паритету купівельної спроможності, що дає змогу економістам і фінансистам всього світу користуватися надійними і порівняльними статистичними даними з економіки провідних промислово розвинутих країн.

З 1995 р. в рамках ОЕСР ведеться підготовка Багатосторонньої угоди з інвестицій (БУІ) для регулювання прямих іноземних інвестицій у міжнародному масштабі, метою якої є:

• встановлення високих стандартів режиму і захисту інвестицій;

• вихід за рамки існуючих зобов’язань для досягнення нових стандартів лібералізації, які охоплювали б всі стадії інвестиційного процесу (до і після створення підприємств), з широкими зобов’язаннями у використанні принципу національного режиму та ліквідації наявних обмежень, використання принципу недис-кримінації і найбільшого сприяння нації, транспарантності (прозорості), привнесення необхідної дисципліни в ті сфери лібералізації, які недостатньо забезпечуються чинними угодами ОЕСР;

• створення юридичного обов’язкового документа, котрий вміщував би положення з метою ще більшого посилення зобов’язань сторін;

• поширення сформульованих зобов’язань на всі країни, які приєдналися до багатосторонньої угоди з іноземних інвестицій, на всіх рівнях управління;

• розробка необхідних заходів у сфері взаємовідносин з регіональними інтеграційними організаціями економічного характеру;

• сприяння процесам врегулювання і забезпечення ефективного розв’язання інвестиційних суперечок з урахуванням уже діючих у цьому плані механізмів;

• прийняття до уваги міжнародних зобов’язань країн-членів з метою запобігання конфліктам з угодами, досягнутими в рамках СОТ податковими угодами та ін.

Організація економічного співробітництва і розвитку – це своєрідний клуб промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Залежно від обставин цей клуб може бути, або, з одного боку, просто місцем зустрічей, обміну думками, аналізу економічних перспектив, або, з іншого, – місцем ведення переговорів, погодження позицій і прийняття конкретних рішень, особливо з питань економічної і фінансової політики.

Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) була створена в 1960 р. на конференції в Багдаді. її статут, затверджений в 1961 p., згодом неодноразово переглядався. Будь-яка країна, що експортує нафту у значних кількостях і має інтереси, які в основному збігаються з інтересами країн-членів, може стати повноправним органом ОПЕК за умови, що її прийняття буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голоси всіх країн-засновників.

У складі ОПЕК 12 країн-членів. Засновниками організації були 6 країн: Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія. Згодом до числа членів були прийняті і ще 6 країн: Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, Об’єднані Арабські Емірати.

Головна метадіяльності ОПЕК:

• координація й уніфікація нафтової політики країн-членів та захист їхніх інтересів, у тому числі шляхом забезпечення їм сталих доходів;

• забезпечення стабільності цін на світовому ринку нафти та постачання нафтою країн-споживачів;

• забезпечення одержання справедливих доходів інвесторами від капіталовкладень у нафтову промисловість;

• забезпечення охорони навколишнього середовиїца;

• співробітництво з країнами – нечленами ОПЕК з метою реалізації ініціатив щодо стабілізації світового ринку нафти.

Метою діяльності Фонду ОПЕК є:

• здійснення фінансового співробітництва між країнами–членами ОПЕК та ініпими країнами, що розвиваються, шляхом надання пільгових позик для фінансування платіжних балансів, для здійснення проектів і програм розвитку;

• сприяння або надання позик міжнародним агентствам, діяльність яких відповідає меті Фонду;

• фінансування діяльності з надання технічної допомоги.

Основним напрямом діяльності Фонду вважається надання позик і субсидій на пільгових умовах (під низький процент). Фонд надає позики трьох типів:

• позики на здійснення конкретних проектів розвитку; національним банкам розвитку надаються також кредитні лінії для фінансування малих і середніх підприємств;

• позики для фінансування програм на відновлення або модернізацію певних галузей економіки, на закупівлю сировини, обладнання, запасних частин, список яких узгоджується з Фондом;

• позики для фінансування платіжних балансів, як от, на імпорт продуктів харчування і споживчих товарів; на закупівлю обладнання для сільського господарства і виробництва споживчих товарів.

Позики доповнюються субсидіями, які надаються для фінансової підтримки, дослідницьких робіт, підготовки кадрів, продовольчої допомоги, допомоги при надзвичайних обставинах.

Фінансові ресурси Фонду складаються в основному з добровільних внесків країн-членів; доходів, отримуваних за рахунок інвестицій і позик Фонду (процентні ставки і оплата за обслуговування), а також за рахунок копітів, які одержують країни – члени ОПЕК за двосторонніми та багатосторонніми каналами. Позик на світових ринках Фонд не отримує.

