logo
конспект лекцій-фінанси

2. Елементи податку.

Справляння податків засно­вується на виділенні таких елементів системи оподаткування: суб'єкт і носій податку, об'єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

Суб'єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосеред­ньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлен­ня платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою.

Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Нормальна податкова робота можлива тіль­ки при чітко визначеному об'єкті оподаткування. Об'єкт оподатку­вання має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпо­середнє відношення до платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об'єкт.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ді­лянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах і т. ін. Чим більші розміри об'єкта оподаткуван­ня, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосе­реднім — при оцінці доходів і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна.

Джерело сплати податку— це дохід платника, з якого він спла­чує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або май­но, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебу­вають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власни­кам).

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір подат­ку на одиницю оподаткування.

Існують два підходи до встановлення податкових ставок:

• універсальний ;

• диференційований.

При універ­сальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, а при ди­ференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — у розрізі різних характе­ристик і оцінок об'єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найсклад­нішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок мо­же порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.

Встановлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні.

Суть емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіс­кальну функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існу­ючого досвіду оподаткування з урахуванням забезпеченості видатків держави і впливу кожного податку на фінансові ресурси платни­ків. У міру накопичення емпіричних даних та змін у фінансовому стані держави та платників податків ставки оподаткування можуть і повинні коригуватися.

Суть методу економіко-математичного моделювання полягає в розробці математичної моделі, яка враховує всі інтереси держави та платника і визначальні фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншого податку. Цей метод орієнтується головним чином на регулюючу функцію податків, бо критерієм оптимізації податкової ставки виступає саме найвищий рівень впливу.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

1)Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — встановлені в конкретних сумах, відносні — ви­значені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мі­німальної заробітної плати).

2)Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподат­кування, який має грошовий вираз. Вони поділяю­ться на три види:

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, най­більш відповідають принципу рівності платників.

Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збіль­шення обсягів об'єкта оподаткування. Прогресія шкали оподатку­вання може бути простою і ступінчастою. При простій підвищені ставки застосовуються до всього об'єкта оподаткування, результа­том чого є невигідні для платника інтервали оподаткування його розмірів. При ступінчастій шкалі прогресії підвищені ставки застосовуються не до всього об'єкта оподаткування, а тільки до тієї його величини, що перевищує інтервальні обмеження.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування.

Податкова квота—це частка податку в доході платника.