Загалом Фонд ОПЕК сьогодні діє у 93 країнах Африки, Азії, Латинської Америки, Карибського басейну і Європи. Він є донором або кредитором цілого ряду інших міжнародних організацій, таких як агентства розвитку країн – членів ОПЕК (Кувейтського фонду. Арабського фонду економічного і соціального розвитку та iн.). Фінансові ресурси одержують також регіональні баки розвитку в Африці, Азії і Америці.

Окрім Фонду міжнародного розвитку країни – члени ОПЕК створили інші спільні економічні і фінансові структури, серед яких: сім багатосторонніх інститутів допомоги, шість двосторонніх інститутів допомоги розвитку та три трастових фонди.

Багатосторонні інститути допомоги ОПЕК:

• Арабський валютний фонд;

• Арабський фонд економічного і соціального розвитку;

• Арабська програма фінансування торгівлі;

• Арабський банк економічного розвитку Африки;

• Ісламський банк розвитку.

• Програма арабських держав Перської затоки для організації розвитку системи ООН;

Двосторонні інститути допомоги розвитку ОПЕК:

• Фонд арабського економічного розвитку Абу-Дабі (ФондАбу-Дабі);

• Організація з інвестицій, економічної і технічної допомоги Ірану (Організація Ірану);

• Іракський фонд розвитку зарубіжних країн (Іракський фонд);

• Кувейтський фонд арабського економічного розвитку (Ку-вейтський фонд);

• Саудівський фонд розвитку (Саудівський фонд);

• Венесуельський інвестиційний фонд.

Трастовi фонди ОПЕК:

• Арабський нафтовий фонд;

• Трастовий фонд Нігерії;

• Венесуельський трастовий фонд.

До групи регіональних багатосторонніх економічних організацій належить НАФТА – Північноамериканська зона вільної торгівлі.

Її створено на основі угоди, яка набрала чинності 1 січня 1994 р. між Канадою, США і Мексикою (підписана в 1992 p.).

Угода про створення НАФТА включає такі положення щодо режиму і гарантій іноземних інвестицій:

кожна країна – член Організації надає інвесторам та інвестиціям іншої країни – члена не менш сприятливий режим, ніж той, який вона надає у подібних випадках своїм власним інвесторам (тобто національний режим);

• у взаємодіях між країнами – членами Організації перодбачасться релсим наіібільшого сприяння;

• забороняється нав’язування будь-яких обмежень щодо умов функціонування капіталу, зокрема забороняється встановлювати мінімальну експортну квоту, розміри місцевого компонента в кінцевій продукції, імпортні обмеження, обмеження на ліцензування технології, виключні торговельні вимоги, вимоги валютного контролю;

• передбачається режим вільного переказу всіх видів платежів (прибутки, дивіденди, проценти, роялті, управлінські платежі, технічна допомога, виручка від продажу, включаючи повну або часткову ліквідацію) у вільно конвертованій валюті, за ринковим курсом на день переказу;

• передбачається поетапне регулювання інвестиційних суперечок між приватними інвесторами: на першому етапі – використання консультацій і переговорів; у випадку їх невдачі – створення умов для арбітражу при дотриманні принципу рівності щодо всіх інвесторів і відповідно до принципу міжнародної взаємності;

• допускається можливість націоналізації на недискримі-наційній основі у випадку наявності відповідних суспільних інтересів згідно з чинними нормами і за умови виплати належної компенсації.

Серед регіональних економічних організацій, в яких бере участь Україна, слід виділити Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), яке було офіційно засноване на початку 1988 p., а фактично почало функціонувати з 1992 р. У складі цієї організації 11 країн-членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕС знаходиться у Стамбулі.

Основні напрями діяльності ЧЕС в економічній та фінансовій сферах:

• розвиток багатостороннього і двостороннього співробітництва у погоджених галузях; розширення диверсифікації співробітництва;

• поліпшення умов для підприємницької діяльності і стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств і фірм;

• сприяння розвитку підприємства шляхом стимулювання співробітництва між малими і середніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і промисловцями.

Іншою міжнародною економічною організацією субрегіонального характеру, в діяльності якої бере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав (СНД), заснована в 1991 р. Членами СНД є 12 країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна.

У 1993 р. країни – члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу, яка передбачає:

• вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

• здійснення погодженої політики у таких сферах, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;

• заохочування вільного підприємництва та інвестицій; підтримка виробничої кооперації і налагодження прямих зв’язків між підприємствами і галузями;

• узгодження господарського законодавства.